головуючого Татькова В.І. (доповідача), суддів: Самусенко С.С., Акулової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р. та на рішення господарського суду Херсонської області від 04.02.2016 р. у справі № 923/2009/15 господарського суду Херсонської області за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (надалі - ПАТ "Приватбанк") до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4.) про стягнення 38 073,06 грн. за участю представників: від позивача - не з'явилися від відповідача - ОСОБА_4

У грудні 2015 року ПАТ "Приватбанк" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_4, в якій просило суд стягнути з останньої на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 27.10.2006 р. № НЕ0КQН/1 в розмірі 38 073,06 грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04.02.2016 р. (суддя Немченко Л.М.) у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі у зв'язку із застосуванням строку позовної давності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р. (головуючий суддя Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.М., Лисенко В.А.) рішення господарського суду Херсонської області від 04.02.2016 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ПАТ "Приватбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.05.2016 р. (головуючий суддя Татьков В.І. (доповідач), Плюшко І.А., Картере В.І.) касаційну скаргу ПАТ "Приватбанк" прийнято до провадження, призначено розгляд скарги на 21.06.2016 р.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 15.06.2016 р. № 08.03-04/2112 у даній справі призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у даній справі у зв'язку із відпусткою судді Плюшка І.А. та запланованою відпусткою судді Картере В.І.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.06.2016 р. для розгляду касаційної скарги у справі № 923/2009/15 визначено склад колегії суддів: Татьков В.І. - головуючий (доповідач), Самусенко С.С., Акулова Н.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.06.2016 р. касаційну скаргу ПАТ "Приватбанк" колегією суддів у складі: Татьков В.І. - головуючий (доповідач), Самусенко С.С., Акулова Н.В. прийнято до свого провадження.

У судовому засіданні, 21.06.2016 р., відповідачем у справі подано відзив на касаційну скаргу ПАТ "Приватбанк", за змістом якого ФОП ОСОБА_4 просить суд залишити без задоволення скаргу, а прийняті у справі рішення та постанову - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши доводи касаційної скарги, взявши до уваги заперечення, викладені у відзиві, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Приватбанк") та ФОП ОСОБА_4 (Клієнт) укладено договір про надання Овердрафт-мікро кредиту від 27.10.2006 р. № НЕ0КQН/1 (надалі - Договір), відповідно до умов якого банк при наявності вільних грошових ресурсів зобов'язався здійснити "овердрафт-мікро" обслуговування клієнта.

Згідно з п. 1.3. Договору ліміт, стосовно до цього договору, є сумою грошових коштів, в межах якої банк зобов'язується проводити оплату розрахункових документів клієнта понад залишок грошових засобів на його поточного рахунку. Ліміт розраховується відповідно до погодженої внутрішньобанківської методики на основі даних про рух грошових коштів на поточному рахунку, балансу підприємства і звіту про фінансові результати на останню звітну дату, показники ліквідності діяльності, співвідношення власних і позикових коштів, платоспроможності, кредитної історії та інших показників у відповідності з внутрішньобанківськими нормативами і нормативними актами Національного банку України. В період дії цього договору перерахунок ліміту проводиться банком не менше одного разу в два місяці в строк не пізніше 30 числа місяця. Зміна ліміту проводиться угодою сторін і вважається прийнятою з дати укладення додаткової угоди про розмір знов встановленого ліміту. На момент підписання цього договору, ліміт складав 500 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 1.4. Договору проведення платежів клієнта в порядку, встановленому цим договором, проводиться банком в строк по 27.10.2007 р.

Пунктом 2.2.3. Договору визначено, що серед обов'язків клієнта, зокрема передбачено, що клієнт зобов'язався здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах установленого ліміту не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом, визначеного пунктом 1.5 цього договору.

В силу п. 3.2 Договору у відповідності зі статтею 212 ЦК України, при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.4., 1.5., 2.2.3., 2.2.4., 2.2.5., 2.3.4. цього договору, клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 38 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При встановленні банку в порядку, передбаченому пунктом 2.3.13. договору, зменшеної процентної ставки, умови даного пункту вважаються відміненими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.

За змістом пункту 4.4. Договору нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язання, передбачений пунктами 4.1., 4.2., 4.3. цього договору здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконане клієнтом.

Строки позовної давності за вимогою про стягнення кредиту, відсотків за користування кредиту, винагороди, неустойки - пені, штрафів по цьому договору встановлюються сторонами тривалістю 5 років (пункт 4.7. Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору він вступає в силу з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених ним сум і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами по цьому договору.

З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2015 р. ПАТ "Приватбанк" направило ФОП ОСОБА_4 претензію від 20.10.2015 р. вих. № 96РНЕLPD0FVK9, в якій вказувалося про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості саме за цим кредитним договором у сумі 37 852,06 грн.

Водночас, відповідач заперечував існування такої заборгованості, у зв'язку з чим позивач і звернувся до господарського суду Херсонської області з відповідними вимогами.

Так, господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заявленого позову, послався на пропущення позивачем строку позовної давності, з чим правомірно та обґрунтовано не погодився апеляційний господарський суд, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулася до суду з позовом.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р., № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) роз'яснено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з правильними висновками Одеського апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про суті, враховуючи таке.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1056 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Водночас, чинним господарським процесуальним законодавством передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. ст. 33, 34 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні будь-які докази надання банком грошових коштів (кредиту).

Так, за умовами договору, кредитний ліміт встановлено у розмірі 500 грн., однак з наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 26.06.2009 р. залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) відповідача перед позивачем становив 8 638,56 грн., проте банком не надано розрахунку заборгованості саме за спірним кредитним договором з моменту його укладання та докази зміни сторонами, шляхом підписання додаткових угод, розміру кредитного ліміту до будь-якої іншої суми, яка була надана відповідачу.

Отже, позивач жодним чином не довів в судовому порядку, що сума боргу відповідача виникла у 2009 році з кредитних правовідносин за договором, що визначений ним в якості підстави позову.

Суд також вважає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду щодо неправомірності вимог в частині стягнення пені, оскільки пунктом 4.4. Договору передбачено, що нарахування пені здійснюється протягом 3 років, а строк позовної давності, відповідно до пункту 4.7. Договору, щодо стягнення пені встановлено тривалістю 5 років. Тобто, позивач мав право нараховувати пеню за прострочення виконання погашення кредиту протягом 3 років з моменту прострочення його виконання, тоді як пеню було нараховано за період з 26.06.2009 р. по 05.11.2015 р., тобто більш ніж за 6 років, що суперечить умовам договору та нормам діючого законодавства.

До того ж, судом апеляційної інстанції підставно відхилено посилання позивача на акт-звірки заборгованості за Договором, оскільки він підписаний та скріплений печаткою тільки позивача, при цьому в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу даного акту. При цьому, як вірно відзначено апеляційним судом, інших належних доказів існування такої заборгованості у відповідача саме на підставі зазначеного кредитного договору банком надано не було.

З огляду на викладене та беручи до уваги обставини даної справи, Одеський апеляційний господарський суд правомірно та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ПАТ "Приватбанк" позовних вимог як недоведених належним чином.