Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М., розглянувши матеріали касаційної скарги приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" на постанову та на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 року господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року у справі господарського суду міста Києва за позовом Національного антикорупційного бюро України до 1. приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "ЕНЕРГОМЕРЕЖА", 2. відкритого акціонерного товариства "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО", 3. товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАПОРІЗЬКИЙ ТИТАНО-МАГНІЄВИЙ КОМБІНАТ" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - державне підприємство "ЕНЕРГОРИНОК" про визнання договору недійсним, за участю представників сторін:

позивача:Ситников А.С., відповідача-1: Чорнобай Д.В., відповідача-2: не з"явився, відповідача-3: не з"явився, третьої особи: не з"явився,

У січні 2016 року Національне антикорупційне бюро України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Холдингова компанія "ЕНЕРГОМЕРЕЖА", ВАТ "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО", ТОВ "ЗАПОРІЗЬКИЙ ТИТАНО-МАГНІЄВИЙ КОМБІНАТ" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 23 від 12.02.2015 року.

22.02.2016 року Національним антикорупційним бюро України до господарського суду міста Києва подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ПАТ "Холдингова компанія "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" в сумі 41 866 367,52 грн., що знаходяться на банківських рахунках останнього.

Дана заява обґрунтована тим, що у випадку визнання судом недійсним договору про відступлення права вимоги № 23 від 12.02.2015 року у відповідача-1 виникне зобов'язання щодо повернення грошових коштів у сумі 41 866 367,52 грн., які в подальшому мають бути зараховані на поточний рахунок ВАТ "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО" як оплата за поставлену електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії № 76/223 від 01.12.2012 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року (суддя Цюкало Ю.В.) заяву про забезпечення позову задоволено повністю. Накладено арешт на грошові кошти ПАТ "Холдингова компанія "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" в сумі 41 866 367,52 грн., що знаходяться на банківських рахунках ПАТ "Холдингова компанія "ЕНЕРГОМЕРЕЖА", у тому числі на розрахунковому рахунку № 26008300692812, відкритому у Головному управлінні по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк", МФО 322669.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 року (колегія суддів у складі: Яковлєв М.Л., Рудченко С.Г., Лобань О.І.) ухвалу місцевого господарського суду від 16.03.2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "Холдингова компанія "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

При цьому, судом не розглядається питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин як підстав для його задоволення. В даному випадку, судом встановлюється саме існування спору і обираються адекватні заходи для забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу у законну силу судового рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Інших підстав для застосування названих заходів закон не передбачає.

Частиною першою ст. 67 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Як вбачається з матеріалів справи предметом позовних вимог є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "ЗАПОРІЗЬКИЙ ТИТАНО-МАГНІЄВИЙ КОМБІНАТ" за період з 22.12.2014 року по 09.12.2015 року перераховано на рахунок ПАТ "Холдингова компанія "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" грошові кошти у сумі 41 866 367,52 грн. в рахунок погашення заборгованості за електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії № 76/223 від 01.12.2012 року.

Зазначені кошти в сумі 41 866 367,52 грн., відповідно до положень ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", мали бути зараховані на поточний рахунок відкритого акціонерного товариства "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО" із спеціальним режимом використання №260363141401 у ОПЕРВ філії - Запорізьке ОУ АТ "Ощадбанк", та в подальшому перераховані на рахунок Державного підприємства "ЕНЕРГОРИНОК".

Отже, у разі визнання судом недійсним договору про відступлення права вимоги № 23 від 12.02.2015 року, у ПАТ "Холдингова компанія "ЕНЕРГОМЕРЕЖА", в силу ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, на підставі рішення суду виникне зобов'язання з повернення грошових коштів, які в подальшому мають бути зараховані на поточний рахунок відкритого акціонерного товариства "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО" із спеціальним режимом використання, як оплата за поставлену електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії № 76/223 від 01.12.2012 року.

За таких обставин, вжиття наведених заявником заходів до забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав останнього на час вирішення спору в суді та в разі задоволення позову - забезпечить можливість відновлення його порушеного права, що зумовлює задоволення відповідної заяви.

Виносячи ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову за клопотанням позивача, місцевий господарський суд вірно застосував ст. 66 ГПК України, обґрунтовано обравши заходи до забезпечення позову, які перебувають у необхідному (обов'язковому) правовому зв'язку із позовними вимогами, їх предметом та відповідають положенням ст. 67 ГПК України, а апеляційний господарський суд правомірно залишив ухвалу без змін.

Щодо доводів скаржника, то вони не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України і спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, винесеними з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.