розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Поліал Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року у справі № 910/27884/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Поліал Україна" до комунального підприємства "Київпастранс" в особі дирекції по будівництву та утриманню об'єктів транспорту та допоміжної інфраструктури про стягнення суми,

У жовтні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Поліал Україна" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства "Київпастранс" в особі дирекції по будівництву та утриманню об'єктів транспорту та допоміжної інфраструктури 1 861 361,43 грн. боргу за договором від 1 квітня 2015 року №06/12-15 з надання допоміжних комбінованих послуг.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 грудня 2015 року у справі №910/27884/15 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 861 361,43 грн. боргу, 27 921 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача 30 721,47 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року у справі №910/27884/15 скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 10 грудня 2015 року - залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги за заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 1 квітня 2015 року між КП "Київпастранс", як замовником, та ТОВ "Поліал Україна", як виконавцем, укладено договір №06/12-15, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу послуги з прибирання приміщень та території, утримання будинків та приміщень, технічного та експлуатаційного обслуговування інженерних мереж споруд, обладнання та елементів будівель, а відповідач - оплатити їх вартість за цінами, зазначеними у специфікації (додаток №1), що додається до договору.

Додатком №2 до вказаного договору визначено об'єкти щодо яких надаються послуги, адміністративні будівлі, лінійно-диспетчерські станції (ЛДС), лінії швидкісного трамваю (ЛШТ), а також встановлено перелік та зміст послуг, що надаються.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що сума цього договору становить 4 528 403,64 грн., у тому числі ПДВ - 754 733,94 грн., а специфікацією, викладеною у додатку №1, передбачено, що вартість послуг за місяць складає 452 840,37 грн.

Пунктами 6.1.2, 6.1.3 договору передбачено зобов'язання відповідача щомісячно приймати послуги та підписувати акти наданих послуг, а також своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість отриманих послуг, водночас, позивач зобов'язаний надавати відповідачу на підписання акти наданих послуг до 5-го числа місяця наступного за звітним та реєструвати податкові накладні до 10-го числа місяця наступного за звітним (п. 6.3.9).

Позивач надав відповідачу на підпис акти приймання-передачі виконаних послуг №1 від 30 квітня 2015 року, №2 від 31 травня 2015 року, №3 від 30 червня 2015 року, №4 від 31 липень 2015 року, №5 від 31 серпня 2015 року та №6 від 30 вересня 2015 року за надані у період з квітня по вересень 2015 року послуги, вартістю по 452 840,37 грн. за кожен місяць, на загальну суму 2 717 042,22 грн.

Відповідач виконав свої зобов'язання частково: підписав лише акти приймання-передачі виконаних послуг №1 від 30 квітня 2015 року, №2 від 31 травня 2015 року та №3 від 30 червня 2015 року, та сплатив за виконані роботи 855 680,74 грн., внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 1 861 361,43 грн., про стягнення якої позивач звернувся до суду із цим позовом.

За згодою сторін договір розірвано з 1 жовтня 2015 року.

Місцевий господарський суд, посилаючись на положення ст.ст. 509, 525, 526, ч. 1 ст. 626, 629, 901 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, вказав, що позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими і підлягають задоволенню. При цьому, рішення обґрунтовано тим, що позивач свої зобов'язання за договором №06/12-15 від 1 квітня 2015 року виконав, а відповідач, підписавши частину наданих йому актів приймання-передачі виконаних робіт, вартість наданих послуг оплатив лише частково, доказів неякісного надання позивачем послуг суду не надав, а тому має сплатити суму вказаної в позові заборгованості.

При апеляційному перегляді цієї справи суд другої інстанції встановив, що п.п. 6.2.3. та 6.2.4. договору передбачено, що відповідач має право пред'явити претензію щодо якості наданих послуг та вимагати безоплатного виправлення недоліків та дефектів, що виникли внаслідок допущених під час надання послуг виконавцем порушень, і відповідач, скориставшись цими правами, звертався до позивача із претензіями №61/2235 від 21 липня 2015 року, від 26 серпня 2015 року, 7 вересня 2015 року, в яких повідомляв про фіксацію фактів тривалої відсутності прибирання на об'єктах, визначених договором, та просив усунути такі порушення.

Оскільки позивач не виконав вимоги, викладені у претензіях відповідача, недоліки наданих послуг не усунув, останній відмовився підписати акти приймання-передачі виконаних робіт №4 від 31 липня 2015 року, №5 від 31 серпня 2015 року та №6 від 30 вересня 2015 року та оплатити вартість вказаних в цих актах робіт.

Встановивши вказані обставини, а також посилаючись на відсутність в матеріалах справи доказів фіксування реального вчинення позивачем дій, передбачених договором №06/12-15, суд апеляційної інстанції визнав мотиви відмови відповідача від підписання та оплати актів приймання-передачі виконаних послуг обґрунтованими.

Крім іншого в оскаржуваній постанові апеляційної інстанції вказано, що умовами договору не встановлено строків підписання замовником актів приймання-передачі виконаних робіт, або строків пред'явлення виконавцю претензій щодо якості виконаних робіт, однак встановлено право замовника достроково розірвати договір у разі не виконання позивачем своїх зобов'язань, яким останній скористався і за згодою позивача договір був достроково розірваний.

Отже, враховуючи припинення дії договору №06/12-15, відсутність в матеріалах справи доказів вчинення позивачем передбачених договором дій, те, що відповідач неодноразово обґрунтовував позивачу свою відмову від прийняття послуг та їх оплату, визнання мотивів відмови відповідача обґрунтованими, та відсутність в умовах договору строку, в який відповідач зобов'язаний підписати такі акти або надати претензії щодо наданих позивачем послуг, апеляційною інстанцією скасовано рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

З такими висновками апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Правовідносини, що склались між сторонами у справі, виникли на підставі договору про надання послуг, та регулюються положеннями глави 63 ЦК України (435-15) .

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Ці норми матеріального права апеляційним господарським судом належним чином не враховані.

Встановлено, що умовами договору сторони погодили обов'язок позивача надавати відповідачу відповідні послуги та акти виконаних робіт, що були ним виконані. Обов'язком відповідача є прийняття наданих послуг, підписання актів виконаних робіт та їх оплата.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав свої договірні зобов'язання, а відповідач, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не надав суду належних та допустимих доказів того, що позивачем надавались неякісні послуги та не доведено факту вручення йому претензій відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у позові апеляційний господарський суд поклав в основу свого рішення докази, які судом першої інстанції визнані неналежними та допустимими.

При цьому, суд апеляційної інстанції не спростував висновку суду першої інстанції щодо того, що ці докази є неналежними та допустимими, не врахував, що ці докази складені відповідачем в односторонньому порядку, доказів надсилання їх позивачеві немає, двосторонні акти невиконання позивачем своїх договірних зобов'язань, що передбачено умовами договору, у справі відсутні.

До того ж, складені позивачем в односторонньому порядку документи на підтвердження своїх зобов'язань апеляційний господарський суд до уваги не взяв та не дав їм оцінки.

За таких обставин, постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законною, обґрунтованою, прийнятою відповідно до норм матеріального та процесуального права, фактичних обставин і наявних матеріалів справи, а тому вона підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за подання касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Поліал Україна" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року у справі №910/27884/15 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 10 грудня 2015 року залишити в силі.

Стягнути з комунального підприємства "Київпастранс " в особі дирекції по будівництву та утриманню об'єктів транспорту та допоміжної інфраструктури (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2; 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 132, код 31725604) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Поліал Україна" (02160, м. Київ, вул. Каунаська, 13, код 38409211) 33 504 (тридцять три тисячі п'ятсот чотири) грн. 51 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.