Корнілової Ж.О. - головуючого, Овечкіна В.Е., Чернова Є.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 61/382-3/198-2012 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Аеліта" про стягнення 114202,94 грн., за участю представників сторін:

від позивача -Іващенко О.В.,

від позивача -Бойко О.С.,

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 114202,94 грн. заборгованості, яка складається із: 88 620,73 грн. основного боргу, 5107,33 грн. пені, 16380,60 грн. інфляційних втрат та 4 094,28 грн. 3% річних за неналежне виконання взятих на себе відповідачем зобов'язань згідно з договором №720204 від 01.05.2003 на постачання теплової енергії у гарячій воді

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2011(суддя Івченко А.М.) у справі № 61/382 позов частково задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 (у складі колегії суддів: Харченко В.М.-головуючого, Бенедисюка І.М., Львова Б.Ю.) скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У вказаній постанові Вищий господарський суд України зазначив, що суди мали взяти до уваги наступне.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України № 493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (493/92) державна реєстрація нормативно -правових актів проводиться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України та управління юстиції складають державні реєстри зареєстрованих ними нормативно -правових актів.

Положенням про державну реєстрацію нормативно -правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (731-92-п) (далі -Положення), надано право Міністерству юстиції України та іншим органам, що здійснюють державну реєстрацію відомчих нормативно -правових актів, перевіряти у міністерствах, інших органах виконавчої влади, органах господарського управління та контролю додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно -правових актів, у разі потреби вимагати подання нормативно -правових актів на державну реєстрацію та вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях.

Згідно з пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно -правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади державна реєстрація нормативно -правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції (254к/96-ВР) та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; у прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесені до Єдиного державного реєстру нормативно -правових актів.

Відповідно до пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно -правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади державній реєстрації підлягають нормативно -правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Судам належало врахувати, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Крім цього, апеляційному суду в ході перегляду справи необхідно було врахувати вимоги ст. 111-28 ГПК України, взяти до уваги та перевірити посилання відповідача на те, що постановою Верховного Суду України від 28.11.2011, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, підтверджено обов'язковість реєстрації нормативно -правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема КМДА, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

З урахуванням наведених вимог чинного законодавства загальний висновок попередніх судових інстанцій про те, що вказані розпорядження КМДА не підлягають державній реєстрації відповідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) не можна визнати правильними.

З огляду викладене суди повинні були перевірити обґрунтованість наведених посилань відповідача щодо безпідставності використаних позивачем тарифів та щодо неправильності розрахунку боргової суми за договором про постачання теплової енергії.

Під час нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва у № 61/382-3/198-2012 (суддя Сівакова В.В.) від 04.07.2012 позов частково задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 (у складі суддів: Тарасенко К.В.-головуючого, Суліма В.В., Яковлєва М.Л.) рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду міста Києва від 25.12.2012 (у складі суддів: Селіваненка В.П.-головуючого, Львова Б.Ю., Харченка В.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 у справі № 61/382-3/198-2012 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення, Вищий господарський суд України зазначив, що суди не перевірили правильність зробленого позивачем розрахунку заборгованості, обмежившись лише посиланням на те, що заборгованість мала місце в період з жовтня 2008 року по червень 2011 року включно.

Суди не виконали вказівки, що містяться у постанові Вищого господарського суду України. Суди не з'ясували, за якими саме тарифами проводив розрахунок грошової суми заборгованості позивач, а відповідно не дійшли до певних висновків щодо наявності чи відсутності правових підстав для застосування цих тарифів.

Висновки попередніх судових інстанцій про те, що нормативно-правові акти КМДА щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, і підлягають застосуванню при вирішенні спору за обставинами цієї справи, не можна визнати обґрунтованими з огляду на їх загальний та безвідносний характер. Не виконано вказівок, які містились у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012, не перевірили обґрунтованості посилань відповідача на те, що постановою Верховного Суду України від 28.11.2011, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах; підтверджено обов'язковість реєстрації нормативно - правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема КМДА, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. З огляду на викладене судам слід було взяти до уваги, що взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані договором та нормативними актами, зокрема, Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, Законом України "Про теплопостачання" (2633-15) , котрий, у свою чергу, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 (суддя Курдельчук І.Д.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено належними засобами доказування розміру заборгованості, яка підлягає оплаті і стягненню з урахуванням тарифів, які відповідають вимогам статті 20 Закону України "Про теплопостачання" і повинні бути застосовані у спірних правовідносинах.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 (у складі суддів: Іонікової І.А. -головуючого, Тищенко О.В., Зубець Л.П.) рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 у справі № 61/382-3/198-2012 скасовано в частині відмови у задоволенні 7665,40 грн. основного боргу, 1847,18 грн. інфляційних втрат, 2511,55 грн. пені, 468,73 грн. 3% річних; винесено в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задоволено. Викладено резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задоволено частково.

Стягнуто із Житлово-будівельного кооперативу "Аеліта" (04128, м. Київ, Святошинський район, вул. Академіка Туполєва, будинок 5, ідентифікаційний код 23697179) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 7665,40 грн. основного боргу, 2511,55 грн. пені, 1847,18 грн. інфляційних втрат, 468,73 грн. 3 % річних, 124,93 грн. державного мита за подання позовної заяви та 25,82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто із Житлово-будівельного кооперативу "Аеліта" (04128, м. Київ, Святошинський район, вул. Академіка Туполєва, будинок 5, ідентифікаційний код 23697179), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 124,93 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 61/382-3/198-2012, і прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Київенерго", як енергопостачальною організацією, та Житлово-будівельним кооперативом "Аеліта", як абонентом, 01.05.2003 укладено договір №720204 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір).

Предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1. договору).

Даний договір укладено з метою постачання теплової енергії для потреб будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Туполєва, 5.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Пунктом 2.3.1 договору визначено, що абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії з кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно з п. 2.3.2. договору абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Пунктом 8.1 договору сторонами погоджено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003. При цьому, пунктом 8.4. договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідно до п. 2.1. договору сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що необумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією (далі - правила), нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002, які згідно з п. 3 можуть змінюватись в період дії договору.

Згідно з п. 2.2.3. договору при зміні тарифів (додаток № 3 до договору) енергопостачальна організація має повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження КМДА про їх змінення.

Визначення кількості спожитої абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом (п. 5.1 договору).

Пунктом 2 додатку № 4 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки повертає у РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Пунктом 3 додатку № 4 до договору визначено, що відповідач сплачує вартість фактично спожитої теплової енергії не пізніше 25-го числа поточного місяця, при цьому:

- в разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому предявляється до сплати заявлена кількість теплової енергії за поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28-го числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками (п. 3.1.);

- абонентам, що не мають приладів обліку щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії віповідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (п. 3.2.).

Даний спір виник в зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідачем в порушення умов договору не у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, тому у відповідача у період з 01.10.2008 до 01.07.2011 виникло заборгованості у розмірі 88620,73 грн. За неналежне виконання зобов'язань відповідачем нараховано позивачем 5107,33 грн. пені, 16380,60 грн. інфляційних втрат та 4094,28 грн. 3% річних.

Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 526 ЦК України, ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судами встановлено, що з наданого у справі розрахунку заборгованості вбачається, що при нарахуванні заборгованості за спожиту згідно з договором № 720204 теплову енергію позивачем в період з жовтня 2008 року по грудень 2010 року застосовувались тарифи, затверджені розпорядженнями КМДА № 643, № 520, № 981, № 1192, № 1333, № 392, які не реєструвались в органах юстиції.

Позивач наполягав на застосуванні тарифів, затвердженими розпорядженнями КМДА і не зареєстрованими.

Відповідач надав пояснення, в яких заперечував щодо застосування тарифів, зазначених у розпорядженні КМДА, які не пройшли державної реєстрації, посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 28.11.2011, постанову Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 2-а-118/11 провадження 2-а/761/4/2014, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 у справі № 761/8760/14-а.

Відповідно до Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у наданні теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію.

При цьому, вартість теплової енергії, яка є грошовим виразом витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал ) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових визначається тарифом, що забезпечує відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тариф повинен враховувати повну собівартість теплової енергії із забезпеченням рівня рентабельності не нижче граничного або порядок компенсації теплопостачальній організації її витрат у разі встановлення тарифів нижче собівартості теплової енергії та граничного рівня рентабельності (ст. 20 Закону України "Про теплопостачання").

Закріплене у нормах Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) право теплопостачальної організації на отримання оплати поставленої ним теплової енергії за тарифами (ціною), які б враховували затрати на її виробництво та граничний рівень рентабельності, вимагає з'ясування питання щодо набрання чинності нормативних актів про затвердження тих чи інших тарифів та перевірки на відповідність тарифів, на застосуванні яких наполягає позивач, вимогам ст. 20 Закону України "Про теплопостачання".

Постановою Верховного Суду України від 28.11.2011, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, підтверджено обов'язковість реєстрації нормативно-правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема КМДА, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Відповідно до п. 3 Указу Президента України від 03.10.1992 № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (493/92) , вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Верховний Суд України 28.11.2011 розглянув заяву Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про перегляд судових рішень Вищого адміністративного суду України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просив скасувати ухвалу касаційного суду від 29.03.2011 у справі № К-18726/09.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов до висновку про їх необґрунтованість у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Київенерго" відмовив.

Відповідно до п. 1, п. 2 Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 (493/92) державу реєстрацію нормативно-правових актів КМДА здійснює Київське міське управління юстиції.

Верховним Судом України зазначено, що відповідно до рішення Конституційного суду України від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (v021p710-03) КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Крім цього, постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі № 2-а-118/11 провадження № 2-а/761/4/2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, визнані незаконними та нечинними з моменту прийняття розпорядження КМДА № 981 від 31.08.2009 (ra0981017-09) , № 1141 від 30.09.2009 (ra1141017-09) , № 1333 від 30.11.2009 (ra1333017-09) , № 392 від 31.05.2010 (ra0392017-10) .

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 30.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 у справі № 761/8760/14-а, визнано не чинними з моменту прийняття розпорядження КМДА № 640 (ra0640017-07) , № 641 (ra0641017-07) , № 642 (ra0642017-07) , № 643 від 30.05.2007 (ra0643017-07) .

Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) , якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст. 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи. Крім цього, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за період з жовтня 2008 року по грудень 2010 року, нараховані на вказану заборгованість суми пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних, заявлених до стягнення не підлягають задоволенню, оскільки не доведено розмір грошового зобов'язання, яке підлягає сплаті і стягненню з урахуванням тарифів, які б відповідали вимогам ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", і повинні бути застосовані у спірних правовідносинах.

З наданого у справі розрахунку заборгованості вбачається, що при нарахуванні заборгованості за спожиту згідно з договором № 720204 теплову енергію, позивачем в період з січня 2011 року по червень 2011 року застосовувались тарифи, визначені постановою НКРЕ № 1729 від 14.12.2010 (v1729227-10) .

Починаючи з 01.01.2011, відповідно до ст. 16 Закону України "Про теплопостачання", до повноважень Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання належить, зокрема, встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється комісією, а до створення Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, дана функція покладена на Національну комісію електроенергетики України.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про ціни та ціноутворення" (в редакції, чинній станом на виникнення спірних правовідносин) в народному господарстві застосовуються вільні ціни та тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни та тарифи.

Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про ціни та ціноутворення" встановлено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальних рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України (ст. 9 Закону України "Про ціни та ціноутворення").

Судами встановлено, що за розрахунками позивача та відповідача, вартість спожитої протягом січня 2011 року - червня 2011 року теплової енергії складає 132163,42 грн. Відповідачем сплачено за відповідний період 124498,02 грн., заборгованість - 7665,40 грн.

В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем вказаної заборгованості.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати за договором, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту протягом січня 2011 року - червня 2011 року теплової енергії в розмірі 7665,40 грн.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судами встановлено, що пунктом 3.5 додатку 4 до договору передбачено, що у разі несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду нараховуються пеня на суму фактичного боргу у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, інфляційних втрат та пені; враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з перерахування коштів належним чином не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання за спожиту протягом січня 2011 року - червня 2011 року теплову енергію в розмірі 7665,40 грн., суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що у позивача наявні правові підстави про стягнення з відповідача за порушення вказаного грошового зобов'язання пені, 3% річних, інфляційних втрат; позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 468,73 грн. 3% річних, 1847,18 грн. інфляційних втрат, 2511,55 грн. пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Крім цього, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи в частині відмови позовних вимог щодо стягнення заборгованості за спожиту протягом січня 2011 року - червня 2011 року теплову енергію в розмірі 7665,40 грн. та нарахованих на неї 3% річних - 468,73 грн., інфляційних втрат 1847,18 грн., 2511,55 грн. пені, тому суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог основного боргу в сумі 7665,40 грн., 1847,18 грн. - суми інфляційних втрат, 2511,55 грн. пені, 468,73 грн. 3% річних з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду - залишенню без змін.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів, яким вже було надано оцінку, та не спростовують законних і обґрунтованих висновків апеляційного господарського суду.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.