розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення суми,

У серпні 2016 року ПАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" (далі - позивач) звернулось до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - відповідач) з позовом про стягнення 359781 гривні 41 коп., з яких 200740 гривень 32 коп. втрат коштів від інфляції, 9452 гривень 05 коп. - 3% річних та 149589гривень 04 коп. пені.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, стягнутих рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2014 року у справі № 182/4419/14-ц.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 3 грудня 2015 року позов задоволено частково.

З ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" стягнуто на користь ПАТ "Новопавлівський грантіний кар'єр" 200740 гривень 32 коп. втрат коштів від інфляції та 9369 гривень 86 коп. - 3 % річних.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 3 грудня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Український комерційний промислово-інвестиційний банк" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 3 грудня 2015 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Посилається на невірне застосування судами ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки ця норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вважає, що на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, а нарахування процентів на суму шкоди є подвійною відповідальністю.

Стверджує, що зобов'язальні правовідносини не виникають із рішення суду, так як виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в ст. 11 Цивільного кодексу України.

Зазначає, що вчасно і у повному обсязі виконав свої зобов'язання зі сплати грошових коштів.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року у справі № 182/4419/14-ц, позов ПАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", ОСОБА_6 про стягнення матеріальних збитків, завданих злочином, задоволено частково, з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" стягнуто 1000000 гривень 00коп. шкоди, завданої злочином, в іншій частині позову відмовлено.

3 лютого 2015 року Бабушкінським ВДВС Дніпропетровського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 46345876 про примусове виконання виконавчого листа від 30 січня 2015 року у справі № 182/4419/14-ц.

У подальшому вказане виконавче провадження завершено на підставі ухвали Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року, відповідно до якої виконавчий документ відкликаний у зв'язку з виправленням у ньому помилки щодо реквізитів ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", внаслідок чого змінилась територіальність вчинення виконавчих дій.

13 травня 2015 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області на виконання рішення суду від 20 листопада 2014 року у справі № 182/4419/14-ц повторно видано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві.

8 червня 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 47766754 про примусове виконання виконавчого листа від 13 травня 2015 року №182/4419/14-ц та надано боржнику час для самостійного виконання судового рішення.

18 червня 2015 року ПАТ "Промінвестбанк" сплачено ПАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" 1000000 гривень 00 коп. матеріальної шкоди, що підтверджується копією банківської виписки з особового рахунку позивача.

Обгрунтовуючи позовні вимоги до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у даній справі про стягнення 200740 гривень 32 коп. втрат коштів від інфляції, 9452 гривень 05 коп. 3 % річних та 149589 гривень 04 коп. пені, ПАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" посилається на порушення відповідачем строку виконання вказаного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Відповідно до п. 3 ч. 2, ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судами встановлено, що обов'язок ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" сплатити позивачу 1000000 гривень 00 коп. заподіяної злочином матеріальної шкоди, відповідно до рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2014 року у цивільній справі №182/4419/14-ц, є грошовим зобов'язанням.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що починаючи з 13 січня 2015 року рішення суду про стягнення збитків у цивільній справі, яке набрало законної сили, не було виконане відповідачем до 18 червня 2015 року.

Посилання відповідача на те, що рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2014 року у справі №182/4419/14-ц не було виконано вчасно у зв'язку із невірним зазначенням реквізитів ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у виконавчому листі від 30 січня 2015 року, мотивовано відхилено судами, оскільки встановлено, що відповідачу було відомо про вказане рішення суду та про видачу виконавчого листа на його виконання, а тому останній міг його виконати у добровільному порядку, починаючи з часу набрання рішенням суду законної сили.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про підставність вимог позивача про стягнення з відповідача матеріальних втрат у вигляді сум втрат коштів від інфляції та 3% річних.

Разом з тим, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум втрат коштів від інфляції та 3 % річних, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача 200740 гривень 32 коп. втрат коштів від інфляції та 9369 гривень 86 коп. 3 % річних як таких, що нараховані арифметично вірно та у відповідності до вимог закону.

За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 149589 гривень 04 коп. пені.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", ст. 36 Закону України "Про телекомунікації", ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Разом з тим, судами встановлено, що між сторонами у даній справі відсутні договірні відносини щодо обов'язку сплати пені за невиконання грошового зобов'язання, як відсутній і спеціальний закон, який регулює підстави та порядок нарахування пені у відносинах про відшкодування матеріального збитку.

Враховуючи викладене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли юридично обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені.

За таких обставин, повно встановивши усі істотні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку та вірно застосувавши норми п. 3 ч. 2, ч. 5 ст. 11, ст. 509 ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли юридично обгрунтованого висновку про підставність вимог позивача в частині стягнення з відповідача 200740 гривень 32 коп. втрат коштів від інфляції та 9369 гривень 86 коп. - 3 % річних.

З огляду на викладене, рішення та постанова місцевого та апеляційного господарських судів законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.