В листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" про стягнення 356 799,09 грн. основного боргу, 128168,54 грн. пені, 213 862,84 грн. інфляційних втрат, 3 % річних в сумі 10797,89 грн. за прострочення виконання відповідачем грошових зобов"язань з оплати вартості природного газу протягом 2014 року, спожитого за договором № 2404/14-КП-10 від 28.01.2014 року.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25.01.2016 року (суддя Прядко О.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 року (судді: Демидюк О.О., Павлюк І.Ю., Крейбух О.Г.), позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 355 498,08 грн. основного боргу, 63 300,37 грн. пені, 3% річних в сумі 10 651,60 грн., 198 187,93 грн. інфляційних втрат, 10 364,63 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 63 300,37 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, скаржник послався на те, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу і його важкий фінансовий стан не є винятковими випадками в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 ГПК України та підставами для зменшення неустойки.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 28.01.2014 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством "Бердичівтеплоенерго" укладено договір № 2404/14-КП-10 на купівлю-продаж природного газу, згідно якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ), а покупець - прийняти й оплатити природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 5.2 договору сторони узгодили між собою, що ціна за 1000 куб. м. газу становить 3 113 грн. без урахування податку на додатну вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%;

- тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 287 грн., в т. ч. ПДВ - 20% - 57,40 грн., всього з ПДВ - 344,40 грн.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3462,26 грн., крім того ПДВ - 20% - 692,45 грн., всього з ПДВ - 4154,71 грн.

Загальна сума вартості природного газу за договором складається з сум вартості місячних поставок газу.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).

Додатковими угодами за № № 1, 2, 3, 4, 5 від 29.04.2014, 13.06.2014, 19.09.2014, 12.11.2014 та 12.12.2014 внесено зміни до п. 5.2. вищевказаного договору, збільшивши ціну за 1000 куб. м. газу до 5900 грн.

На виконання умов договору за період січень - квітень 2014 року, жовтень - грудень 2014 року НАК "Нафтогаз України" поставлено відповідачу природний газ в об'ємі 387 143 тис. куб. м. на загальну суму 1 934 918,58 грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками актами приймання - передачі від 31.01.2014, 28.02.2014, 31.03.2014, 30.04.2014, 31.10.2014, 30.11.2014 та 31.12.2014.

Відповідач, в свою чергу, всупереч ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, належним чином не виконав свої зобов'язання по сплаті вартості спожитого природного газу, внаслідок чого його борг склав 356 799,09 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків від 31.10.2015.

Також в пункті 7.2 договору сторони домовились про сплату покупцем пені у разі невиконання ним пункту 6.1. умов договору у відповідному розмірі.

З урахуванням положень частини 2 статті 625 ЦК України та п. 7.2. цього договору позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 356799,09 грн. основного боргу, 128 168,54 грн. пені, 213 862,84 грн. інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 10 797,89 грн., нарахованих на суму боргу за переданий природний газ за період січень - квітень 2014 року, жовтень - грудень 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, обгрунтовано вказав на порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати вартості газу і, як наслідок, можливість притягнення його до відповідальності, передбаченої пунктом 7.2. договору, статтею 625 ЦК України, та стягнув 355 498,08 грн. основного боргу, 63 300,37 грн. пені, 3% річних в сумі 10 651,60 грн. та 198 187,93 грн. інфляційних втрат, за прострочення виконання грошового зобов"язання.

При цьому, стягнення 3 % річних у меншому розмірі, ніж заявлялось позивачем, суди попередніх інстанцій мотивували невірно визначеним періодом їх нарахування. Також, перевіривши перерахунок інфляційних втрат, суди вказали на невірне їх обчислення, внаслідок чого самостійно визначили розмір інфляційних втрат за зобов'язаннями січня 2014 року в сумі 3 534,02 грн., за зобов'язаннями лютого 2014 року - 5 637,97 грн., за зобов'язаннями березня 2014 року - 21 173,81 грн., за зобов'язаннями квітня 2014 року - 5 716,14 грн., за зобов'язаннями жовтня 2014 року - 474,41 грн., за зобов'язаннями листопада 2014 року - 77,57 грн., за зобов'язаннями грудня 2014 року - 16 1574,01 грн., а всього 198 187,93 грн.

Водночас, вимоги про стягнення 1 301,01 грн. основного богу, 64 868,17 грн. пені, 3% річних в сумі 146,29 грн. та 15 674,91 грн. інфляційних втрат визнано судом першої й апеляційної інстанцій безпідставними, які такі, що не підтверджені наявними у справі доказами.

Разом з тим, використовуючи право, передбачене пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України, суди першої й апеляційної інстанцій, погоджуючись з наявністю факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, наслідком чого є нарахування пені, інфляційних витрат та 3 % річних, зменшили належний до стягнення з відповідача розмір пені на 50 % та задовольнили його лише в сумі 63 300,37 грн. При цьому, суди вказали, що заборгованість виникла внаслідок невідповідності тарифів з теплопостачання економічно обґрунтованим.

Враховуючи, що скаржником не оскаржуються судові акти попередніх інстанцій щодо стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних витрат, а скарга стосується лише правомірності зменшення судами суми пені, в цих частинах вони не перевіряються судом касаційної інстанції.

Судова колегія вважає висновки місцевого й апеляційного господарських судів правильними з огляду на наступне.

В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 (v0767600-13) зазначено: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені на 50 %, господарські суди попередніх інстанцій прийняли до уваги ступінь виконання основного зобов'язання; важливість збереження господарської діяльності відповідача, як підприємства; невідшкодування відповідачеві різниці в тарифах на теплову енергію, а також обставини наявності заборгованості населення й інших споживачів газу перед відповідачем за спожиті комунальні послуги.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили всі істотні для справи обставини, правильно застосували ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України і прийшли до вірного висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення стягнутої пені до 63 300,37 грн.

З огляду на викладене, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо обгрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача заявленого розміру пені та безпідставного зменшення цієї суми не заслуговують на увагу, оскільки таке право передбачено статтею 83 ГПК України.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.