головуючого Рогач Л.І. - доповідача суддів :Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі № 904/8480/15 господарського суду Дніпропетровської області за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне підприємство "Альянс-Інвест" про визнання права користування, усунення перешкод в користуванні орендованим майном за участю представників: позивача ОСОБА_5 - представ. дов. від 28.10.2015; ОСОБА_6 - представ. дов. від 02.11.2015; відповідача третьої особи Люта В.В. - представ. дов. від 06.11.2015; не з'явився

22.09.2015 фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про усунення перешкод у користуванні орендованим майном шляхом визнання за собою права на оренду відповідно до умов договору оренди нежитлових приміщень № 91001/2 від 01.04.2011, укладеного фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та Приватним підприємством "Альянс-Інвест". Позовні вимоги мотивовані переходом до відповідача відповідно до статті 770 Цивільного кодексу України в порядку правонаступництва прав та обов'язків за чинним договором оренди, укладеним попереднім власником нежитлових приміщень, правомірністю користування позивача орендованим майном. Порушення права позивача вбачається з наявності рішення суду та виданого на його виконання наказу про зобов'язання позивача передати орендоване приміщення відповідачу. При цьому позивач наголосив, що інший договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2014 ним було підписано помилково, а підписання акта прийому-передачі майна за цим договором мало формальний характер, позаяк докази повернення майна за попереднім договором відсутні.

Відповідач у відзиві заперечив проти позовних вимог та вказав, що орендні відносини між ним та позивачем відсутні, оскільки договір оренди № 91001/2 від 01.04.2011 припинив свою дію з огляду на укладення договору оренди від 01.05.2014, а договір оренди від 01.05.2014 розірвано за рішенням суду від 09.06.2015 по справі № 904/2981/15. Встановлені судовим рішенням обставини незаконного використання орендованого приміщення позивачем не підлягають повторному доказуванню відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України. У додаткових поясненнях відповідач також вказав на неналежний спосіб захисту права, обраний позивачем, вказав, що передача майна попереднього власника у володіння та користування іншій особі всупереч порядку, передбаченого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) є порушенням наслідків визнання боржника банкрутом.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2015 (суддя Кеся Н.Б.) у задоволенні позовних вимог відмовленою.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 (судді: Орєшкіна Е.В. - головуючий, Герасименко І.М., Широбокова Л.П.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; визнано за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 право на оренду нежитлового приміщення загальною площею 361 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2, за договором оренди нежитлового приміщення № 91001/2 від 01.04.2011, укладеного між Приватним підприємством "Альянс-Інвест" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, на строк з 28.02.2014 по 28.01.2017; в решті позову відмовлено; розподілено судові витрати.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову у даній справі та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а саме: неправильно застосовано статті 204, 629, 764 Цивільного кодексу України, не застосовано статтю 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 16, 19, 530, 763 Цивільного кодексу України внаслідок чого помилково визначено факт пролонгації договору оренди з наймодавцем-банкрутом, щодо якого договір не може бути продовженим в силу закону, суд помилково дійшов висновку про можливість існування одночасно двох договорів оренди між тими ж сторонами щодо одного того ж самого об'єкта, що суперечить також умовам договору від 01.05.2014; дії позивача мають ознаки зловживання правом, бо спрямовані не на захист порушеного права, а на зупинення виконавчих дій щодо виселення позивача з належного відповідачу нежитлового приміщення на підставі чинного судового рішення.

Позивач у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу повністю заперечив її доводи та вказав на обґрунтованість і законність постанови апеляційного господарського суду.

Відповідач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Місцевим господарським судом встановлено, що Приватним підприємством "Альянс-Інвест" (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладений договір оренди нежитлових приміщень № 91001/2 від 01.04.2011, відповідно до умов якого орендодавець передає належне йому на праві власності, а орендар приймає за плату в оперативну оренду нежитлові приміщення: магазин загальною площею 361 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, строком на 35 календарних місяців. Передача приміщення в оренду здійснюється на підставі Акта приймання-передачі (пункт 2.1 договору). Договір від 01.04.2011 вступає в силу з дня його підписання та діє до 28.02.2014 (пункт 6.1 договору).

Актом приймання-передачі приміщення від 01.04.2011 підтверджується передача Приватним підприємством "Альянс-Інвест" фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 об'єкту оренди за договором від 01.04.2011.

Суд також встановив, що в силу прямої вказівки статті 764 Цивільного кодексу України договір оренди від 01.04.2011 поновлено на той самий строк, який був встановлений цим договором, за відсутності протягом одного місяця після 28.02.2014 заперечень орендодавця.

Згідно з даними Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на 22.02.2016 Приватне підприємство "Альянс-Інвест" припинено 12.02.2016, номер запису 14801170018045736.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19635337 від 27.03.2014 Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" стало власником нежитлового приміщення, приміщення 1а в літ. А-2 на І поверсі поз. 1-7, ґанок "а", за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 370,6 кв. м.; доказом на підтвердження права власності є Свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажу майна в провадженні у справі про банкрутство, серія та номер: реєстр № 922/ВТТ № 350407, видане 27.03.2014.

Місцевий господарський суд вказав, що за відсутності у договорі оренди від 01.04.2011 відповідного застереження, відповідач з 27.03.2014 є правонаступником прав та зобов'язань орендодавця Приватного підприємства "Альянс-Інвест" за цим договором.

Разом з тим 01.05.2014 Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (орендодавець) та фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (орендар) уклали договір оренди нежитлового приміщення № 0105-1 від 01.05.2014, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в тимчасове користування в нежитловій будівлі літ.А-2 на 1 (першому) поверсі нежитлове приміщення 1а поз.1-7 та ґанок "а", загальною площею 370,6 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2, для здійснення видів діяльності орендаря, а орендар, в свою чергу, зобов'язався вносити плату за користування приміщенням.

Строк оренди приміщення встановлюється з 01.05.2014 по 31.07.2014 (пункт 1.5 договору).

Відповідно до пункту 2.1.1 договору від 01.05.2014 орендодавець зобов'язаний надати 01.05.2014 року приміщення орендарю за актом прийому-передачі (Додаток № 2), що є невід'ємною частиною договору, в якому вказується технічний стан приміщення та інженерного устаткування в момент передачі приміщення в оренду.

Сторони підписали акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.05.2014, за змістом якого Публічне акціонерне товариство "УКРСИББАНК" передав, а фізична особа - підприємець ОСОБА_4 прийняла нежиле приміщення: магазин загальною площею 370,6 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

З матеріалів справи вбачається, що у справі № 904/2981/15 Господарський суд Дніпропетровської області прийняв рішення від 09.06.2015 про виселення фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 з нежитлової будівлі літ. А-2 на 1 (першому) поверсі нежитлового приміщення 1а поз. 1-7 та ганок "а", загальною площею 370,6 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та зобов'язав її передати Публічному акціонерному товариству "УкрСиббанк" нежитлове приміщення 1а поз. 1-7 та ґанок "а" загальною площею 370,6 кв. м. з нежитлової будівлі літ. А-2 на 1 (першому) поверсі, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, підписати з Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" акт прийому-передачі приміщення згідно з умовами договору оренди нежитлового приміщення № 0105-1 від 01.05.2014.

Зазначене вище рішення оскаржено в апеляційному порядку та не набрало чинності на час вирішення спору в даній справі.

З аналізу умов наявних у матеріалах справи договорів оренди, які не визнавалися недійсними в судовому порядку, місцевий господарський суд дійшов висновку про одночасне існування між сторонами кількох орендних правовідносин за тим самим об'єктом оренди із різницею в орендній платі, строках оренди, умов припинення договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що умовами договору оренди від 01.05.2014 сторони змінили умови оренди у спірних правовідносинах, що виникли та існували за договором оренди цього ж майна від 01.04.2011, при цьому питання правомірності чи неправомірності вимог відповідача щодо виселення позивача зі спірного приміщення вирішується в судовому порядку в іншій справі, а в діях виконавчої служби з виконання судового рішення у іншій судовій справі щодо виселення позивача не вбачається вчинення відповідачем дій з перешкоджання використання спірного об'єкта позивачем, що мали б ознаки неправомірності.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції додатково з'ясував, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 по справі № 904/2981/15 залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2015, якою також встановлено, що строк дії договору закінчився 31.10.2014 року.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вказав, що у спірних правовідносинах не відбулося новації зобов'язання, а мало місце одночасне існування між сторонами кількох орендних правовідносин за тим самим об'єктом оренди із різницею в орендній платі, строках оренди, умов припинення договору; право позивача на оренду спірного майна є підтвердженим чинним правочином (договором від 01.04.2011) і це право не визнається відповідачем та підлягає захисту у судовому порядку шляхом визнання за позивачем права на оренду.

Водночас суд апеляційної інстанції відмовив у частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні орендованим майном, позаяк виконавчі дії виконавчої служби з виконання чинного судового рішення не є перешкодою зі сторони відповідача, а позивач не зазначив, в чому саме полягає перешкода, створювана відповідачем, що саме та яким чином повинен усунути.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Таким чином, за змістом вказаної вище норми законодавства сторони не вчиняють дій для висловлення змісту їх волевиявлення щодо поновлення договору оренди, а юридичним фактом, що спричиняє поновлення договору на новий строк, є продовження використання майна наймачем після спливу встановленого договором строку використання майна на умовах найму. Наймодавець, щоб запобігти правовим наслідкам у вигляді поновлення договору, повинен повідомити наймача про те, що він заперечує проти подальшого використання майна, а не проти поновлення договору. Дії з повідомлення наймача про необхідність повернути майно після спливу строку договору не є такими, що стосуються підприємницької діяльності чи волевиявлення на здійснення правочину, і не виходять за межі повноважень, наданих ліквідатору за положеннями статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема, щодо здійснення ним функцій з розпорядження та управління майном банкрута.

Враховуючи достовірно встановлену обставину щодо відсутності заперечень наймодавця проти використання майна наймачем протягом місяця після закінчення строку договору оренди, суди попередніх інстанцій вірно вказали, що договір, укладений позивачем та Приватним підприємством "Альянс-Інвест", є пролонгованим згідно зі статтею 764 Цивільного кодексу України.

У разі зміни власника речі, переданої в найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця (частина перша статті 770 Цивільного кодексу України), отже, суди попередніх інстанцій також вірно вказали на правонаступництво відповідача за правовідносинами оренди за договором від 01.04.2011.

Разом з тим, на думку судової колегії, суди попередніх інстанцій дійшли хибних висновків про існування між сторонами кількох орендних правовідносин за тим самим об'єктом оренди із різницею в орендній платі, строках оренди, умов припинення договору одночасно, залишивши поза увагою встановлені ними ж обставини справи та приписи чинного законодавства.

Так, оскільки згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, то такі ж дії зумовлюють і припинення чи зміну цивільних прав і обов'язків.

За загальним правилом, наведеним в частинах другій та третій статті 653 Цивільного кодексу України, зобов'язання сторін припиняються у разі розірвання договору з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 Цивільного кодексу України). Стаття 208 Цивільного кодексу України передбачає вчинення правочинів між юридичними особами у письмовій формі, натомість недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом, а надає стороні можливість заперечувати факт вчинення правочину чи оспорювати його окремі частини, посилаючись на письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази (частина перша статті 218 Цивільного кодексу України).

За приписами частини другої статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Заперечуючи вчинення правочину з припинення договору від 01.04.2011, позивач посилається на відсутність оформленого письмово відповідного документа (правочину про припинення договору оренди, акта про повернення орендованого майна), підписаного сторонами договору.

Однак суди обох попередніх інстанцій встановили, що сторони спору 01.05.2014 уклали договір оренди цього ж самого об'єкта з іншими умовами використання орендованого майна, ніж попередній договір, а також підписали на його виконання акт прийому-передачі майна від орендодавця орендарю, що підтверджує знаходження орендованого майна у володінні та розпорядженні орендодавця; реалізація сторонами та чинність умов договору від 01.05.2014 встановлена також із судового рішення від 09.06.2015 по справі № 904/2981/15, яким цей договір розірвано.

Доводи позивача щодо його помилкового уявлення про зміст орендних правовідносин з відповідачем після набуття відповідачем права власності на об'єкт оренди та щодо формального підписання ним акта приймання-передачі об'єкту оренди не впливають на зміст та чинність здійсненого ним волевиявлення та укладеного правочину.

Відсутність письмово оформленого акта прийому-передачі майна з оренди за договором від 01.04.2011, як вже зазначено вище, не спростовує знаходження цього майна у володінні та розпорядженні відповідача за станом на час укладення договору від 01.05.2014 та підписання акта прийому-передачі цього майна в орендне користування на умовах договору від 01.05.2014.

Натомість суд апеляційної інстанції, встановивши та навівши в судовому рішенні вказані вище обставини справи, не врахував правові наслідки дій сторін щодо оформлення правовідносин з оренди спірного об'єкта, допустивши існування одночасно різного врегулювання сторонами істотних умов договору оренди нерухомого майна, що суперечить вимогам статті 284 Господарського кодексу України, та не навівши обставин, що спростовували б дійсність та реальність договору оренди від 01.05.2014.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд, розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; неналежним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, невірно застосував норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкових висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги, необґрунтовано скасувавши рішення суду першої інстанції.

Натомість, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, врахувавши умови договору від 01.05.2014, а також те, що зміст прав позивача на орендне користування спірним об'єктом підлягав з'ясуванню при вирішенні спору щодо виселення позивача зі спірного приміщення в іншій судовій справі. Також колегія суддів погоджується з висновками судів, що в діях виконавчої служби з виконання судового рішення у іншій судовій справі щодо виселення позивача не вбачається вчинення відповідачем дій з перешкоджання використання спірного об'єкта позивачем, що мали б ознаки неправомірності.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, скасувавши постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі; судовий збір за розгляд касаційної скарги, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покласти на позивача.