Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого: Студенця В.І., суддів:Грека Б.М., Палія В.В., за участю представників сторін позивача - ОСОБА_4; відповідача - Зорівчак Н.В.; розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2015 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.10.2015 у справі № 917/1685/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійним рішення

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6.) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 02-02-50/95-2014 від 10.07.2014.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.10.2014, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2015, позов задоволено, суд визнав недійсним рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 02-02-50/95-2014 від 10.07.2014.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2015 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 та рішення Господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Рішенням Господарського суду Полтавської області (суддя Тимошенко К.В.) від 07.10.2015 у позові відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Івакіна В.О., Камишева Л.М.) від 19.11.2015 рішення Господарського суду Полтавської області від 07.10.2015 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2015 та рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.10.2015, ФОП ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

При цьому, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій без перевірки наявності правових підстав для кваліфікації дій позивача як таких, що підпадають під дію Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) було встановлено, що оскаржуване рішення АМК прийняте відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.04.2016 касаційну скаргу ФОП ОСОБА_6 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.04.2016.

Полтавським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було подано відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_6, в якому Відділення АМК просило оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Представником ФОП ОСОБА_6 через канцелярію суду 27.04.2016 було подано письмові пояснення.

Ухвалою Вищого гсоподарського суду України від 27.04.2016 було продовжено строк розгляд спору у справі на 15 днів, за клопотаннч сторони, та відкладено розгляд касаційної скарги у справі на 18.05.2016.

У засіданні суду, призначеному на 18.05.2016, було оголошено перерву до 01.06.2016.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами рішенням адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.07.2014 року № 02/174-рш у справі № 02-02-50/95-2014 визнано, що:

- ФОП ОСОБА_6 за підсумками роботи в 2010-2013 роках займає монопольне (домінуюче) становище на ринку "Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та промисловими товарами (в т.ч. надання в оренду торгових місць, площ)" в межах міста Комсомольськ з часткою, що перевищує 35%;

- ФОП ОСОБА_6 вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується п. 2 ст. 50, п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку "Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та промисловими товарами (в т.ч. надання в оренду торгових місць, площ)" шляхом встановлення таких цін на ринку, які неможливо було б встановити за умови значної конкуренції на ринку, а саме встановлення економічно необґрунтованої вартості торгових місць;

- ФОП ОСОБА_6 вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується п. 2 ст. 50, п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку "Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та промисловими товарами (в т.ч. надання в оренду торгових місць, площ)" шляхом застосування різної ціни для рівнозначних угод без об'єктивно виправданих на це причин.

Також рішенням адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.07.2014 року № 02/174-рш накладено штраф у розмірі 68 000, 00 грн за кожне порушення та зобов'язано ФОП ОСОБА_6 привести вартість своїх послуг на ринку до економічно обґрунтованих.

Предметом спору є матеріально-правова вимога ФОП ОСОБА_6 до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 02-02-50/95-2014 від 10.07.2014.

Частиною 1 ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Пунктом 11 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень віднесено до повноважень названого Комітету. За приписами частини четвертої цієї ж статті здійснення відповідних повноважень іншими органами державної влади не допускається.

У цьому проявляється особливий статус АМКУ як державного органу, діяльність якого покликана забезпечити державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (z0317-02) затверджено Методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.

У п. 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" від 26.12.2011 № 15 (v0015600-11) зазначено, що у вирішенні спірних питань, пов'язаних з визначенням органами Антимонопольного комітету України монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на певних ринках товарів, господарським судам слід мати на увазі таке.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища (п. 15.1 постанови № 15 від 26.12.2011 (v0015600-11) ).

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 № 49-р (z0317-02) . Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку (п. 15.5 постанови № 15 від 26.12.2011 (v0015600-11) ).

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища (п. 15.1 постанови).

При цьому, судом апеляційної інстанції визнано безпідставними та необґрунтованими твердження позивача про те, що такого суб'єкта господарювання, як ринок ФОП ОСОБА_6, не існує, що ФОП ОСОБА_6 рішенням відповідача не визнаний таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на досліджуваному ринку товару, тому його не може бути притягнуто до відповідальності за зловживання монопольним (домінуючим) становищем, з огляду на те, що оспорюване рішення прийняте стосовно діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на ринку змішаного типу (де здійснюється торгівля і продовольчими, і промисловими товарами), який частково належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 на праві власності, а частково знаходиться у нього в оренді.

Згідно із ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

У п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" від 26.12.2011 № 15 (v0015600-11) зазначено, що закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, господарським судам у вирішенні спорів слід мати на увазі, що зазначені органи можуть здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів.

Окрім того, у п. 11 згаданої постанови зазначено, що застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Відповідна норма не ставить висновок про наявність/відсутність таких рівнозначних угод у залежність від оформлення відносин письмовим договором (договорами). Зазначений висновок (за відсутності договорів) може бути зроблено й за результатами аналізу поведінки учасників відповідних правовідносин. При цьому обов'язок обґрунтувати існування об'єктивно виправданих причин такого застосування покладається на особу, яка застосовує згадані ціни чи інші умови.

Рішенням адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.07.2014 року № 02/174-рш у справі № 02-02-50/95-2014 визнано, зокрема що

- ФОП ОСОБА_6 вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується п. 2 ст. 50, п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку "Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та промисловими товарами (в т.ч. надання в оренду торгових місць, площ)" шляхом встановлення таких цін на ринку, які неможливо було б встановити за умови значної конкуренції на ринку, а саме встановлення економічно необґрунтованої вартості торгових місць;

- ФОП ОСОБА_6 вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується п. 2 ст. 50, п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку "Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та промисловими товарами (в т.ч. надання в оренду торгових місць, площ)" шляхом застосування різної ціни для рівнозначних угод без об'єктивно виправданих на це причин.

Рішення обґрунтоване тим, що позивач, займаючи монопольне становище на ринку "Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та промисловими товарами", встановлював ціни значно вищі від цін інших ринків області та встановлював різні ціни для рівнозначних угод за надання торгового місця для підприємців.

При цьому, судом апеляційної інстанції також було відхилено доводи ФОП ОСОБА_6 щодо необґрунтованості висновку Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про зловживання монопольним становищем, оскільки в оскаржуваному рішенні не зазначено, яким саме чином дії позивача призвели чи могли призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, і в чому конкретно полягають чи могли полягати відповідні негативні наслідки. Так, відповідно до приписів пункту 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" № 15 від 26.12.2011 р. (v0015600-11) , для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку або можливості настання зазначених наслідків у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що рішення Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 02/174-рш від 10.07.2014 у справі № 02-02-50/95-2014 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а тому правові підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи ФОП ОСОБА_6, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положення ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2015 та рішення Господарського суду Полтавської області від 07.10.2015 у справі № 917/1685/14 - без змін.