розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Рута" на рішення господарського суду Закарпатської області від 25.12.2015 р. (суддя Васьковський О.В.) та на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 р. (судді: Костів Т.С., Марко Р.І., Желік М.Б.) у справі № 907/1145/15 господарського суду Закарпатської області за позовом Малого приватного підприємства "Рута" до Ужгородської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1.Відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс"; ОСОБА_2 про визнання права власності за участю представників: від позивача не з'явились від відповідача не з'явились від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1.Логойда В.В., довіреність № 484 від 08.04.16 р. Костюченко В.В., довіреність № 485 від 08.04.16 р. 2.ОСОБА_1, договір про надання правової допомоги б/н від 19.11.15 р. та ордер серія НОМЕР_1 від 10.04.16 р.

Мале приватне підприємство "Рута" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс" та ОСОБА_2, про визнання права власності.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.12.2015 р. у справі №907/1145/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 р., в задоволенні позову відмовлено.

При цьому, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позивача відсутні будь-які правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно.

Крім того, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, спірний об'єкт нерухомості збудовано за відсутності належної дозвільної документації на земельній ділянці, яка не була відведена позивачу, та на сьогоднішній момент перебуває у власності інших осіб.

Не погоджуючись з прийнятими у справі №907/1145/15 судовими рішеннями, Мале приватне підприємство "Рута" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 р., рішення господарського суду Закарпатської області від 25.12.2015 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги, позивач посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник, зокрема, вважає, що саме відсутність у позивача правовстановлюючих документів на нерухомі об'єкти та права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщено спірне майно, є підставами для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України та задоволення позову.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.03.2016 р. касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Рута" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 11.04.2016 р.

До початку судового розгляду представник відповідача скористався правом, наданим йому ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та подав заперечення на касаційну скаргу.

В свою чергу, представник третьої особи 2 до початку судового розгляду подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 11.04.2016 р. з'явились представники третіх осіб.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явились. При цьому, представником позивача було надіслано клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що останній не може бути присутнім в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та відповідача, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представники третіх осіб, в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Мале приватне підприємство "Рута" підставою заявленого у справі №907/1145/15 позову визначає те, що протягом 1989-1990 року підприємством на привокзальній площі автовокзалу було розміщено (збудовано) торговий павільйон.

Позивач зазначає, що проект забудови було погоджено з міською архітектурою та іншими службами, а також з Закарпатським обласним об'єднанням автобусних станцій.

Надалі, рішенням Ужгородської міської ради №1344 від 25.12.2009 р. Малому приватному підприємству "Рута" надано в оренду на 2 роки з правом викупу земельну ділянку площею 0,0323 га для обслуговування вищевказаного нерухомого об'єкту із затвердженням проекту відведення.

Однак, рішенням державного кадастрового реєстратора Управління Державного земельного агентства в Ужгородському районі №РВ-2100054932015 від 17.09.2015 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 17.09.2015 р. (реєстраційний №ЗВ-2101133492015), оскільки реєстратором встановлено, що земельна ділянка, яку належить зареєструвати, перетинається з двома іншими ділянками (перетин з земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:15:001:0122; площа співпадає на 97,5643% та з земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:15:001:0005; площа співпадає на 2,0298%).

Викладені фактичні обставини стали підставою для звернення Малого приватного підприємства "Рута" до господарського суду з позовом про визнання права власності на павільйон-будівлю (на стаціонарній основі) площею 156 кв.м., розташовану в м. Ужгороді по пр-т Свободи, 58.

При цьому, позивач посилається на приписи ст. 392 Цивільного кодексу України та стверджує, що спірна будівля не є самовільним будівництвом, що, зокрема, встановлено в рішеннях судів, прийнятих у інших справах.

Як закріплено в ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що надає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

За приписами ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 вказаного кодексу право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Таким чином, можливість оформлення права власності на нерухоме майно знаходиться у прямій залежності від завершення його будівництва та прийняття збудованої споруди до експлуатації відповідними органами з подальшою реєстрацією.

Керуючись чинним на момент виникнення спірних правовідносин нормативно-правовими актами, що регулювали порядок здійснення забудови, місцевий та апеляційний господарські суди дослідили надані позивачем в обґрунтування своїх вимог докази, у зв'язку з чим прийшли до висновку, що у позивача відсутні необхідні дозвільні документи на здійснення будівництва спірного нерухомого об'єкту.

Поряд з цим, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не одержано документів, які посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно.

Так, місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що на момент розгляду справи, законним власником земельної ділянки площею 0,0792 га, на якій частково розташований спірний об'єкт є третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2. При цьому, власник зазначеної земельної ділянки заперечує проти визнання за позивачем права власності на збудоване нерухоме майно.

Зважаючи на викладене, та враховуючи недоведеність позивачем факту наявності у нього будь-яких прав, як на спірне майно, так і на земельну ділянку на якій воно розташоване, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, заявленого у справі №907/1145/15.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки господарських судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

Крім того, судова колегія суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача на передачу відповідної земельної ділянки іншій особі, а також на відмову в задоволенні його заяви про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, не свідчать про порушення, невизнання або оспорювання відповідачем прав Малого приватного підприємства "Рута" на спірні об'єкти нерухомості. Таким чином, підстави заявленого у справі №907/1145/15 позову не відповідають його предмету та обраному позивачем способу захисту.

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. (v0006600-12) ).

Отже, враховуючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що прийняті ними судові рішення є законними та не підлягають зміні чи скасуванню.

При цьому, доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів господарського суду касаційної інстанції, як такі, що не мають істотного значення для врегулювання у судовому порядку правовідносин, що склались між позивачем та відповідачем у справі №907/1145/15.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.