Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., розглянувши матеріали касаційної скарги приватного підприємства НВКТФ "Лідер-Люкс" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 у справі господарського суду Одеської області № 916/654/15-г за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової академії до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватне підприємство НВКТФ "Лідер-Люкс", про визнання незаконними та скасування рішень, за участі представників сторін:

від ГПУ - Яговдік С.М.

від Міноборони України - Тужиков М.А.,

від НВКТФ "Лідер-Люкс" - Різун Н.О.,

від інших осіб - не з'явилися,

14.02.2015 перший заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової академії до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 18.06.2013 № 3509-VI "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2013 р., та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси нежитлової

одноповерхової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 що підлягають приватизації та відчуженню, та про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.07.2013 № 259 "Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" в частині внесення до переліку об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою міста Одеси будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Позов мотивовано тим, що оспорювані рішення стосувались у тому числі будівлі № 105 військового містечка, що є військовим (державним) майном і перебуває на балансовому обліку та в оперативному управлінні військової академії, відтак Одеська міська рада та виконком Одеської міськради неправомірно розпорядились військовим (державним) майном, що є підставою для визнання їх незаконними та скасування.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Одеська міська рада зазначали, що згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) вправі володіти, користуватись та розпоряджатись комунальним майном територіальної громади, включаючи відчуження шляхом приватизації. Вказували, що спір про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування слід вирішувати в адміністративних судах, тому, вважали, він не підвідомчий господарському суду.

19.10.2015 рішенням господарського суду Одеської області (судді Демешин О.А., Шаратов Ю.А., Оборотова О.Ю.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення мотивовано тим, що приміщення АДРЕСА_1 є одним об'єктом нерухомості, тому права позивачів спірними рішеннями не порушено, так як на момент їх прийняття власником будівлі була громадянка ОСОБА_7

26.01.2016 постановою Одеський апеляційний господарський суд (судді Філінюк І.Г., Лавриненко Л.В., Аленін О.Ю.) перевірене рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги прокурора задовольнив, визнав недійсним та скасував рішення Одеської міської ради №3509-VI, та рішення виконавчого комітету Одеської міськради № 259.

У касаційній скарзі приватне підприємство НВКТФ "Лідер-Люкс" посилалися на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати постанову від 26.01.2016, а рішення від 19.10.2015 залишити в силі. Зазначали, що за відсутності у позивачів правовстановлюючих документів на спірну будівлю, доказів введення її в експлуатацію, а також неспівпадіння площі будівлі у наданих прокурором та позивачами документах із площею будівлі згідно технічного паспорту останньої, що давало б підстави чітко ідентфікувати спірну будівлю, права позивачів спірними рішеннями не порушено. Стверджували, що оспорювані рішення вже вичерпали свою дію, а право власності на спірну будівлю зареєстровано за ПП НВКТФ "Лідер-Люкс".

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані рішення є ненормативними актами, що застосовуються одноразово, з прийняттям яких виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, які вичерпали свою дію шляхом їх виконання, оскільки на підставі цих рішень будівлю АДРЕСА_1 було зареєстровано за територіальною громадою м. Одеси, а договір купівлі-продажу від 05.09.2013 між Одеською міськрадою та ПП НВКТФ "Лідер-Люкс", як правовстановлюючий документ, підтверджуючий право власності останніх, є чинним.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд обгрунтовано виходив із того, що відповідно до положень статей 3, 5 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Статтею 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами.

Згідно зі ст. 134 ГК України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Достовірними доказами належності спірного майна до державного зі статусом військового апеляційним судом правомірно визнано: наказ Міністра оборони України від 18.05.2013 № 312 "Про передачу фондів військових містечок у місті Одеса" про передачу на облік з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до Військової академії м. Одеса; акт приймання (передачі) будинків, споруд та території військового містечка № 17 від 20.08.2013; акт технічного стану будівлі № 105 військового містечка № 17 від 22.05.2013.

Не погоджуючись із обгрунтуваннями відмови у задоволенні позовних вимог місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд підставно виходив із того, що відповідно до положень статей 78, 116, 122 Земельного кодексу України, ст. 11 Цивільного кодексу України у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав охоронюваних інтересів, такий акт є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права. Тому рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а відповідні вимоги - розглядатися у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цих рішень у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне і спірні правовідносини, на яких грунтується позов, мають приватноправовий характер. Виходячи з чого, апеляційна інстанція мотивовано зазначила, що якщо підставою та метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання речового права особи, у тому числі й права власності, яке виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень, зазначена вимога може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно з положеннями статті 16 ЦК України, та заявлятись до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

У взаємозв'язку з вищевикладеним, ураховуючи що унаслідок прийняття оспорюваних рішень міськради та виконкому фактично змінився правовий статус військового майна та проведена державна реєстрація речового права й здійснено відчуження зазначеного майна, висновок апеляційного суду про підвідомчість цього спору господарському суду, є вірним.

Крім того, переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд обгрунтовано виходив із того, що доказів передачі спірної будівлі з державної у комунальну власність та документів, на підставі яких були прийняті оскаржувані рішення, відповідачі у справі не надали.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 ГПК України, а тому підстави для зміни або скасування ухваленої у цій справі постанови відсутні.