Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 змінено резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 та стягнуто з ТОВ "Агні" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1 491 372,72 грн.; пеню в розмірі 124 419,34 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 32 315,84 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Крім того присуджено до стягнення з ТОВ "Агні" на користь позивача 7 456,86 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2015 у даній справі постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 залишено без змін.

03.02.2015 на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 господарським судом було видано відповідні накази. На підставі цих наказів було відкрито виконавче провадження.

07.10.2015 ТОВ "Агні" звернулось до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця, у якій просить суд:

- визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві щодо стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та доручення проведення виконавчих дій шляхом винесення постанов ВП № 46797348 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 01.04.2015, про доручення проведення виконавчих дій від 12.08.2015, оскільки вони винесені з порушенням чинного законодавства;

- зобов'язати державного виконавця скасувати постанову ВП № 46797348 від 01.04.2015 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та постанову ВП № 46797348 про доручення проведення виконавчих дій від 12.08.2015;

- визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві під час проведення опису та арешту майна та рішення складені ним про опис та арешт майна під час вчинення виконавчих дій, а акт опису та арешту майна ВП № 46797348 від 31.08.2015 визнати таким, що вчинений з порушенням чинного законодавства;

- зобов'язати державного виконавця скасувати акт опису та арешту майна ВП № 46797348 від 31.08.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2015 (суддя Стасюк С.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 (колегія суддів у складі: суддя Хрипун О.О. - головуючий, судді Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.), у задоволенні скарги ТОВ "Агні" відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги, господарські суди виходили з того, що боржником не доведено порушення державною виконавчою службою вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) під час виконавчого провадження.

У касаційній скарзі ТОВ "Агні" просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 03.12.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням вимог ст. 111-10 ГПК України, ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 41, 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, в касаційній скарзі наголошується на неповному з'ясуванню господарськими судами обставин, що мають значення для справи та, як наслідок, невідповідністю висновків господарських судів обставинам справи. Крім того, скаржник зазначає про те, що його не було належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання господарським судом апеляційної інстанції, оскільки ухвалу про призначення справи до слухання від 29.01.2016 ним було отримано 09.02.2016.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 10.03.2015 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києві за заявою стягувача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 46797348 з виконання наказу господарського суду міста Києва № 910/11702/13 від 03.02.2015. У вказаній постанові відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) боржнику було надано семиденний строк для самостійного виконання рішення суду;

- зазначена постанова про відкриття виконавчого провадження була отримана боржником 16.03.2015;

- 01.04.2015 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києві в межах виконавчого провадження ВП № 46797348 винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 164 810,79 грн. та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у сумі 400,00 грн. Постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій затверджена начальником Відділу державної виконавчої служби Шевченківського РУЮ 01.04.2015;

- 01.04.2015 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено також постанову про арешт коштів боржника на рахунках у банківських установах;

- 12.08.2015 стягувач звернувся до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві з заявою про наявність у боржника заставленого за іпотечним договором із стягувачем нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Героїв Оборони, буд. 3, літера А;

- постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 12.08.2015 Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві доручено провести виконавчі дії щодо опису та арешту майна боржника, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Г. Оборони, 3;

- 31.08.2015 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського РУЮ в присутності понятих, а також в присутності представників стягувача та інспекторів патрульної служби було проведено опис та арешт майна в нежитловому приміщенні № 56 (в літ. А), що належить боржнику, за адресою: м. Київ, вул. Г. Оборони, 3. Опис розпочато о 16 год. 20 хвилин, про що свідчить акт опису та арешту майна. Державним виконавцем також складений акт від 31.08.2015 про відкриття за допомогою викрутки дверей між приміщеннями у присутності працівників поліції, понятих та представників стягувача;

- у рапорті інспекторів патрульної служби зазначено, що двері у їх присутності о 16:46 були вибиті та описано майно згідно з актом опису та арешту майна ВП № 46/9/348. Після опису дане приміщення було опечатано.

Не погоджуючись з вказаними діями Державної виконавчої служби боржник звернувся до господарського суду зі скаргою на дії державного виконався в порядку ст. 121-2 ГПК України.

Переглядаючи в касаційному порядку прийняті господарськими судами рішення, Вищий господарський суд України дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

За приписами частини 1 ст. 28 вказаного Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з п.п. 3.7.1. п. 3.7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення.

Господарськими судами враховано вказані вимоги закону і правомірно зазначено про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 10.03.2015 боржником була отримана 16.03.2015 та в семиденний строк останнім в добровільному порядку не виконана, у зв'язку з чим 01.04.2015 державним виконавцем винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Згідно з ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції чинній на момент винесення виконавчою службою постанови від 01.04.2015, про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Чинна на 01.04.2015 редакція ч. 5 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" не містила застереження щодо моменту винесення постанови про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Відповідні зміни були внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)" (191-19) та набрали чинності з 05.04.2015.

Отже, господарські суди обґрунтовано відхилили посилання скаржника на те, що державний виконавець повинен був спочатку виконати рішення суду (стягнути кошти), а потім вчиняти дії по стягненню витрат на проведення виконавчих дій, оскільки чинна на час прийняття спірної постанови ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" не пов'язувала момент винесення постанови про стягнення витрат на проведення виконавчих дій з вчиненням заходів примусового виконання рішення.

З урахуванням вказаних вимог, доводи боржника щодо незаконності дій старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та вимоги про скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 01.04.2015 є безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на ч. 5 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження", яка набрала чинності з 05.04.2015, і не підлягають застосуванню з огляду на положення дії закону в часі. Також, слід зазначити, що п. 3.13 Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено, що про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, у якій зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду в десятиденний строк.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (v0014700-03) роз'яснено, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір відповідно до статей 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній по-перше, не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк, а по-друге, рішення було виконано примусово.

З огляду на наведене, ствердження скаржника про те, що чинне законодавство зобов'язує державного виконавця навести у постанові про стягнення відповідних витрат перелік дій, що пов'язані з організацією виконання судового рішення відхиляються Вищим господарським судом України.

01.04.2015 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про арешт коштів боржника на рахунках у банківських установах.

Згідно зі статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Наведені вимоги закону враховано господарськими судами і правильно зазначено, що доказів, які б свідчили про направлення боржнику постанови від 01.04.2015 про арешт коштів боржника в матеріалах справи немає. Водночас, вказані порушення не можна вважати достатньою підставою для визнання незаконними саме тих дій, які оскаржує боржник, а також достатньою підставою для скасування вказаних постанов.

Частиною 4 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено у разі необхідності перевірки інформації щодо наявності боржника чи його майна або його місця роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець може своєю мотивованою постановою, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, доручити проведення перевірки вказаної інформації відповідному відділу державної виконавчої служби. Державний виконавець відділу державної виконавчої служби, якому доручено проведення перевірки зазначеної інформації, у разі виявлення майна боржника повинен здійснити його опис та арешт. Виконавчі дії за дорученням проводяться у строк не пізніше десяти робочих днів з моменту надходження до відділу державної виконавчої служби відповідної постанови державного виконавця в межах виконавчого провадження, у якому винесено цю постанову. За результатами проведених дій складається акт, що направляється державному виконавцю, який виніс постанову.

У зв'язку з заявою стягувача про наявність у боржника заставленого за іпотечним договором із стягувачем нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Героїв Оборони, буд. 3, літера А, постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Хечибабян С.А. від 12.08.2015, Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві доручено провести виконавчі дії щодо опису та арешту майна боржника, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Г. Оборони, 3.

Як встановлено господарськими судами, 31.08.2015 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського РУЮ в присутності понятих, а також за присутності представників стягувача та інспекторів патрульної служби було проведено опис та арешт майна в нежитловому приміщенні № 56 (в літ. А), що належить боржнику, за адресою: м. Київ, вул. Г. Оборони, 3. Державним виконавцем також складений акт від 31.08.2015 про відкриття за допомогою викрутки дверей між приміщеннями у присутності працівників поліції, понятих та представників стягувача. Проте, в рапорті інспекторів патрульної служби зазначено, що двері у їх присутності о 16:46 були вибиті та описано майно згідно із актом опису та арешту майна ВП № 46/9/348, після опису, дане приміщення було опечатано.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право зокрема безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища (п. 4); накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (п. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої і не пізніше двадцять другої години, якщо інше не передбачено цією статтею.

Враховуючи вказані вимоги закону, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що незважаючи на окремі неточності в оформленні документів, державний виконавець Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві під час проведення опису та арешту майна діяв у межах наданих йому повноважень та у строки, встановлені ч. 4 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження".

Посилання боржника у його скарзі на порушення державним виконавцем п. 4.2.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень щодо неповідомлення боржника про проведення опису майна, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що вказаний пункт Інструкції з організації примусового виконання рішень не містить вказівки про те, що державний виконавець має обов'язково повідомити боржника про проведення опису майна, а регулює питання послідовності дій виконавця під час опису та арешту майна боржника, а також вказівки щодо правильності складання акта опису та арешту майна боржника.

В той час відповідно до п. 4.2.4 вказаної Інструкції встановлено, що якщо опис і арешт майна здійснюються за участю боржника або його представника, акт опису та арешту майна складається в двох примірниках.

Отже, враховуючи вказані вимоги Інструкції можна дійти висновку про те, що під час опису та арешту майна боржника останній може бути і відсутній.

З урахуванням викладених вимог закону та фактичних обставин справи встановлених господарськими судами, оскільки у визначений державним виконавцем строк для добровільного виконання судового рішення, боржник свою заборгованість не погасив, державний виконавець правомірно зобов'язав останнього оплатити виконавчий збір від суми боргу, суму витрат на проведення виконавчих дій та наклав арешт на його кошти у межах суми заборгованості, у зв'язку з чим висновок обох попередніх інстанцій про те, що оскаржувані дії державним виконавцем та винесені ним постанови вчинені відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , є правильним. Боржником не доведено належними та допустимими доказами у справі про порушення державним виконавцем тих вимог, якими він обґрунтовував свою скаргу на дії державного виконавця, зокрема п. 4.2.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, ст.ст. 41, 57 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції чинній на момент вчинення державних виконавцем відповідних дій.

Ствердження скаржника у касаційній скарзі про те, що він отримав ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2016 про прийняття апеляційної скарги ТОВ "Агні" до провадження та призначення її до розгляду на 08.02.2016 лише 09.02.2016, у зв'язку з чим він не був належно повідомлений про час та місце розгляду справи відхиляються Вищим господарським судом з огляду на наступне:

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної ст. 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення.

Статтею 87 ГПК України передбачено, що повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень підтверджують, що апеляційний господарський суд надіслав дану ухвалу 29.01.2016 всім сторонами у справі згідно з приписами ст.ст. 64, 87 ГПК України. При цьому, згідно з повідомлення про вручення (т. 3. а.с. 147) ТОВ "Агні" отримало вказану ухвалу 04.02.2016. Крім того, відповідно до інформації, яка мітиться на з офіційному сайті УДППЗ "Укрпошта", отриманого з on-line сервісу "Відстеження пересилання поштових відправлень", рекомендоване повідомлення з ідентифікатором внутрішнього поштового відправлення під № 0411614353210 (адресоване ТОВ "Агні") вручено адресату за довіреністю 04.02.2016.

Відтак доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто судом апеляційної інстанції за відсутності представника ТОВ "Агні", не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, спростовуються наявними матеріалами справи.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що ухвала господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, в той час як доводи касаційної скарги не ґрунтуються на положеннях наведеного вище законодавства та спростовуються матеріалами справи.