розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі Господарського суду Рівненської області за позовом Відкритого акціонерного товариства "Здолбунівський завод продовольчих товарів" до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2. Мізоцької селищної ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились,

відповідача-1: ОСОБА_5 (дов. від 12.10.15),

відповідача-2: не з'явились,

Рішення від 14.12.2015 господарського суду Рівненської області позов задоволено, визнано недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.12.2006, проведено розподіл судових витрат.

Постановою від 15.03.2016 Рівненського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням від 24.12.2006 № 116 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для облаштування будівель для стоянки і ремонту власного автотранспорту, обслуговування допоміжних господарських і виробничих споруд підприємцю ОСОБА_4 в межах АДРЕСА_1 затверджено ціну продажу земельної ділянки площею 9532 м2 для облаштування будівлі для стоянки і ремонту власного автотранспорту, обслуговування допоміжних господарських і виробничих споруд підприємцю ОСОБА_4, жителю АДРЕСА_2 за результатами експертної грошової оцінки в сумі 71109 грн.

На підставі зазначеного вище рішення між Мізоцькою селищною радою та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу від 28.12.2006, за яким останнім придбано у власність земельну ділянку з усіма обтяженнями, обмеженнями і сервітутами, у випадку їх наявності, по АДРЕСА_3 загальною площею 9532 м2.

Згідно п.1.3. договору продавець гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, входить до земель, що можуть бути приватизовані відповідно до законодавства України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які на момент підписання цього договору продавець чи покупець не міг не знати, не знаходиться під арештом і судових справ щодо неї немає.

Пунктом 1.4. договору сторони обумовили, що на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди, що належать покупцеві на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, будівлі складу, посвідченого Банацькою Л.І., приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу, Рівненської області, 21.07.2005 за реєстровим № 1135.

11.06.2007 ФОП ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2.

Судами встановлено, що відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 21.07.2005, укладеного з ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" придбано у власність будівлю кондитерського цеху і цеху плодопереробки, що знаходяться в АДРЕСА_4, зазначені в поповерховому плані літерою Б1 - будівля кондитерського цеху і цеху плодопереробки, побудовані з цегли, загальною площею 1092,8 м2.

Постановою від 27.11.2012 господарського суду Рівненської області у справі № 5019/1475/11 ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Тихончук Л.Х. Ухвалою господарського суду Рівненської області від 14.07.2015 продовжено строк ліквідаційної процедури ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" та строк повноважень ліквідатора на 6 місяців до 27.11.2015.

Частиною 1 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

З посиланням на зазначене вище, а також те, що за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.12.2006 з реєстраційним № 2595 ФОП ОСОБА_4 було продано земельну ділянку, яка слугує, в тому числі для обслуговування будівлі лабораторії, будівлі котельні, башти водонапірної, свердловини артезіанської, електросітки поверхневої, які належать на праві власності ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" та включені до ліквідаційної маси, тому такий договір суперечить нормам законодавства, ліквідатор ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" звернувся з позовом у даній справі. Також, позивач послався на те, що про існування спірного договору він дізнався 12.11.2013 в процесі ліквідації банкрута під час розгляду адміністративної справи № 817/3945/13-а, що підтверджено повідомленням суду від 08.11.2013.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій послались на те, що укладення між відповідачами договору відчуження земельної ділянки відбулось без врахування права та легітимного інтересу власника іншого майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці.

При цьому судами не взято до уваги факт відмови товариства від земельної ділянки, оскільки матеріали справи не містять заяви власника/позивача про відмову від земельної ділянки, і довідкою архівного відділу Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області № 85/01-19 від 24.11.2015 не підтверджено знищення такої заяви.

Таким чином, на думку судів попередніх інстанцій, ними встановлено, що істотні умови оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення стосовно площі та оцінки земельної ділянки не відповідають нормам чинного земельного законодавства, а саме - ст. 127 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України.

За приписами ст. 43 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюються на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. В частині 2 вказаної статті зазначено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в даному випадку судами попередніх інстанцій порушено принцип, закріплений ст. 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки суди обох інстанцій при прийнятті рішень у даній справі приймали до уваги докази лише однієї із сторін, не надавши належної правової оцінки доводам іншої сторони, не оцінивши та не дослідивши усіх фактичних обставин справи у їх сукупності.

Так, судами при винесенні рішень не враховано наявність майнового інтересу ФОП ОСОБА_4 у зв'язку із знаходженням на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості, належних йому на праві власності і які перебували у його власності на момент укладення спірного договору, а відтак, визнання недійсним спірного договору може призвести до порушення його прав як власника об'єктів нерухомості, закріплених ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України.

При цьому судами не надано належної оцінки посиланням відповідача на ст. 186 ЦК України та той факт, що об'єкти нерухомості, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, зокрема, котельня, артезіанська скважина, водонапірна башта тощо скоріше мають ознаки речей, призначених для обслуговування іншої (головної) речі, в даному випадку придбаних відповідачем цехів. В той же час, судами безпідставно надано перевагу правам позивача щодо права власності на згадані об'єкти перед правами відповідача.

Також необґрунтовано, судами попередніх інстанцій не взято до уваги посилання відповідачів на те, що відчуження земельної ділянки відбулося на підставі добровільної відмови позивача, з прийняттям радою відповідного рішення від 20.10.2005 року № 436, яке передувало укладенню спірного договору. При цьому відсутність самої заяви про добровільну відмову в матеріалах справи не спростовує цього факту.

З врахуванням зазначеного вище, висновок про наявність підстав, з якими закон, зокрема, ст.ст. 203, 215 ЦК України, пов'язує недійсність правочинів є недостатньо вмотивованим, а відтак, передчасним.

Окрім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на відсутність в даному випадку пропуску позивачем строку позовної давності.

Так, згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про Застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судами попередніх інстанцій безпідставно визнано початком перебігу строку позовної давності момент, з якого про існування спірного договору дізнався ліквідатор, адже останній при зверненні з позовом у даній справі не є самостійною процесуальною особою, а виступає як керівник юридичної особи, а відтак, і початок перебігу строку позовної давності повинен обраховуватись з дня, коли про укладення спірного договору дізналася юридична особа.

З огляду на ч. ІІ ст. 1117, згідно якої касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.