головуючого Кролевець О.А., суддів: Євсікова О.О., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укоопспілка" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.11.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 у справі № 910/5427/15-г Господарського суду Вінницької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укоопспілка" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Фуд" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибіги Сабріни Еглерівни про визнання недійсним нікчемного правочину - договору іпотеки від 10.12.2014 та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину за участю представників сторін від позивача: Шкурко Ю.М. (дов. № 809 від 27.04.2015), від відповідача: Удовенко К.С. (дов. б/н від 06.01.2016), від третьої особи: не з'явився.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укоопспілка" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Фуд" про визнання недійсним нікчемного правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 (суддя Нечай О.В.) справу № 910/5427/15-г направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду Вінницької області.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.11.2015 (колегія суддів у складі: Банасько О.О., Говор Н.Д., Мельник П.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 (колегія суддів у складі: Саврій В.А., Мамченко Ю.А., Дужич С.П.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального і матеріального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалася передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 25.07.2014 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний банк "Укоопспілка" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Терра Фуд" (далі - вкладник) був укладений договір банківського вкладу №11/2014, за умовами якого банк зобов'язувався прийняти від вкладника для розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 5 000 000,00 грн. строком з 25.07.2014 по 24.08.2014 з виплатою відсотків у розмірі 15 % річних.

22.08.2014 сторони підписали договір №1 про внесення змін до вказаного договору банківського вкладу, згідно якого домовились про збільшення строку депозиту до 31.12.2014.

30.12.2014 сторони уклали договір № 2 про внесення змін до договору банківського вкладу, в якому вирішили п. 1.1 викласти у новій редакції: "1.1. Строк розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільних коштів в сумі 5 000 000,00 грн. з 25.07.2014 по 29.12.2014, коштів в сумі 7 000 000,00 грн. - з 30.12.2014 по 31.01.2015 зі сплатою відсотків у розмірі 3 % річних.".

08.09.2014 між ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" (далі - банк) та ТОВ "Терра Фуд" (далі - вкладник) укладено договір банківського вкладу № 52/2014, за умовами якого банк зобов'язувався прийняти від вкладника для розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 4 200 000,00 грн. на строк з 08.09.2014 по 07.09.2015 зі сплатою процентів у розмірі 3 % річних.

24.09.2014 між ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" (далі - банк) та ТОВ "Терра Фуд" (далі - вкладник) укладено договір банківського вкладу № 56/2014, за умовами якого банк зобов'язувався прийняти від вкладника для розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 800 000,00 грн. на строк з 24.09.2014 по 23.09.2015 зі сплатою процентів у розмірі 3 % річних.

06.10.2014 між ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" (далі - банк) та ТОВ "Терра Фуд" (далі - вкладник) укладено договір банківського вкладу № 57/2014, за умовами якого банк зобов'язувався прийняти від вкладника для розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 4 200 000,00 грн. на строк з 06.10.2014 по 05.10.2015 зі сплатою процентів у розмірі 3 % річних.

Судами встановлено, що загальна сума внесених відповідачем на рахунок банку грошових коштів складає 16 200 000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень та довідкою ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" № 1357 від 12.10.2015.

10.12.2014 між ТОВ "Терра Фуд" (іпотекодержатель) та ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки, якою забезпечувалось виконання іпотекодавцем зобов'язань, що випливають з укладених між ним та іпотекодержателем договорів банківського вкладу (депозиту), а саме: №11/2014 від 25.07.2014 (далі - депозитний договір №1) з урахуванням договору про внесення змін та доповнень №1 від 22.08.2014; №52/2014 від 08.09.2014 (далі - депозитний договір №2); №56/2014 від 24.09.2014 (далі - депозитний договір № 3) та №57/2014 від 06.10.2014 (далі - депозитний договір № 4).

Згідно п.1.1.5 договору іпотеки сторони погодили, що іпотекою забезпечуються інші зобов'язання, що виникають в силу цього договору, в тому числі, але не обмежуючись, вимоги іпотекодержателя щодо повернення банківських вкладів (депозитів) за депозитними договорами, проценти за користування цими вкладами, відшкодування витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням умов договору.

Відповідно до п.1.2 договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язань за депозитним договором № 1 іпотекодавець передає в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - приміщення підвалу, приміщення 1-го поверху, приміщення 2-го поверху загальною площею 863,5 кв.м., що знаходиться за адресою Львівська область, м. Львів, проспект Чорновола, 43-А (далі - предмет іпотеки 1: літ.А-5, прим. підвалу ІІ по ІV та ХІХ по ХХV площею - 288,6 кв.м.; прим.1 пов.4-1 по 4-9: 4-11 по 4-25 площею 274,3 кв.м.; прим. 2 пов. 4-26 по 4-43 площею 300,6 кв.м.); за депозитними договорами 2-4 - нежитлові приміщення загальною площею 715,6 кв.м., які розташовані в будівлі за літ. А-4, що знаходяться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Артилерійська, 4/1 (далі - предмет іпотеки 2), нежитловий об'єкт по вулиці Радянській, 27 в м. Херсоні, Херсонської області (далі - предмет іпотеки 3: двоповерхова адміністративна будівля з підвалом, літ. А, загальною площею 1123,9 кв.м.; майстерня, літ. Б, площею забудови 76,6 кв.м.; ворота, номер 1).

Пунктом 1.4 договору іпотеки передбачено, що загальна вартість предметів іпотеки складає 40 209 449,00 грн.

Вказаний договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е. 10.12.2014 та зареєстрований в реєстрі за № 1829. Водночас приватним нотаріусом було накладено заборону відчуження предмету іпотеки, про що внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому судами встановлено, що 15.07.2014 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 412/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" шляхом призначення куратора".

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 12 від 22.01.2015, прийнятим на підставі постанови Правління Національного банку України № 39 від 22.01.2015 "Про віднесення ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" до категорії неплатоспроможних", з 23.01.2015 у ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" запроваджено тимчасову адміністрацію, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кашуту Д.Є.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним вказаного договору іпотеки від 10.12.2014, який, за оцінкою позивача, є нікчемним в силу положень пунктів 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначав, що на виконання вимог ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою Фонду здійснено перевірку правочинів, укладених банком протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації, в ході якої виявлено наявність спірного договору іпотеки від 10.12.2014, укладеного між ТОВ "Терра Фуд" та ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка", який підпадає під критерії нікчемності правочинів, встановлені пунктами 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 вказаного Закону.

Посилаючись на відмову відповідача визнати нікчемність вказаного іпотечного договору та вчинити дії, пов'язані із застосуванням наслідків його нікчемності, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про визнання укладеного між сторонами договору іпотеки від 10.12.2014 недійсним та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав і обтяжень від 10.12.2014 за індексними номерами №№ 17876211, 17886090, 17879665, 17885262, 17882167, 17883793.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз`яснено в п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) , нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В силу ч. 3 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно визначили, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) в даному випадку є спеціальним та регулює процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) у п. 16 ст. 2 визначено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Вказана норма Закону встановлює особливий порядок здійснення перевірки правочинів, вчинених неплатоспроможним банком, та підстави для визнання таких правочинів нікчемними.

Так, положеннями пунктів 1, 2, 5, 7 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на які посилався позивач, передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність вказаних у пунктах 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 вказаного Закону ознак нікчемності спірного договору іпотеки.

Посилаючись на пункт 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу нікчемності оспорюваного правочину, позивач вважав, що уклавши договір іпотеки на визначених в ньому умовах, банк відмовився від власних майнових вимог як на об`єкт іпотеки в цілому, так і на різницю між узгодженою та реальною вартістю предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З аналізу положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) випливає, що предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні виключно іпотекодавця, а іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов вірного висновку про те, що при укладенні спірного договору іпотеки від 10.12.2014 ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" не відмовлявся від належних йому майнових прав, оскільки нерухоме майно залишалося у користуванні та володінні останнього, банк лише передав їх ТОВ "Терра Фуд" в якості забезпечення належного виконання своїх зобов'язань з повернення коштів за депозитними договорами.

Водночас суди обгрунтовано відхили посилання ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" на ту обставину, що внаслідок укладення договору іпотеки банк відмовився від власних майнових вимог щодо різниці між сумою депозитів, розміщених відповідачем, та ринковою вартістю нерухомого майна, переданого банком в іпотеку в забезпечення повернення депозитів, оскільки наведені доводи спростовуються положеннями ст.ст. 37, 38 Закону України "Про іпотеку" та п. 5.2.1 договору іпотеки від 10.12.2014, які передбачають повернення різниці між вартістю предмету іпотеки та сумою забезпечених вимог іпотекодавцю.

Перевіряючи наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень п. 2 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суди встановили: балансову вартість переданого в іпотеку майна станом на дату запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" - 23.01.2015, яка складала 17 825 900,00 грн.; вартість всіх основних засобів банку на вказану дату - 20 807 028,00 грн.; розмір активів банку станом на дату укладення договору іпотеки від 10.12.2014 - 541 569 542,52 грн.; розмір активів банку станом на дату запровадження тимчасової адміністрації з 23.01.2015 - 529 103 680,00 грн. та їх частку в структурі активів - біля 4 %; розмір активів банку станом на 29.01.2015 - 315 792 032,72 грн. та вартість основних засобів і нематеріальних активів на вказану дату - 18 873 926,78 грн.; кредитний портфель, наявний станом на 10.12.2014, в якому кредити віднесені до І та ІІ категорії якості становили 23 601 937,93 грн., в той час як кредити з IV та V категорії - 110 026 002,07 грн.; оцінку ліквідаційної маси банку станом на 01.05.2015 - 109 559 623,94 грн., при тому, що вартість предмета іпотеки - 18 883 200,00 грн.

Встановивши зазначені обставини, а також враховуючи, що укладенню договору іпотеки від 10.12.2014 передувало укладення депозитних договорів, за якими відповідачем було передано банку в користування грошові кошти в сумі 16 200 000,00 грн., суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав вважати спірний правочин нікчемним.

Також судами не встановлено підстав для застосування положення п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до правовідносин, що виникли між сторонами у зв'язку з укладанням договору іпотеки від 10.12.2014.

Положення пункту 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обумовлює нікчемність правочину необхідністю доведення зацікавленою особою наявності в діях учасників правочину мети у вигляді надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Суди попередніх інстанцій обгрунтовано зазначили, що вартість предмета іпотеки за договором іпотеки була визначена згідно ч. 6 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" за згодою сторін договору, які погодилися на застосування результатів проведеної оцінки предмета іпотеки відповідним суб`єктом оціночної діяльності.

Частиною 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що майно банку, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право за погодженням з уповноваженою особою Фонду звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

При цьому договір іпотеки не встановлює порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в разі введення тимчасової адміністрації в банку, а лише містить вказівку, що іпотекодержатель "набуває права" звернути стягнення на заставлене майно. Порядок звернення стягнення на заставне майно банку, в якому введено тимчасову адміністрацію, встановлено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Разом з тим, надаючи оцінку доводам ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" щодо наявності підстав для визнання спірного правочину нікчемним на підставі п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суди дійшли помилкового висновку про те, що залучення банком депозитів від юридичної особи відноситься до кредитної операції, а тому, укладення договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язання за такими договорами не суперечить приписам вказаної норми Закону.

Частиною першою ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також: 1) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; 2) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 3) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 4) лізинг.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до банківських послуг належить розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Згідно визначення поняття кредитних операцій, наведеного у постанові Правління Національного банку України від 25.01.2012 № 23 "Про затвердження Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями" (z0231-12) , кредитні операції - це вид активних банківських операцій, пов'язаних із розміщенням залучених банком коштів шляхом їх надання в тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування на певних умовах, а також надання гарантій, поручительств, акредитивів, акцептів, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу).

Пунктом 1.10 вказаної постанови Правління Національного банку України встановлено, що активна банківська операція це операція з розміщення ресурсів банку, яка обліковується за активними балансовими рахунками банку або за активними рахунками позабалансового обліку. До таких операцій належать усі види кредитних операцій, операції з розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках, операції з придбання цінних паперів, інші активні банківські операції, уключаючи нараховані за всіма цими операціями доходи (далі - актив).

Операції, за допомогою яких банки формують свої фінансові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій відносять до пасивних банківських операцій (постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 р. № 361 (v0361500-04) "Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України"). Завдяки пасивним операціям формуються власні, залучені та запозичені кошти банку. Грошові кошти, які банки одержують шляхом приймання вкладів (депозитів), є залученими коштами. Таке залучення коштів називають депозитним.

Отже, депозити за своїм економічним значенням можуть бути як активними, так і пасивними. Активні депозити передбачають розміщення банківських коштів на вклади в інші банки. Депозитні операції можуть бути активні лише на міжбанківському кредитному ринку. Пасивні депозити це кошти, залучені банком від фізичних та юридичних осіб.

З наведеного вбачається, що залучення банком коштів на депозитні вклади від фізичних та юридичних осіб являється пасивною банківською операцією, яка спрямована на формування банком своїх ресурсів і за своєю економічною сутністю не відноситься до кредитних операцій останнього.

За таких обставин, висновки суду попередніх інстанцій про те, що у даному випадку банк прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку, встановленому для здійснення кредитних операцій, не засновані на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Не врахувавши наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини щодо наявності у спірного договору іпотеки від 10.12.2014 ознак нікчемності, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та відповідно не встановили наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 216 ЦК України з урахуванням заявлених позивачем вимог щодо скасування рішень державного реєстратора від 10.12.2014 про реєстрацію прав і обтяжень.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій. Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а таке повноваження належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин відносно прийняття банком на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог відповідача як вкладника за депозитними договорами, а також відносно наявності підстав для застосування до правовідносин сторін положень ст. 216 ЦК України.