головуючого: суддів: Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" на рішення та постанову Господарського суду Донецької області від 22.12.2015 Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2016 у справі № 905/3077/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Інвест" до товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" про стягнення 170 688, 45 грн за участю представників сторін:

від позивача: Діхтяр Р.В., Дьоміна В.А. - за довіреностями;

від відповідача: не з'явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус Інвест" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський и К" суми основного боргу в розмірі 84 956,94 грн., 3% річних - 2 527,76, інфляційних витрат - 45 924,20, пені - 37 262,35 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.12.2015 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року у справі № 905/3077/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 84 956,94 грн. основного боргу, 2439,90 грн. - 3% річних, 41218,07 грн. - інфляційних втрат та 1 929,23 грн. - судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2016 та рішення Господарського суду Донецької області від 22.12.2015 скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.07.2014 року між ТОВ "Сіріус Інвест" та ТОВ "Мединський і К" укладено договір № 14/07 "на виконання комплексу робіт по подрібненню та просіюванню корисних копалин" відповідно до умов якого, відповідач ("замовник") доручив, а позивач ("виконавець") зобов'язалося виконати комплекс робіт по подрібненню та просіюванню вапняку Старосільського родовища Архангельської ділянки Херсонської області.

Згідно п. 4.4. Договору, оплата виконаних робіт здійснюється шляхом прямого перерахування грошових коштів Замовником на розрахунковий рахунок Виконавця не пізніше 13 календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт, із подекадним підбиттям виготовленої продукції на підставі щоденних талонів Замовника. Оплата за виконані роботи здійснюється з урахуванням ПДВ.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що за неналежне виконання або порушення умов договору Замовник і Виконавець несуть відповідальність згідно діючого законодавства України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

На виконання умов Договору він здійснив роботи на суму 122149,72 грн., що підтверджуються, наявними в матеріалах справи, актами здачі - приймання виконаних робіт: № ОУ-0000050 від 05.09.2014 року, № СІ-0000046 від 05.09.2014 року, СІ-0000044 від 31.08.2014 року. Проте, відповідач в порушення свого зобов'язання за Договором за виконані позивачем роботи, в повному обсязі не розрахувався, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 84956,94 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з ч.4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акту про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту визнані судом обґрунтованими.

Враховуючи зазначені норми законодавства та встановлені судами обставини справи, зокрема, виконання позивачем передбачених договором робіт, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних робіт, відсутності доказів непогодження або вмотивованої відмови від підписання цих актів, а також з урахуванням часткової оплати відповідачем виконаних робіт, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог.

В частині заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 625 ЦК України перевіривши розрахунок наданий позивачем, дійшов висновку про стягнення 2439,90 грн. - 3% річних та 41218,07 - інфляційних нарахувань.

При цьому, відмовляючи в стягненні пені за прострочення виконання зобов'язання, суди вказали на те, що формулювання п. 7.1 Договору не означає встановлення договором права позивача на нарахування пені в певному розмірі, в той час, як відповідно до вимог чинного законодавства пеня може бути стягнута у розмірі встановленому договором, в зв'язку з чим суд визнав позовні вимоги щодо стягнення пені не доведеними належним чином.

Доводи скаржника в частині зарахування зустрічних однорідних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив, з огляду на те, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог була подана відповідачем лише під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, доказів неможливості подання останньої у судів першої інстанції не надано, крім того, заява не містить ані номеру, ані дати її створення, доказів відправлення її позивачу також не надано.

Доводи скаржника в частині не повідомлення його про розгляд справи у суді першої інстанції також правомірно визнані судом апеляційної інстанції необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ухвала про порушення провадження у справі надсилалась місцевим господарським судом на адресу юридичної реєстрації відповідача - 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, 110, що є підставою вважати, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року та рішення Господарського суду Донецької області від 22.12.2015 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року та рішення Господарського суду Донецької області від 22.12.2015 року у справі №905/3077/15 залишити без змін.