головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Іванової Л.Б., Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі № 910/21726/15 Господарського суду міста Києва за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-14" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 71973,86 грн. за участю представників:

позивача: Кравець Д.М., дов. від 25.02.2015;

відповідача: Андрієвська О.В., дов. від 12.04.2016;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 910/21726/15 (суддя - Босий В.П.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Михальська Ю.Б., судді - Тищенко А.І., Отрюх Б.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 910/21726/15 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволений повністю. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 71 973,86 грн безпідставно отриманих коштів.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст. 121-1 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить оскаржуване у даній справі судове рішення залишити без змін.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 10.05.2016, у зв'язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 910/21726/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.05.2016, у зв'язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному, для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Гольцова Л.А. (доповідач), судді - Іванова Л.Б., Картере В.І.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між відповідачем Постачальник) та позивачем (Абонент) 26.12.1997 укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення № 04981/4-14, за умовами якого Постачальник зобов'язався забезпечити Абоненту постачання питної води та прийняти від Абонента каналізаційні стоки, а Абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (z0165-94) .

Правила користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затверджені наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (z0165-94) , втратили чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 "Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України" (z0936-08) .

Відповідно до п. 2.1 договору Постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин.

У відповідності до п.п. 3.1 та 3.4 договору, кількість води, що подається Постачальником та використовується Абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих Постачальником. Зняття показань з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника спільно з представником Абонента. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, відповідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з Постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил.

Згідно з п. 3.6 договору, Абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених Постачальником у платіжній вимозі.

Цей договір укладається з 26.12.1997 по 26.12.1998 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії (п.п. 5.1, 5.2 договору).

Судами встановлено, що ПАТ "АК "Київводоканал" отримало грошові кошти за холодну воду, яка використовується для приготування гарячої води за період з 01.06.2011 та по 30.04.2013 включно в сумі 44 943,97 грн та за період з 01.05.2013 по 30.06.2014 включно в сумі 27 029,89 грн.

12.06.2015 ЖБК "Шовковик-14" звернувся до ПАТ "АК "Київводоканал" з вимогою № 20 про повернення зазначених вище грошових коштів, яка була залишена відповідачем без задоволення.

Спір у справі виник у зв'язку із безпідставним, на думку позивача, набуттям відповідачем у період з 01.06.2011 по 30.06.2014 грошових коштів в сумі 71 973,86 грн. (44 943,97 грн + 27 029,89 грн), сплачених в якості оплати вартості холодної води, яка йде на підігрів.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції керувався положеннями Законів України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , "Про питну воду та питне водопостачання" (2918-14) , Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, ЦК України (435-15) та дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому, суд виходив з того, що укладений між сторонами договір від 26.12.1997 № 04981/4-14 не регулює відносини постачання позивачу холодної води для виготовлення гарячої, а тому відповідач не мав правових підстав для виставлення позивачу рахунків на оплату такої води, що йде на підігрів, у зв'язку з чим отримані відповідачем спірні грошові кошти в розумінні приписів ст. 1212 ЦК України є набутими без достатньої правової підстави. Водночас, суд визнав недоведеним факт здійснення перерахування спірної суми коштів на рахунок відповідача саме ЖБК "Шовковик-14" та зазначив, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що такі грошові кошти перераховувалися населенням, що виключає можливість задоволення позовних вимог про повернення грошових коштів на користь позивача.

Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення, керуючись нормами ЦК України (435-15) , Законів України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , "Про питну воду та питне водопостачання" (2918-14) , надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 17.06.2014 у справі № 910/12489/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2014, встановлено, що договором № 04981/4-14 на послуги водопостачання та водовідведення від 26.12.1997 не передбачений обов'язок ЖБК "Шовковик-14" оплачувати обсяги холодної (питної) води, що використовується для виготовлення гарячої води, доказів постачання води ЖБК "Шовковик-14" на його теплопункти (бойлери) ПАТ "АК "Київводоканал" не надало.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач в силу наведених обставин не є виконавцем послуг з постачання холодної (питної) води для виготовлення гарячої.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно положень частин 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Наведена норма ЦК України (435-15) застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, виключає можливість застосування цієї норми договірний характер правовідносин сторін.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відсутність між сторонами договірних правовідносин щодо постачання відповідачем позивачу холодної води для виготовлення гарячої, встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 17.06.2014 у справі №910/12489/13, якою також встановлено, що доказів постачання води ЖБК "Шовковик-14" на його теплопункти (бойлери) ПАТ "АК "Київводоканал" не надало, тому висновок судів попередніх інстанцій стосовно того, що перерахування грошових коштів за послуги, які не передбачені умовами договору, не позбавляє відповідача обов'язку повернути кошти, і ці кошти, в розумінні ст. 1212 ЦК України, набуті без достатніх правових підстав, є вірним та мотивованим.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано спростував висновок місцевого господарського суду про недоведеність позивачем його порушеного права та відхилив доводи відповідача стосовно відсутності у ЖБК "Шовковик-14" права на звернення до суду та відсутності механізму повернення на рахунки членів кооперативу коштів, оскільки мешканці будинку не є прямими платниками послуг безпосередньо ПАТ "АК "Київводоканал" та, відповідно, не можуть звертатись до останнього з позовними вимогами щодо повернення коштів, а надмірно сплачені кошти мешканцям будинку мають бути повернуті в такий же спосіб, в який вони були перераховані, тобто гроші будуть повернутими ЖБК "Шовковик-14", а останній має їх віднести на рахунки мешканців будинку.

Що стосується заяви відповідача про пропуск позивачем позовної давності для звернення до суду з даним позовом, то апеляційний господарський суд, врахувавши положення ст. 256, 257, 261 ЦК України, зваживши на те, що позивач про порушення свого права дізнався внаслідок прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови від 17.06.2014 у справі № 910/12489/13, якою встановлено факт відсутності у ЖБК "Шовковик-14" обов'язку сплачувати ПАТ "АК "Київводоканал" вартість холодної (питної) води, що використовується для виготовлення гарячої води, обґрунтовано зазначив, що оскільки із даним позовом позивач звернувся до суду 20.08.2015, позовна давність ним не пропущена і порушене право підлягає захисту.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

З огляду на наведене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про підставність заявлених позовних вимог.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Доводи скаржника були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції і фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі № 910/21726/15 - без змін.