головуючого: суддів: Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. Черкащенка М.М. розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 у справі № 910/20270/15 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство "Нікос-3" про визнання договору недійсним за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_6 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_7 - за довіреністю;

від третьої особи: не з'явився.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання договору недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 у справі №910/20270/15 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.01.2012. між ПП "Нікос-3" та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір оренди, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно, а саме частину будівлі - приміщення нежитлового фонду за адресою: АДРЕСА_1, площею 360 кв.м.

Пунктом 2.1 Договору оренди передбачено, що орендар починає користування майном за цим договором одночасно із підписанням акту приймання-передачі майна за цим договором.

Згідно з п. 2.2 Договору оренди вказане майно орендодавець передає орендарю з метою утримання та відновлення стану майна за рахунок орендаря, для чого орендар може передавати майно в суборенду.

01.02.2013 між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір суборенди №1/02, відповідно до умов якого, орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування майно, частину будівлі - приміщення нежитлового фонду за адресою: АДРЕСА_1, площею 220,0 кв.м.

Умовами пункту 2.1 Договору суборенди передбачено, що вступ суборендаря у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами акту приймання-передачі майна по цьому договору.

08.02.2013 між сторонами було підписано акт приймання-передачі приміщень по Договору суборенди, за яким відповідач передав, а позивач прийняв в суборенду приміщення нежитлового фонду, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 220,0 кв.м.

Звертаючись до суду з позовом, ФОП ОСОБА_4 вказувала на те, що на момент укладення Договору суборенди юридична особа-власник спірного приміщення - ПП "Нікос-3" знаходилася в стані припинення, а відтак Договір оренди припинився, про що відповідачу було відомо, оскільки він являється єдиним засновником та власником третьої особи, а отже вказані обставини на думку позивача свідчать про введення його в оману, оскільки відповідачем було приховано факт припинення дії Договору оренди станом на момент укладення спірного договору, в зв'язку з чим Договір суборенди є недійсним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні, належні та допустимі докази на підтвердження факту припинення юридичної особи-власника нерухомого майна, відповідно до вимог ст. 104 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, вважає його правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 2 статті 781 Цивільного кодексу України договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Згідно з ч. 1, 7 ст. 59 Господарського кодексу України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду; скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру; суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності; такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Однак, судами встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №20874721, 21.03.2012 до реєстраційної справи ПП "Нікос-3" були внесені відомості про перебування юридичної особи в стані припинення за рішенням засновника який в свою чергу являється відповідачем у справі.

Таким чином, вірним є висновок судів про те, що з моменту прийняття відповідного рішення власника та внесення відомостей до ЄДРПОУ юридична особа перебуває в стані припинення та відбувається процедура ліквідації такої юридичної особи, а отже відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту саме припинення юридичної особи.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що позивачем не доведено, що відповідач під час укладення спірного Договору суборенди ввів його в оману та приховував справжній стан речей.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі №910/20270/15 залишити без змін.