головуючого Бакуліної С.В. (головуючий), суддів: Грейц К.В., Поляк О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" на постанову від 17.11.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 904/6004/15 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Дочірнього підприємства "Регіональний стабілізаційний фонд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" про стягнення 798 000,00 грн

в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: від відповідача: Кропов А.В. (довіреність від 01.03.2016) Лозовий О.А. (довіреність від 01.01.2016); Кравченко Ю.В. (довіреність від 01.01.2016)

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Дубінін І.Ю.) від 16.09.2015 у справі № 904/6004/15 позов задоволено в повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" на користь Дочірнього підприємства "Регіональний стабілізаційний фонд" 230 000, 00 грн основного боргу, 568 000, 00 грн штрафу, 15 960, 00 грн витрат по сплаті судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Коваль Л.А., судді - Пархоменко Н.В., Чередко А.Є.) від 17.11.2015 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015 у справі № 904/6004/15 скасовано; прийнято нове рішення; позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" на користь Дочірнього підприємства "Регіональний стабілізаційний фонд" штраф у сумі 490 000,00 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 9 800,00 грн; в решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з Дочірнього підприємства "Регіональний стабілізаційний фонд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6 776,00 грн.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 490 000,00 грн; в решті постанову залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України (1798-12) ).

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дочірнє підприємство "Регіональний стабілізаційний фонд" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" про стягнення з останнього на свою користь заборгованості у сумі 798 000, 00 грн, з яких: основна заборгованість - 230 000, 00 грн, штраф - 568 000, 00 грн, посилаючись на порушення умов договору позики.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд правомірно виходив із такого.

28.10.2013 Дочірнє підприємство "Регіональний стабілізаційний фонд" (кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" (позичальник) уклали договір про надання зворотної фінансової допомоги № 28/10 (далі - Договір) (а.с.11-13, т.1), за умовами якого (п.1.1.) кредитор зобов'язується надати позичальнику зворотну фінансову допомогу, а останній зобов'язується використати її на власний розсуд в процесі здійснення господарської діяльності і повернути на умовах та у визначений даним Договором строк. Зворотна фінансова допомога надається на виконання робіт по капітальному ремонту об'єкту: "Капітальний ремонт магістрального трубопроводу МТ Миколаївської зрошувальної системи Новомосковського району Дніпропетровської області" та передається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок.

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 30.04.2014, а відносно зобов'язань позичальника по поверненню суми отриманої фінансової допомоги - до повного виконання ним своїх обов'язків (п.5.1. Договору).

Відповідно до п.1.2. Договору фінансова допомога надається кредитором без мети отримання прибутку та є безвідсотковою.

Сума фінансової допомоги, що надається на підставі даного Договору, встановлюється у розмірі до 4 900 000, 00 грн (п.2.1. Договору).

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що фінансова допомога надається у повній сумі або частинами. Фактично надана сума фінансової допомоги може бути менша ліміту, передбаченого п.2.1. Договору, та породжує права і обов'язки сторін у межах фактично наданої фінансової допомоги.

Відповідно до п.4.1. Договору фінансова допомога повертається у безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок кредитора в термін до 30.04.2014.

Умови п.4.2. Договору надають право позичальнику повертати суму наданої допомоги частинами протягом строку дії Договору, визначеного п.5.1.

Відповідно до п.4.6. Договору моментом виконання позичальником своїх зобов'язань стосовно повернення кредитору будь-якої частини або всієї суми фінансової допомоги, зазначеної у п.2.1. Договору, є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову (матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення у даній справі) є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 230 000,00 грн та штрафу у сумі 568 000,00 грн.

Підставами заявленого позову (обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу) є те, що відповідачем порушено умови договору про надання зворотної фінансової допомоги №28/10 від 28.10.2013 в частині дотримання строку виконання зобов'язання по поверненню отриманої фінансової допомоги, що призвело до виникнення заборгованості відповідача перед позивачем у заявленій до стягнення сумі та має правовим наслідком застосування до відповідача передбаченої умовами договору відповідальності у вигляді штрафу.

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ні Господарський кодекс України (436-15) , ні Цивільний кодекс України (435-15) не містять визначення поворотної фінансової допомоги.

За визначенням, наданим у пункті 14.1.257. статті 14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Поворотна фінансова допомога в Цивільному кодексі України (435-15) відповідає договору позики, особливості укладення та виконання якого повинні відповідати умовам ст.ст. 1046 - 1053 ЦК України.

Згідно з п.6. ч.1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Відповідно до частини першої ст.5 цього Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (ч.4 ст.5 зазначеного Закону).

Пунктом 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.03.2006 № 5555 "Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2006 за № 477/12351 (z0477-06) , встановлено, що юридичні особи - суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Таким чином, надати кошти в позику під відсотки вправі лише фінансові установи.

У спірних відносинах має місце позика, яка не передбачає нарахування процентів за користування коштами чи іншої винагороди, отже, кредитор не повинен обов'язково мати статус фінансової установи.

За приписами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до платіжних доручень № 1575 від 08.11.2013 на суму 2 400 000,00 грн, № 1596 від 29.11.2013 на суму 280 000, 00 грн, № 1616 від 20.12.2013 на суму 250 000,00 грн, № 1696 від 12.03.2014 на суму 200 000,00 грн, від 11.04.2014 на суму 50 000,00 грн (а.с.15-19, т.1) позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у загальній сумі 3 180 000,00 грн.

В зазначених вище платіжних дорученнях наведене наступне призначення платежу: надається поворотна фінансова допомога згідно договору № 28/10 від 28.10.2013, без ПДВ.

З посиланням на таке ж призначення платежу 30.10.2013 року позивачем відповідачу були перераховані кошти у сумі 2 500 000, 00 грн, що підтверджується звітом по рахунку позивача за вказану дату (а.с.14, т.1).

Тобто, загальна сума перерахованих позивачем на користь відповідача коштів становить 5 680 000, 00 грн., що підтверджується також актом звірки № 2 від 11.06.2015 року, підписаним як позивачем, так і відповідачем (а.с.22, т.1).

За положеннями статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до платіжних доручень № 84 від 30.12.2013 на суму 1 200 000,00 грн, № 82 від 30.12.2013 на суму 1 000 000,00 грн, № 81 від 30.12.2013 на суму 1 000 000,00 грн, № 376 від 01.07.2015 на суму 562 500,00 грн, № 377 від 01.07.2015 на суму 562 500,00 грн, № 378 від 01.07.2015 на суму 562 500,00 грн, № 379 від 01.07.2015 на суму 562 500,00 грн (а.с.53-59, т.1) відповідач повернув позивачу шляхом перерахування на банківський рахунок позивача грошові кошти у загальній сумі 5 450 000,00 грн.

Обставини повернення відповідачем позивачу грошових коштів у наведеній вище сумі підтверджуються також виписками по банківському рахунку позивача (а.с.20-21, т.1).

Отже, відповідно до матеріалів справи спірним Договором про надання зворотної фінансової допомоги №28/10 від 28.10.2013 передбачалося надання позивачем відповідачу зворотної фінансової допомоги у сумі до 4 900 000,00 грн, фактично позивач виконав зобов'язання за Договором щодо надання фінансової допомоги у сумі 4 900 000, 00 грн, яка, враховуючи вище перелічені платіжні доручення про повернення фінансової допомоги, була повернута відповідачем позивачу у повному обсязі: у сумі 3 200 000, 00 грн - 30.12.2013, у решті суми (1 700 000, 00 грн) - 01.07.2015, тобто з порушенням строку повернення фінансової допомоги, передбаченого умовами Договору.

Щодо решти перерахованих позивачем на користь відповідача грошових коштів відповідно до платіжних доручень № 1596 від 29.11.2013, № 1616 від 20.12.2013, № 1696 від 12.03.2014, № 1716 від 11.04.2014 у загальній сумі 780 000,00 грн, суди правомірно зазначили таке.

В матеріалах справи наявна додаткова угода № 1 від 28.11.2013 до договору про надання зворотної фінансової допомоги (а.с.44, т.1), яка підписана лише позивачем, з боку відповідача ця додаткова угода не підписана.

Доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією щодо укладення/підписання вказаної додаткової угоди матеріали справи не місять, такі докази не надані позивачем і на вимогу ухвали апеляційного господарського суду від 27.10.2015.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду 10.11.2015 представник позивача пояснив, що вказана додаткова угода була направлена відповідачу засобами електронного зв'язку, однак відповідні докази також не були надані до суду.

Відповідно до змісту додаткової угоди вона передбачає внесення змін до п.2.1. розділу 2 Договору шляхом його викладення в наступній редакції: "Сума фінансової допомоги, що надається на підставі даного Договору, встановлюється у розмірі до 7 000 000,00 грн".

Порядок зміни господарських договорів визначає ст. 188 Господарського кодексу України.

Згідно наведеної правової норми зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями п.7.2. Договору усі зміни та доповнення до Договору мають юридичну силу лише за наявності взаємної згоди сторін та з обов'язковим складанням письмового документу.

Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частин першої та другої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Частиною першою статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України (в редакції станом на 28.11.2013) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (435-15) (ч.8 ст. 181 ГК України).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, додаткова угода № 1 від 28.11.2013 до спірного Договору відповідачем не підписана, доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією щодо укладення вказаної додаткової угоди матеріали справи не місять.

За вказаних обставин апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав вважати укладеною вказаної додаткової угоди між сторонами та внесення на її підставі відповідних змін до Договору.

Окрім грошових коштів у сумі 4 900 000,00 грн, перерахованих позивачем відповідачу на підставі спірного Договору в якості зворотної фінансової допомоги, відповідно до платіжних доручень № 1596 від 29.11.2013, № 1616 від 20.12.2013, № 1696 від 12.03.2014, № 1716 від 11.04.2014 позивач також перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 780 000,00 грн, пославшись у призначенні платежу, що надається зворотна фінансова допомога згідно договору № 28/10 від 28.10.2013, 01.07.2015 відповідач частково повернув ці кошти, а саме у сумі 550 000,00 грн, вказавши у призначенні платежу про повернення фінансової допомоги по договору № 28/10 від 28.10.2013.

Касаційна інстанція погоджується із тим, що враховуючи недосягнення сторонами згоди щодо внесення змін до Договору, відсутні підстави вважати, що перераховані позивачем відповідачу грошові кошти у сумі 780 000,00 грн, тобто у сумі, що перевищує ліміт обумовленої Договором суми фінансової допомоги, є фінансовою допомогою, наданою позивачем та отриманою відповідачем на підставі Договору № 28/10 від 28.10.2013 та саме на умовах, визначених цим Договором, зокрема, щодо строку повернення допомоги, відповідальності за порушення умов Договору.

Вірним є і те, що посилання у призначенні платежу на дату та номер спірного Договору як при перерахуванні грошових коштів позивачем відповідачу, так і при їх поверненні відповідачем позивачу, не спростовує того, що позивач та відповідач у належній формі не досягли згоди щодо збільшення розміру ліміту фінансової допомоги, розповсюдження решти умов спірного Договору на збільшений розмір цієї допомоги.

З огляду на встановлені обставини, апеляційний суд правомірно не погодився з висновком місцевого господарського суду, наведеним в оскаржуваному рішенні, щодо внесення змін до спірного Договору шляхом укладення додаткової угоди до нього, досягнення сторонами згоди на збільшення суми ліміту фінансової допомоги в межах вказаного Договору.

Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч.1 ст. 1046 ЦК України).

За приписами ч.1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст. 509 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Платіжні доручення № 1596 від 29.11.2013, № 1616 від 20.12.2013, № 1696 від 12.03.2014, № 1716 від 11.04.2014 про перерахування коштів на загальну суму 780 000,00 грн, у яких зазначено призначення платежу як поворотна фінансова допомога, є підтвердженням як самого факту отримання відповідачем грошових коштів, так і погодження ним договору позики, оскільки кошти не були повернуті відповідачем як безпідставно отримані.

Отже, перераховані позивачем відповідачу кошти у більшому розмірі, ніж передбачено спірним Договором, не є такими, що отримані відповідачем на умовах вказаного Договору, однак їх перерахування та надходження на рахунок відповідача з відповідним призначенням платежу засвідчує укладення між позивачем та відповідачем договору позики з огляду на характер фактичних правовідносин, які склалися між сторонами, проте іншого, ніж спірний Договір.

Згідно з частиною першою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Сторонами по справі не встановлено строку повернення позики у сумі 780 000,00 грн.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення коштів у сумі 780 000,00 грн або у меншій не поверненій сумі позики. У судовому засіданні 10.11.2015 представник позивача зазначив, що з вимогою про повернення позики позивач не звертався до відповідача.

Зважаючи на наведене, строк повернення позики у заявленій до стягнення сумі - 230 000,00 грн (різниця між наданою позикою у сумі 780 000,00 грн та повернутою сумою позики - 550 000,00 грн) не настав, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині у місцевого господарського суду були відсутні, що правомірно відзначено судом апеляційної інстанції.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу у сумі 230 000,00 грн, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача на свою користь штрафу у сумі 568 000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.ч.1, 2 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ч.4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 ЦК України).

Згідно з пунктом 6.3. Договору у випадку порушення позичальником граничного строку (п.4.1. цього Договору) повернення фінансової допомоги, зазначеної у розділі 2 Договору, більше ніж на 14 календарних днів вважається, що позичальник необґрунтовано використовує грошові кошти кредитора та зобов'язаний сплатити на користь кредитора, крім установленої п.6.2. Договору пені, штраф за ухилення від повернення фінансової допомоги у розмірі 10% від суми отриманої від кредитора фінансової допомоги.

За умовами Договору (п. 4.1.) фінансова допомога у сумі 4 900 000,00 грн мала бути повернута позивачу до 30.04.2014.

Однак, у повному обсязі вказана сума була повернута відповідачем лише 01.07.2015.

Отже, враховуючи наявність прострочення відповідача з повернення отриманої поворотної фінансової допомоги, позивач правомірно нарахував та заявив до стягнення штраф на підставі п.6.3. Договору у сумі 490 000, 00 грн (4 900 000, 00 грн х 10%) про що вірно зазначив апеляційний суд, частково задовольняючи позов.

Щодо решти нарахованого позивачем штрафу, розрахованого від суми 5 680 000,00 грн, то апеляційна інстанція правомірно не знайшла підстав для його стягнення, оскільки, як зазначено вище, не вважає грошові кошти у сумі 780000,00 грн такими, що отримані відповідачем на підставі Договору № 28/10 від 28.10.2013.

Касаційна інстанція вважає помилковим єдиний довід касаційної скарги, що відмовивши у стягненні заборгованості за Договором № 28/10 від 28.10.2013 та стягнувши передбачений ним штраф (п.6.3.), суд апеляційної інстанції самостійно змінив підстави позову, чим порушив положення п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України, оскільки суд розглянув самостійну позовну вимогу про стягнення штрафу за вищенаведеним Договором з підстав порушення строку повернення фінансової допомоги за цим договором в сумі 4 900 000,00 грн, про що зазначав позивач в позовній заяві, посилаючись на відповідні обставини, які встановлені судом як такі, що дійсно мали місця.

Інших доводів щодо непогодження з постановою суду апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.

За таких обставин твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятої у справі постанови колегія суддів не вбачає.