Головуючого Гончарука П.А. (доповідача), Суддів Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" на рішення господарського суду Київської області від 15 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2016 року у справі № 911/2982/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" до приватного підприємства "Приватна агрофірма "Вороняцькі лани", товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер" про стягнення суми,

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" звернулось до господарського суду Київської області з позовом про стягнення солідарно з приватного підприємства "Приватна агрофірма "Вороняцькі лани", товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер" 65 160,64 грн., з яких: 2 045,72 грн. відсотків річних від простроченої суми, 1 432,01 грн. пені, 45 268,83 грн. курсової різниці, 16 414,08 грн. штрафу за неналежне виконанням умов договору поставки № АП-18-008 від 27 лютого 2014 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 15 вересня 2015 року у справі № 911/2982/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 891,18 грн. штрафу, 1 432,01 грн. пені та 2 045,72 грн. річних. В задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 27 лютого 2014 року між ТОВ "Хімагромаркетинг", як продавцем, та ПП "Приватна агрофірма "Вороняцькі лани", як покупцем, укладено договір поставки № АП-18-0008, за яким продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар вартістю 154 706 грн. (п.п. 1.1., 1.2); покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару, зазначену в п. 1.2. в наступні строки: 30 941,20 грн. - не пізніше 15 квітня 2014 року; 15 470,60 грн. - не пізніше 20 серпня 2014 року; 108 294,20 грн. - не пізніше 20 листопада 2014 року; при розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару з врахуванням фактичного курсу купівлі долара США на дату оплати відповідно до вищезазначеного графіку. Підтвердженням фактичного курсу купівлі долара США є довідка банку. Положення пункту 2.2. застосовуються тільки у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США. При застосуванні п. 2.2. цього договору, продавець виставляє рахунок-фактуру, який покупець зобов'язаний оплатити протягом 1 (одного) банківського дня. Валютою платежу є національна грошова одиниця України - гривня. (п.п. 2.2., 2.3, 2.5.).

Пунктом 5.2 договору встановлено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу. При розрахунку пені, застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.

Згідно п. 5.3. договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно бути виконане.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору більш ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні штраф у розмірі 15% від ціни договору.(Що згідно розрахунку позивача складає 16 414,08 грн.).

Згідно з п. 5.5. договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановлюють її у розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 днів з дати, коли товар повинен бути сплачений відповідачем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.

24 жовтня 2014 року для забезпечення виконання зобов'язання відповідачем-1, між ТОВ "Хімагромаркетинг" і ТОВ "Сендер" (відповідач-2) укладено договір поруки № ПР-18-0008, згідно якого відповідач-2 є поручителем перед позивачем за належне виконання зобов'язань відповідачем-1 за договором поставки. Поручитель зобов'язується відповідати за своєчасне та повне виконання відповідачем-1 зобов'язань у повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу-1 продукцію на загальну суму 153 470 грн., що підтверджується видатковими накладними № АП-18-0056 від 31 березня 2014 року на суму 92 349,80 грн. та № АП-18-0108 від 9 квітня 2014 на суму 61 120,20 грн., а на підставі укладених сторонами додаткових угод до договору 17 червня 2014 року відповідач-1 повернув позивачу товар вартістю 44 042,80 грн.

Відповідач-1 згідно банківських виписок сплатив 25 березня 2014 року позивачу 5 000 грн., 28 березня 2014 року - 10 000 грн., 8 квітня 2014 року - 10 000 грн., 21 жовтня 2014 - 7 900 грн., 15 грудня 2014 - 46 459,74 грн., 16 грудня 2014 - 30 067,46 грн. Всього на суму 109 427,20 грн.

Таким чином на дату звернення позивача до суду відповідач-1 заборгованості перед позивачем за поставлений товар не мав.

Предметом цього позову є вимога про стягнення 2 045,72 грн. річних, 1 432,01 грн. пені, 45 268,83 грн. курсової різниці, 16 414,08 грн. штрафу.

Встановивши вказані обставини та дослідивши матеріали справи місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 11, 509, 526, 626 ЦК України, задовольнив позов частково та вказав, що оскільки відповідач-1 допускав прострочення оплати поставленого товару, тому зобов'язаний сплатити суми пені, річних та штрафу, проте, стягнув із відповідачів солідарно зменшену суму штрафу, а в задоволенні стягнення курсової різниці відмовив у зв'язку з порушенням позивачем під час її обрахунку умов договору.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини, що склались між сторонами у справі виникли на підставі договору поставки.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець, згідно ст. 692 ЦК України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2).

Згідно ст. 530 цього Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій того, що на день звернення позивача до суду, відповідач-1, з урахуванням повернутого товару, повністю розрахувався за поставлений товар, однак з порушенням встановлених договором строків, враховуючи положення вказаних норм права та перевіривши розрахунки позивача, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку стосовно того, що вимоги в частині стягнення річних в розмірі 2 045,72 грн., нараховані за періоди з 21 листопада по 14 грудня 2014 року на суму 76 527,20 грн. та з 15 по 16 грудня 2015 року (32,95 грн.), а також стягнення пені у розмірі 1 432,01 грн. підлягають задоволенню.

Згідно ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що сума прострочення складає 5 941,20 грн., правильно вказали, що розмір нарахованого позивачем, згідно договору, штрафу в розмірі 15% від суми договору, який складає 16 414,08 грн. є значно завищеним, а тому враховуючи повне погашення відповідачем-1 заборгованості, правомірно зменшили суму штрафу до 15% від суми простроченого зобов'язання, що складає 891,18 грн., і відмовили у стягненні решти штрафу.

Відповідно до ст.ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 632 ЦК України визначено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Встановлено, що здійснюючи оплату отриманої продукції, відповідачем не дотримано умови п. 2.2. договору щодо перерахунку вартості товару з врахуванням фактичного курсу купівлі долара США на дату оплати за визначеною сторонами формулою. Згідно умов розділу 2 договору, невиконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості товару з урахуванням курсової різниці, надає право саме позивачеві застосувати вказані умови договору та виставити відповідачу відповідний рахунок-фактуру, який останній зобов'язаний сплатити протягом одного банківського дня (п. 2.3. договору).

Таким правом позивач не скористався та не виставив відповідачеві відповідні рахунки, що виключає можливість стягнення курсової різниці за рішенням суду після повної оплати покупцем отриманого товару, а тому попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Враховуючи те, що на забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки, відповідач-2 уклав з позивачем договір поруки, суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення ст.ст. 553, 554 ЦК України, правильно стягнули суми штрафу, пені та відсотків річних солідарно з обох відповідачів.

Висновки попередніх судових інстанцій стосовно часткового задоволення позову є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції як підставу для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Крім того такі твердження зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111-7 ГПК України, не входить до компетенції касаційної інстанції, дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.

З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 15 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2016 року у справі № 911/2982/15 - без змін.