У січні 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, відповідно до якого, з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог, просив зобов'язати відповідача ввести в експлуатацію нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1712,4 м2, відповідно до ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (461-2011-п) з розподілом часток співвласників ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 50/50, відповідно до акта від 23.05.2008, шляхом подання до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом семи днів з дати набрання законної сили рішенням суду.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.09.2015 (суддя Левченко П.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 (колегія суддів у складі: суддя Пелипенко Н.М. - головуючий, судді Камишева Л.М., Медуниця О.Є.), позов задоволено. Зобов'язано відповідача ввести в експлуатацію нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1712,4 м2, відповідно до ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (461-2011-п) з розподілом часток співвласників ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 50/50, відповідно до акта від 23.05.2008, шляхом подання до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом семи днів з дати набрання законної сили рішенням суду.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 14.09.2015, постанову апеляційного господарського суду від 22.12.2015, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги відповідач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 104 ГПК України, ст. 331 ЦК України, ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". На думку скаржника, господарським судом апеляційної інстанції не надано оцінку доказам, які були подані відповідачем до апеляційної інстанції, зокрема наявному у відповідача договору від 15.10.2004, який був укладений сторонами у справі і зміст якого є відмінним від змісту договору наданого позивачем. Також апеляційної інстанцією не досліджено довідку БТІ про готовність оспорюваного об'єкта лише на 83%, тобто він є об'єктом незавершеного будівництва, а не об'єктом завершеного будівництва як стверджує позивач. Крім того, такого способу захисту порушеного права як зобов'язання здійснити дії по введенню в експлуатацію нежитлового приміщення не передбачено вимогами чинного законодавства.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення господарського суду першої інстанції від 14.09.2015 та постанову апеляційної інстанції від 22.12.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку позивача, обов'язок по введенню нежитлового приміщення відповідно до п. 2.6 договору від 15.10.2004, покладено на відповідача, а спосіб введення в експлуатацію нежитлових приміщень визначений Постановою КМУ від 13.04.2011 № 461 (461-2011-п) та Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , у зв'язку з чим спосіб захисту порушеного права позивача обраний відповідно до договору та закону.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що:

- 15.10.2004 суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (позивачем) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 (відповідачем) укладено договір про спільне фінансування будівельних робіт, за умовами якого сторони зобов'язались спільно фінансувати проведення будівельних робіт об'єкта, а саме нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці, що розташована за зазначеною адресою, а суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 зобов'язався компенсувати іншій стороні по договору 50% понесених витрат на будівництво;

- в п. 1.3 договору від 15.10.2004 про спільне фінансування будівельних робіт сторони домовились, що дії по забезпеченню ведення будівництва вчиняються відповідачем від свого імені, але також в інтересах позивача;

- відповідно до п. 2.1.6 вказаного договору обов'язок організувати проведення робочої та державної комісії по введенню об'єкта в експлуатацію покладено на відповідача;

- згідно з п. 3.1 договору від 15.10.2004 право власності на об'єкт загальною площею 1712,4 м2, належить сторонам договору в долях, визначених в цьому пункті договору;

- згідно з п. 10.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків по цьому договору;

- договір від 15.10.2004 про спільне фінансування будівельних робіт є діючим;

- сторонами складено акт від 23.05.2008 до договору від 15.10.2004 про спільне фінансування будівельних робіт, яким сторони підтвердили здійснення будівництва об'єкта на підставі зазначеного договору;

- в пункті 3 акта від 23.05.2008 сторони визначили загальну вартість будівельних робіт в сумі 8 562 000,00 грн., з яких: 4 281 000,00 грн. сплачено суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (позивачем) та 4 281 000,00 грн. сплачено суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 (відповідачем);

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував його тим, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання, зокрема не здійснює дії щодо введення об'єкта в експлуатацію чим порушує вимоги пп. 2.1.6 укладеного сторонами договору від 15.10.2004.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, господарські суди виходили з того, що враховуючи, що договір від 15.10.2004 про спільне фінансування будівельних робіт є діючим та відповідач не виконав свій обов'язок, передбачений п. 2.1.6 вказаного договору щодо введення в експлуатацію нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог в повному обсязі.

Втім, такі висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд вважає передчасними з огляду на наступне:

Нормами ст. 1 ГПК України надано право підприємствам, установам, організаціям, іншим юридичним особам звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Отже, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений ст. 16 ЦК України, але який встановлений законом або договором та є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Як вбачається з п. 2.1.6 укладеного сторонами договору на відповідача було покладено обов'язок організувати проведення робочої та державної комісії по введенню об'єкта в експлуатацію.

У цьому зв'язку, господарським судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач надав акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, а саме: комплексу автосервісу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який не затверджено виконавчим комітетом Сумської міської ради та не зареєстровано Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради.

Однак, зобов'язавши відповідача здійснити дії - подати до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області декларації про готовність об'єкта до експлуатації, ввести в експлуатацію нежитлове приміщення відповідно до ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (461-2011-п) з розподілом часток співвласників ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 50/50, відповідно до акта від 23.05.2008 (право власності на об'єкт з розподілом часток 50/50 не оспорюється відповідачем), господарські суди не врахували, що вчинення таких дій відповідачем не передбачено умовами укладеного сторонами договору.

Крім того, поклавши в основу складений сторонами акт від 23.05.2008 про те, що об'єкт будівництва завершений, господарські суди не врахували пояснень відповідача про те, що об'єкт є незавершеним будівництвом (готовність 83%), у зв'язку з чим його неможливо здати в експлуатацію.

При цьому, господарськими судами не враховано, що ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" регулюється питання про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за умови готовності об'єкта до експлуатації та подання замовником відповідних документів.

Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів регулюється як Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) так і Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (461-2011-п) , якою затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

Вказаний Порядок визначає механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Отже, господарські суди зобов'язуючи відповідача подати відповідну декларацію повинні були переконатися в тому, що об'єкт будівництва є закінченим.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що будівництво оспорюваного об'єкта завершено на 100%.

При цьому, згідно з ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.

Приймаючи рішення у справі, господарські суди вказаних вимог не врахували, і не зазначили чи узгоджуються вимоги позивача з встановленими чинним законодавства способами захисту порушених прав і чи передбачено умовами договору або законодавством, яке регулює прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, покладення відповідних обов'язків на відповідача.

За таких обставин, висновки господарських судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог є передчасними.

Враховуючи викладене, як місцевий так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.