Компанія звернулася до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Товариства інфляційних втрат у розмірі 3 130 234,45 грн. та 3 % річних у розмірі 10 575 184,07 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати природного газу за договором поставки природного газу від 28.01.2011 № 06/11-48.

Справа розглядалася судами неодноразово.

У новому розгляді справи рішенням господарського суду Луганської області від 21.12.2015 у справі № 913/860/14 (суддя Масловський С.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 (судді Бойченко К.І. - головуючий, Зубченко І.В., Стойка О.В.) рішення місцевого господарського суду у справі № 913/860/14 скасовано; позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 10 575 184,07 грн., інфляційні нарахування у сумі 3 072 104 грн. 46 коп., судовий збір 72 770,04 грн. та судовий збір з апеляційної скарги у сумі 80 047,04 грн.; в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить постанову апеляційного господарського суду у справі скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваного судового акта з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Компанія просила залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

24.05.2016 розгляд касаційної скарги відкладався, у зв'язку із задоволенням судом клопотання Товариства про відкладення розгляду касаційної скарги.

У судовому засіданні 07.06.2016 представник Товариства заявив усне клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, у зв'язку з тим, що новому представнику Товариства потрібен час для ознайомлення з матеріалами справи.

З огляду на те, що розгляд касаційної скарги 24.05.2016 відкладався за клопотанням Товариства та враховуючи строк розгляду касаційної скарги, клопотання судом не задоволено.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 28.01.2011 Компанією як постачальником, та Товариством як покупцем укладено договір поставки природного газу від 28.01.2011 № 06/11-48 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб;

- згідно з пунктом 1.2 Договору постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 1 625 800,000 тис.;

- відповідно до пункту 4.1 Договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

оплата в розмірі по 34 % (тридцять чотири відсотки) від вартості запланованих місячних обсягів проводяться не пізніше ніж за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки газу;

оплати в розмірі по 33 % (тридцять три відсотки) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки;

остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу;

- на виконання умов Договору Компанія у січні-березні 2011 року поставила Товариству газ на загальну суму 1 316 023 445,02 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами та скріплені печатками сторін;

- Товариство зобов'язання з оплати за поставлений природний газ виконало частково та з порушенням встановленого Договором строку виконання, здійснивши оплату природного газу за Договором в сумі 1 003 000 000,00 грн., у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 313 023 445,02 грн.;

- рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2015 у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 з Товариства на користь Компанії стягнуто заборгованість в розмірі 313 023 445,02 грн. за спожитий природний газ у січні-березні 2011 року, пеню в розмірі 3 411 912,92 грн. за період з 06.02.2011 по 26.04.2011, 3 % річних в розмірі 8 206 220,29 грн. за період з 06.02.2011 по 26.04.2011 та з 27.03.2014 по 15.01.2015, інфляційні втрати в розмірі 69 425 173,13 грн. за березень 2011 року та з березня 2014 року по грудень 2014 року;

- постановою Вищого господарського суду від 29.09.2015 у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011) судові акти попередніх інстанцій зі справи скасовані в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 411 912,92грн. пені, 69 425 173,13 грн. інфляційних та 8 206 220,29грн. - 3 % річних. У скасованій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду Луганської області;

- Торгово-промисловою палатою України Товариству видано сертифікат від 02.09.2015 № 4979 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), відповідно до якого датою настання періоду дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - актів тероризму, військових дій на території Луганської області є 16.04.2014, дату закінчення терміну дії яких на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо;

- 16.09.2015 сторонами укладено мирову угоду у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011), відповідно до пункту 4 якої Товариство зобов'язується сплатити на користь Компанії 313 096 525,02 грн., в тому числі: суму основного боргу в розмірі 313 023 445,02 грн. та 73 080,00 грн. витрат по сплаті судового збору рівними частинами щомісячно впродовж 23 місяців по 13 045 688,54 грн., а в двадцять четвертому місяці - 13 045 688,6 грн., починаючи з місяця, що слідує за місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, що проводиться у зв'язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей. При цьому місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, вважається місяць, в якому набере чинності нормативно-правовий акт про завершення антитерористичної операції;

- пунктом 7 мирової угоди сторони погодили, що у зв'язку з поданням боржником до Вищого господарського суду України касаційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011), сторони підтверджують та однаково розуміють, що предметом цієї мирової угоди не є пеня, 3% річних, та інфляційні втрати, тобто стягувач як позивач не відмовляється від позовних вимог у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) стосовно стягнення пені, 3 % річних та втрат від інфляції. Зазначена мирова угода не є домовленістю про передачу позивачеві відступного (ст. 600 ЦК України) прощенням (ст. 605 ЦК України) пені, трьох відсотків річних та витрат від інфляції;

- ухвалою господарського суду Луганської області від 19.11.2015 у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011) затверджена зазначена мирова угода від 16.09.2015;

- рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2015 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) в частині, що набрала законної сили, встановлений факт порушення відповідачем грошового зобов'язання на суму 313 023 445,02 грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Товариства на користь Компанії інфляційних втрат у розмірі 3 130 234,45 грн., нарахованих за період з травня 2011 року по лютий 2014 року та 3 % річних у розмірі 10 575 184,07 грн., нарахованих за період з 07.02.2013 по 26.03.2014 за прострочення виконання зобов'язання з оплати природного газу.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 у справі № 6-38цс11).

Отже, проценти, передбачені статтею 625 ЦК не є штрафними санкціями (аналогічна позиція викладені у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 у справі № 6-42цс11).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Частиною третьою статті 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з укладенням сторонами мирової угоди, яка затверджена судом, відбулася новація (заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами), змінено порядок та строки розрахунків, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема з того, що сторонами не вносилися зміни у Договір щодо терміну та порядку оплати, укладена сторонами мирова угода стосується лише подальшого виконання суми боргу, що стягнута на підставі судового рішення, а тому відсутні підстави вважати, що дія мирової угоди розповсюджується на правовідносини сторін у спірний період.

Вищий господарський суд України погоджується з обґрунтованою позицією апеляційного господарського суду з огляду на те, що укладена сторонами мирова угода по своїй суті не є новацією зобов'язань за договором поставки природного газу від 28.01.2011 № 06/11-48, оскільки її предметом визначено лише порядок виконання судового рішення у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011) в частині задоволених вимог про стягнення основної заборгованості та витрат зі сплати судового збору без зміни предмета зобов'язання та способу його виконання. Фактично у мировій угоді сторони домовилися про розстрочку та відстрочку виконання судового рішення зі справи № 9/5014/969/2012 (5/65/2011). Враховуючи те, що мирова угода не є новацією у розумінні приписів статті 604 ЦК України, не припиняються і додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним.

За наведених обставин, висновок апеляційного господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 10 575 184,07 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 3 072 104 грн. 46 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання є законним та обґрунтованим.

При цьому, апеляційний господарський суд встановивши, що 3% річних та інфляційні втрати нараховані позивачем за період, який передував виникненню форс-мажорних обставин згідно із сертифікатом Торгово-промислової палати, мотивовано відхилив посилання Товариства на дію форс-мажорних обставин та наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання.

Так, відповідно до приписів статті 2 Закону України від 02.09.2014 "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції встановлено заборону нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території цих населених пунктів.

За приписами статті 1 наведеного Закону періодом проведення антитерористичної операції визначено час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про введення в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014 (405/2014) та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

За змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним та достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Беручи до уваги те, що сертифікатом Торгово-промислової палати України від 02.09.2015 № 4979 засвідчено, що: події на території Луганської області є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) щодо виконання Товариством зобов'язань за договором від 28.01.2011 № 06/11-48; початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - 16 квітня 2014 року; дата закінчення терміну дії обставин форс-мажору (обставин непереборної сили) на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо, - висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для звільнення Товариства від відповідальності за невиконання зобов'язання за Договором у період до 16.04.2014, з огляду на те, що в цей період форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) не існували (відповідно, жодним чином не могли вплинути на прострочення боржника), є законним та обґрунтованим.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 зі справи № 913/860/14 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" - без задоволення.