касаційні скарги 1.Іллічівської (Чорноморської) міської ради 2.Комунального підприємства Міське управління житлово-комунального господарства Іллічівської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі № 916/3183/15 Господарського суду Одеської області за позовом Іллічівської міської ради до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про визнання недійсним та скасування державного акта в частині внесення ділянки та за позовом третьої особи Комунального підприємства Міське управління житлово-комунального господарства Іллічівської міської ради до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про визнання неукладеним державного акта в частині за участю - відповідача: Очколяс Д.В. (довіреність від 31.03.2016),

Звернувшись у суд з даним позовом, Іллічівська міська рада (далі - позивач) просила визнати недійсним та скасувати державний акт серії ОД-ІІ № 004798 виданий 16.09.1998 Державному підприємству "Іллічівський морський торговельний порт" (далі - відповідач) в частині внесеної ділянки № 10 площею 0,75 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наявність у відповідача ділянки № 10 обмежує позивача у праві користування нерухомим майном, оскільки на цій земельній ділянці розташовані нежитлові та допоміжні будівлі, а також споруди, які належать позивачу на підставі свідоцтва про право власності від 26.11.2006 № 31177 та перебувають у господарському відданні Комунального підприємства "Міське управління житлово-комунального господарства Іллічівської міської ради" (далі - третя особа), що є підставою відповідно до статті 48 ЦК УРСР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), статей 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання державного акта в частині внесення ділянки № 10, недійсним.

У серпні 2015 року третя особа також подала до господарського суду позовну заяву, де просила визнати неукладеним державний акт серії ОД-ІІ № 004798 виданий 16.09.1998 Державному підприємству "Іллічівський морський торговельний порт" в частині внесеної ділянки № 10 площею 0,75 га, посилаючись на те, що зазначений акт є неукладеним правочином, оскільки він не пройшов відповідну державну реєстрацію і не містить підпису посадової особи органу місцевого самоврядування та печатки.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Демешин О.А., судді Рога Н.В. і Шаратов Ю.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лашин В.В., судді Воронюк О.Л. і Мирошниченко М.А.), в задоволенні обох позовів відмовлено.

У касаційних скаргах позивач та третя особа просять скасувати прийняті судами рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та третя особа не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Іллічівської міської ради від 28.08.1998 №508 відповідачем було отримано державний акт серії ОД-ІІ № 004798 від 16.09.1998 на право постійного користування земельною ділянкою площею 4,21 га в 3-му ковші Сухого лиману для розвитку інфраструктури порту, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42.

21.04.2000 між ВАТ "Автотранспортне підприємство 13004" та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу № 185-О, за умовами якого відповідач придбав за актом приймання-передачі єдиний нерухомий комплекс - базу відпочинку "Дружба", розташований за адресою: м. Іллічівськ, вул. Приморська (прибережна зона).

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 07.12.2007 у справі № 5-16/203-07-5603, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.04.2008, а відповідно і постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2008, у задоволені позовних вимог Іллічівської міської ради Одеської області, Міського управління житлово-комунального господарства м. Іллічівська та КП "Бюро технічної інвентаризації" до ДП "Іллічівський морський торговельний порт" та ВАТ "АТП - 13004", за участю третіх осіб - ТОВ "Водолій", ДП "АТП-09104" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.04.2000 № 185-О та визнання незаконним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ОД-ІІ № 004798 від 16.09.1998 в частині приєднання до нього ділянки № 10, площею 0,75 га було відмовлено у повному обсязі.

У зв'язку із збільшенням площі землі відповідача за рахунок земельної ділянки бази відпочинку "Дружба", відповідач звернувся до позивача із клопотанням про оформлення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,75 га, яка розташована за адресою: М. Іллічівськ, база відпочинку "Дружба".

Рішенням позивача від 16.11.2001 № 161-ХХІІІ "Про оформлення Іллічівським морським торговельним портом права постійного користування земельною ділянкою площею 0,75 га за адресою: м.Іллічівськ, база відпочинку "Дружба" було вирішено оформити відповідачу право постійного користування земельною ділянкою площею 0,75 га, на якій фактично розташована база відпочинку "Дружба" за адресою: м.Іллічівськ, база відпочинку "Дружба", та в установленому законодавством порядку видати відповідачу державний акт на право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Судами також встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2010 у справі № 22-а-7147/08 у задоволенні позову Міського управління житлово-комунального господарства м.Іллічівська до Іллічівської міської ради Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Іллічівської міської ради від 16.11.2001 № 161-ХХІІІ "Про оформлення Іллічівським морським торговельним портом права постійного користування земельною ділянкою площею 0,75 га за адресою: м.Іллічівськ, база відпочинку "Дружба", було відмовлено.

Технічна документація за складання державного акта на право постійного користування землею була погоджена Іллічівським міським відділом земельних ресурсів (висновок № 350 від 29.11.2001), а також Іллічівським міським відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства (висновок № 013-418 від 29.11.2001).

03.12.2001 позивачем був прийнятий акт встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,75 га за адресою: м.Іллічівськ, база відпочинку "Дружба", а 21.01.2002 Одеським обласним управлінням земельних ресурсів Держкомзему України видано позитивний висновок № 913 на технічну документацію зі складання державного акта на право постійного користування землею.

На підставі рішення позивача від 16.11.2001 № 161-ХХІІІ та згідно із погодженою технічною документацією до державного акту на право постійного користування землею серії ОД-ІІ № 004798 були внесені відповідні зміни, а саме до земельної ділянки відповідача приєднано ділянку № 10 площею 0,75 га.

Судами також встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області від 23.11.2006 № 1312 вирішено надати територіальній громаді в особі позивача свідоцтва про право власності на будівлі та споруди бази відпочинку третьої особи за адресою: м. Іллічівськ, вул. Приморська, 87. На підставі вказаного рішення Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради видано свідоцтво про право власності на базу відпочинку третьої особи від 29.11.2006 № 31177.

22.06.2011 третя особа отримала державний акт серії ЯЯ № 206106 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5412 га за вказаною адресою.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 02/01/14 від 15.07.2014 при дослідженні даних технічної документації державних актів було виявлене накладання одна на одну земельних ділянок, які належать відповідачу на підставі державного акта серії ОД-ІІ № 004798, виданого 16.09.1998, з урахуванням внесеної ділянки № 10 площею 0,75 га, та третьої особи згідно з державним актом серії ЯЯ № 206106 від 22.07.2011.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову в обох позовах мотивував тим, що питання правомірності внесення змін до державного акта на право постійного користування землею серії ОД-ІІ № 004798 в частині приєднання до нього ділянки № 10 площею 0,75 га досліджувалось у низці судових справ, які набрали законної сили, та не вбачається, що права позивача були порушені, а позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Згідно з положеннями статті 22 Земельного Кодексу України, у редакції 1990 року, який діяв на час внесення змін до спірного акта, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Статтею 23 цього Кодексу передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. Постановою Верховної Ради України "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею" від 13.03.1992 № 2201-ХІІ (2201-12) , яка була чинною до 11.12.2003, була затверджена форма державного акта на право постійного користування землею.

Відповідно до п. 3.9 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 № 43 (z0354-99) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 за № 354/3647 (z0354-99) (у редакції чинній на момент внесення змін до державного акта серії ОД-ІІ № 004798) у разі будь-яких змін в розташуванні меж земельної ділянки або умов її передачі чи надання, які відбулися після видачі державного акта, ці зміни вносяться одночасно до обох примірників державного акта. Нові межі відображаються на плані земельної ділянки суцільною лінією чорною тушшю, а старі межі перекреслюються червоною тушшю. Кожен запис про зміни посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України.

При цьому Земельний Кодекс України (2768-14) 2001 року, який був чинним на час внесення змін до державного акта серії ОД-ІІ № 004798, яке мало місце у 2002 році, не містив вимог щодо наявності підпису посадової особи та печатки органу місцевого самоврядування на державному акті на землю у разі внесення змін до нього, таких вимог не містила і наведена Інструкція.

Більш того, пунктом 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" (3613-17) регламентовано, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Крім того, слід зазначити, що статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права у разі його порушення, або інтересу наведені у статті 16 Цивільного кодексу України, і одним із таких способів визначено визнання правочину недійсним, а вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.

Аналогічну правову позицію викладено у п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) , в ухвалі Верховного Суду України від 06.07.2011 зі справи № 6-28595св09, у постанові Верховного Суду України від 25.06.2011 зі справи № 3-58гс11.

Таким чином суди правильно відмовили в позові з такою вимогою як визнання правочину неукладеним.

Крім того, судами обох інстанцій досліджені доводи позивача, викладені у його позові, про те, що на час внесення ділянки № 10 площею 0,75 га до державного акта серії ОД-ІІ № 004798, виданого 16.09.1998, на цій земельній ділянці знаходилось нерухоме майно, належне позивачу, та встановлено, що такі доводи залишились не підтверджені доказами.

Ці висновки судів позивачем не спростовані.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що вказані обставини досліджувались судами в інших справах.

У справі Господарського суду Одеської області № 12-3/10-09-388, судові рішення у якій залишені без змін постановою Вищого господарського суду України, встановлено тотожність будівель, придбаних відповідачем за наведеним вище договором купівлі-продажу № 185-О від 21.04.2000, будівлям, на які позивач у 2006 році отримав на підставі рішення Виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області від 23.11.2006 № 1312 свідоцтво на право власності на будівлі та споруди бази відпочинку за адресою: м. Іллічівськ, вул. Приморська 87, і у зв'язку із цим у наведеній справі № 12-3/10-09-388 місцевим господарським судом скасовано зазначене рішення Виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 23.11.2006 № 1312 "Про видачу територіальній громаді в особі Іллічівської міської ради свідоцтва про право власності на будівлі та споруди бази відпочинку МУЖКГ за адресою: м. Іллічівськ, вул. Приморська 87" в частині рішення про видачу свідоцтва про право власності на будівлі та споруди які були придбані відповідачем за договором купівлі-продажу № 185-о від 21.04.2000.

Відтак, доводи позивача про те, що наявність у відповідача ділянки № 10 обмежує його у праві користування нерухомим майном, оскільки на цій земельній ділянці розташовані нежитлові та допоміжні будівлі, а також споруди, які належать йому на підставі свідоцтва про право власності від 26.11.2006 № 31177, є безпідставними, а висновки судів про відмову у позові щодо визнання недійсним та скасування державного акта серії ОД-ІІ № 004798 виданого 16.09.1998 відповідачу в частині внесеної ділянки № 10 площею 0,75 га, а також про відмову третій особі у задоволенні позову про визнання неукладеним цього ж акта у відповідній його частині, є законними та обґрунтованими.

Оскільки не вбачається порушень чи неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного по суті спору судового рішення, підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, з урахуванням мотивів, наведених у даній постанові, відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційні скарги Іллічівської (Чорноморської) міської ради та Комунального підприємства Міське управління житлово-комунального господарства Іллічівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі Господарського суду Одеської області № 916/3183/15, залишити без змін.