Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фонду державного майна України про зобов'язання вчинити дії.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19 червня 2013 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 08 жовтня 2013 року позов задоволено повністю, зобов'язано Фонд державного майна України виконати умови пункту 6.4. Договору № 842 оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Золотоніський лікеро-горілчаний завод" укладеного між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор", шляхом надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" дозволу на списання орендованого майна у кількості 305 об'єктів на загальну суму 2037217,12 грн.

На виконання наведеного рішення господарським судом міста Києва 02 липня 2013 року видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18 лютого 2014 року у справі №910/10067/13 виправлено допущену описку у п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду м. Києва від 19 червня 2013 року у справі № 910/10067/13, доповнивши його наступним змістом - "списання об'єктів має відбуватися згідно з Порядком списання об'єктів державної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2007 року за №1314 "Про затвердження порядку списання об'єктів державної власності" (1314-2007-п) .

Фонд державного майна України звернувся до господарського суду міста Києва із заявою від 20 жовтня 2015 року про визнання наказу господарського суду міста Києва від 02 липня 2013 року у справі № 910/10067/13 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01 грудня 2015 року (суддя Якименко М.М.) залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 січня 2016 року (судді Гончаров С.А., Скрипка І.М., Куксов В.В.) у задоволенні заяви Фонду державного майна України про визнання наказу господарського суду м. Києва від 02 липня 2014 року №910/10067/13 таким, що не підлягає виконанню, відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою Фонд державного майна України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 01 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 січня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву Фонду державного майна України про визнання наказу господарського суду міста Києва від 02 липня 2013 року у справі № 910/10067/13 таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 19 червня 2013 року позов задоволено повністю, зобов'язано Фонд державного майна України виконати умови пункту 6.4. Договору № 842 оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Золотоніський лікеро-горілчаний завод" укладеного між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор", шляхом надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" дозволу на списання орендованого майна у кількості 305 об'єктів на загальну суму 2037217,12 грн.

На виконання наведеного рішення господарським судом міста Києва 02 липня 2013 року видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18 лютого 2014 року у справі №910/10067/13 виправлено допущену описку у п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду м. Києва від 19 червня 2013 року у справі № 910/10067/13, доповнено його наступним змістом - "списання об'єктів має відбуватися згідно з Порядком списання об'єктів державної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2007 року за №1314 "Про затвердження порядку списання об'єктів державної власності" (1314-2007-п) .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2013 року та постановою Вищого Господарського Суду України від 08 жовтня 2013 року вищезазначене рішення залишено без змін.

Фонд державного майна України звернувся до господарського суду м. Києва з заявою від 20 жовтня 2015 року про визнання наказу господарського суду міста Києва від 02 липня 2013 року у справі № 910/10067/13 таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заяви про визнання наказу господарського суду міста Києва від 02 липня 2013 року №910/10067/13 таким, що не підлягає виконанню Фонд державного майна України зазначив, що запропоноване до списання майно, не відповідає вимогам пункту 4 Порядку списання об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку списання об'єктів державної власності" від 08 листопада 2007 року № 1314 (1314-2007-п) , а отже, Фонд не має можливості відповідно до Порядку надати згоду на списання такого майна.

Під час розгляду справи по суті суди дійшли висновку про належне дотримання ТОВ "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2007 року за №1314 "Про затвердження порядку списання об'єктів державної власності" (1314-2007-п) при наданні Фонду державного майна України документів на списання частини орендованого майна, погодились з повнотою та правильністю надання Позивачем Відповідачеві необхідних документів на списання майна.

Також, суди відзначили правомірність застосування Порядку за аналогією, оскільки спеціального нормативного акту урядом не прийнято та існує законодавча прогалина.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що усі основні засоби, що увійшли до складу цілісного майнового комплексу та передані в оренду, вільні від будь-яких обтяжень, під арештом та забороною не перебувають. Частина основних засобів, введених в експлуатацію ще у 1975-1987 роках, морально та фізично зношені, непридатні для подальшого використання. Частиною цих основних засобів є відпрацьовані деталі та механізми, які утворилися внаслідок ремонту устаткування, та які вже непридатні для використання у виробництві, а також транспортні засоби, які перебували в експлуатації не менше 20 років і тривалий час не використовуються взагалі.

Внаслідок фізичного зносу та не придатності до використання у виробництві дані активи знаходяться на балансі ТОВ "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" і несуть навантаження у вигляді завищеної орендної плати.

21 березня 2014 року головним державним виконавцем ДВСУ Мазуром Г.І. відкрито виконавче провадження на виконання наказу № 910/10067/13 господарського суду Києва від 02 липня 2014 року, однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, до теперішнього часу Фондом державного майна України не погоджено списання зазначеного майна.

Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2007 року № 1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності" (1314-2007-п) з метою отримання згоди на списання майна суб'єкт господарювання подає суб'єкту управління разом із зверненням стосовно списання майна наступні документи:

1) техніко-економічне обґрунтування необхідності списання майна, в якому містяться економічні та/або технічні розрахунки, інформація про очікуваний фінансовий результат списання майна та про те, як воно вплине на фінансовий план (для державних підприємств), а також напрями використання коштів, які передбачається одержати в результаті списання;

2) відомості про майно, що пропонується списати за даними бухгалтерського обліку (крім об'єктів незавершеного будівництва), згідно з додатком 1;

3) акт інвентаризації майна, що пропонується до списання, згідно з додатком 2;

4) акт технічного стану майна, затверджений керівником суб'єкта господарювання;

5) відомості про наявність обтяжень чи обмежень стосовно розпорядження майном, що пропонується списати (разом з відповідними підтверджуючими документами);

6) відомості про земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, із зазначенням напрямів подальшого використання земельних ділянок, які вивільняються, а також копії відповідних підтверджуючих документів, зокрема державного акта на право постійного користування землею, кадастрового плану;

7) відомості про об'єкти незавершеного будівництва, а саме: дата початку і припинення будівництва, затверджена загальна вартість, вартість робіт, виконаних станом на дату припинення будівництва (ким і коли затверджено завдання на проектування, загальна кошторисна вартість проектно-вишукувальних робіт, кошторисна вартість проектно-вишукувальних робіт, виконаних до їх припинення, стадії виконання робіт).

Посилання Регіонального відділення Фонду державного майна України в касаційній скарзі та заяві на акти технічного стану майна, були предметом розгляду судом апеляційної інстанції яким встановлено, що Позивач (стягувач) в повному обсязі дотримався процедури, передбаченої п. 6 Постанови КМУ від 08 листопада 2007 року №1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності" (1314-2007-п) та листом від 08 лютого 2013 року № 189 відправив вищевказані документи відповідачу, для отримання дозволу на списання державного майна. Жодних зауважень з боку відповідача, щодо недостатності або невідповідності Порядку поданих документів на адресу позивача не надходило.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов вірного висновку, що дії Фонду державного майна України щодо ненадання дозволу на списання орендованого майна у кількості 305 об'єктів на загальну суму 2037217,12 грн. (тобто дії що свідчать про невиконання рішення суду) - є неправомірними.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Відповідно до п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 (v0009600-12) "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" частина 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що заявником в розумінні ст. 117 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.