головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: Очколяс Д.В., дов. № 55 від 31.03.2016 р. від відповідача: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 р. у справі господарського суду № 916/4028/15 Одеської області за позовом Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Феррум плюс" про стягнення 130 714,66 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.12.2015 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 р. у справі №916/4028/15, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт", з вищезазначеними судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.03.2016 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 24.03.2016 р. №08.03-04/575 у зв'язку з відпусткою судді Полянського А.Г., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №916/4028/15, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.

Ухвалою від 29.03.2016 р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 05.04.2016 р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, додаткових письмових поясненнях до неї та відзиві на касаційну скаргу, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.02.2003 р. між Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Феррум плюс" (підприємство) укладений договір про спільну діяльність №81-О, яка здійснюється переважно на території та акваторії порту з використанням виробничих приміщень, інженерних споруд, виробничих устаткувань і транспортних засобів, які належать порту і підприємству. Керівництво сумісною діяльність і порядок ведення спільних справ по виконанню зобов'язань за цим договором покладається на порт згідно з виданою підприємством довіреністю і здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Фактичні внески сторін станом на 01.07.2008 р. (11 148 768,00грн.) склали: порт - основні засоби та обладнання, загальною вартістю 6 219 345,00 грн., що від загального внеску сторін складає 55,785%; підприємство - основні засоби загальною вартістю 4 929 423,00 грн., що від загального внеску сторін складає 44,215% (в редакції додаткової угоди від 12.06.2008 р. до договору про спільну діяльність №81-О від 28.02.2003р.).

Відповідно до п.п. 14.1, 14.2 договір укладений терміном на 10 років до 01.04.2013 р. Термін дії даного договору може бути продовжений на наступний термін на тих же умовах, за письмовою згодою сторін.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 03.08.2012 р., залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 р. та Вищого господарського суду від 24.12.2012 р. у справі №5017/1255/2012, розірвано вищезазначений договір про спільну діяльність, в зв'язку з чим, 25.02.2013 р. сторонами складений акт прийому-передачі (повернення) відповідачу внеску до спільної діяльності, залишкова вартість якого станом на 30.09.2012 р. складає 653 573,30грн.

Підставою для звернення до суду з даною позовною заявою стало те, що операція із повернення внеску відповідачу із спільної діяльності підлягає оподаткуванню податком на додану вартість у розмірі 20%, що складає 130 714,66 грн., який не був сплачений останнім на користь позивача як особи, відповідальної за ведення справ спільної діяльності. При цьому позивач посилався на податкову накладну №4 від 30.09.2012 р.

Господарські суди попередніх інстанцій із системного аналізу Податкового кодексу України (2755-17) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) дійшли до висновку, що операція із постачання товарів, до яких прирівняна передача (внесення) та повернення товару/майна як вкладу у спільну діяльність, належала до господарських операцій, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20%.

Разом з цим, ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Під час вирішення даного спору у господарському суді першої інстанції позивачем не було надано суду доказів реєстрації вищезазначеної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Апеляційний господарський суд керуючись положеннями ст. 101 ГПК України, обґрунтовано зазначив, що квитанція №1, яку скаржник додав до апеляційної скарги та вважає її доказом реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не може бути прийнята та розглянута як додатковий доказ у справі, оскільки позивач не обґрунтував поважність причин ненадання її до суду першої інстанції.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у сторін відсутня заборгованість спільної діяльності перед бюджетом з податку на додану вартість (що підтверджується рішенням Спеціалізованої податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 03.02.2014 р. №431).

Крім того, апеляційною інстанцією враховано, що податкова накладна №4 складена 30.09.2012 р., а повернення внеску відповідачу відбулось 25.02.2013 р., в той час як первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 р. у справі №916/4028/15 відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 р. у справі №916/4028/15 - залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" - без задоволення.