головуючого Овечкіна В.Е., суддів Ковтонюк Л.В., Чернова Є.В., за участю представників: позивача - Нугаєва В.В., відповідача - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 у справі № 904/3608/15 за позовом ПАТ "Проектно-технологічний та конструкторський інститут "Укркраненерго" до ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ПАТ "Проектно-технологічний та конструкторський інститут "Укркраненерго" 105718 грн. основного боргу, 21351,23 грн. пені, 37676,90 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1259,88 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 (судді: Пархоменко Н.В., Коваль Л.А., Чередко А.Є.) рішення змінено шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 105718 грн. основного боргу, 21225,27 грн. пені, 34676,90 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1246,37 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати повністю і припинити провадження у справі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 11, 509, 599, 631 ЦК України, ст.ст. 5, 12 Закону України "Про третейські суди" та ст.ст. 12, 80 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що третейське застереження, яке міститься у п.6.2 договору від 26.08.2014 № 878, укладеному між сторонами, є чинним, не було визнано недійсним та може бути виконано, тому спір між сторонами повинен вирішуватись у Постійно діючому Регіональному суді при Асоціації "Регіональна правова група".

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 26.08.2014 р. між ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (замовник) та ПАТ "Проектно-технологічний та конструкторський інститут "Укркраненерго" (виконавець) був укладений договір № 878, відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання на розробку робочої документації: Технічне переоснащення крана мостового електричного грейферного Q 20 т інв № 44011533 РОФ-1 ПАТ "ІнГЗК".

Згідно умов договору № 878 від 26.08.2014 ПАТ "Проектно-технологічний та конструкторський інститут "Укркраненерго" виконало усі три етапи з розробки робочої документації на загальну суму 140000 грн., які прийняті ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" без зауважень, що підтверджується актами здачі-приймання робіт № 878-1 від 14.10.2014 на суму 24282 грн. (а.с.34), № 878-2 від 11.11.2014 на суму 48491,96 грн. (а.с.35), № 878-3 від 19.11.2014 на суму 67226,04 грн. (а.с.36).

За виконану технічну документацію замовник зобов'язується перерахувати виконавцю відповідно до протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №1) 140000 грн. (п.2.1 договору).

Відповідно до п.2.4 договору оплата замовником вартості виконаних виконавцем робіт, здійснюється поетапно шляхом перерахування грошових коштів на р/р виконавця протягом 60-ти календарних днів з моменту підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт на підставі рахунку.

На оплату виконаних робіт позивачем виставлені відповідачу рахунки, зокрема, № 54 від 11.11.2014 року на суму 48491,96 грн., № 55 від 19.11.2014 року на суму 67226,04 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" здійснило часткову оплату виконаних робіт: 25.12.2014 р. оплачено 1 етап робіт у сумі 24282 грн. та 25.02.2015 р. частково оплачено 2 етап робіт у сумі 10000 грн.

Причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 878 від 26.08.2014 в частині своєчасної та повної оплати вартості виконаних робіт згідно актів здачі-приймання виконаних робіт № 878-2 від 11.11.2014 та № 878-3 від 19.11.2014.

Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за виконані роботи за договором № 878 від 26.08.2014 згідно актів здачі-приймання виконаних робіт № 878-2 від 11.11.2014 та № 878-3 від 19.11.2014 у сумі 105781 грн.

З огляду на п.2.4 договору строк оплати виконаних робіт згідно актів здачі-приймання виконаних робіт № 878-2 від 11.11.2014 та № 878-3 від 19.11.2014 є таким, що настав.

Як достеменно встановлено судами попередніх інстанцій, доказів оплати виконаних робіт у повному обсязі відповідач до суду не надав, а доводи, наведені в обґрунтування позову, не спростував, тому правомірним є висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 105718 грн. (140000грн. - 24282 грн. - 10000 грн.).

24.12.2015р. представниками сторін повідомлено та надані докази сплати відповідачем заборгованості згідно платіжного доручення № 4500044387 від 23.12.2015 у сумі 38491,96 грн. та згідно платіжного доручення № 4500044388 від 23.12.2015 у сумі 67226,04 грн.

Частиною 1 ст. 104 ГПК України не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку зі зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду (п.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (v0007600-11) ).

Враховуючи, що погашення суми основного боргу відбулося після прийняття рішення у справі, рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення 105718 грн. основного боргу не підлягає зміні або скасуванню.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 21351,23 грн. за прострочення по акту № 878/2 за період з 11.01.2015 р. по 05.06.2015р. та по акту № 878-3 за період з 19.01.2015р. по 05.06.2015 р.

При цьому, останнім днем оплати за актом № 878/2 від 11.11.2014 визначено 10.01.2015 року (прострочення з 11.01.2015 року), останнім днем оплати за актом № 878/3 від 19.11.2014 визначено 18.01.2015 року (прострочення з 19.01.2015 року).

Між тим, відповідно до ч.5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Апеляційна інстанція, враховуючи приписи ч.5 ст. 254 ЦК України, зміст п.2.4 договору (оплата протягом 60 календарних днів з моменту підписання актів), а також те, що: 10.01.2015 року є вихідним днем (субота), останнім днем оплати за актом № 878/2 від 11.11.2014 є 12.01.2015 року (понеділок), прострочення має місце з 13.01.2015 року; 18.01.2015 року є вихідним днем (неділя), останнім днем оплати за актом № 878/3 від 19.11.2014 є 19.01.2015 року (понеділок), прострочення має місце з 20.01.2015 року, дійшла обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені, а саме в сумі 21225,27 грн., зокрема, за актом № 878/2 за період з 13.01.2015 року по 05.06.2015 року - у сумі 8093,17 грн., за актом № 878/3 за період з 20.01.2015 року по 05.06.2015 року - у сумі 13122,10 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1259,88 грн., з яких: 497,37 грн. нараховані за актом №878/2 за період з 11.01.2015 року по 05.06.2015 року у сумі та 762,51 грн. - за актом № 878/3 за період з 19.01.2015 року по 05.06.2015 року.

Враховуючи приписи ч.5 ст. 254 ЦК України та п.2.4 договору, позовні вимоги про стягнення відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково у сумі 1246,37 грн., в тому числі за актом № 878/2 за період з 13.01.2015 року по 05.06.2015 року - у сумі 489,39 грн. та за актом №878/3 за період з 20.01.2015 року по 05.06.2015 року - у сумі 756,98 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 37676,90 грн., нараховані за період з лютого 2015 року по травень 2015 року, зокрема, втрати від інфляції у сумі 12962,89 грн. нараховані по акту № 878/2 та у сумі 24714,01 грн. - по акту № 878/3.

Як роз'яснено в п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) , розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р (v2-97700-97) ; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 року № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про правомірність заявлених вимог в цій частині у сумі 34676,90 грн., а саме по акту № 878/2 - у сумі 12962,89 грн. та по акту № 878/3 - у сумі 21714,01 грн., погодившись при цьому з доводами відповідача щодо допущеної арифметичної помилки під час здійснення розрахунку втрат від інфляції за лютий 2015 року по акту № 878/3 та контррозрахунком відповідача, за яким втрати від інфляції за лютий 2015 року по акту № 878/3 складають 3562,98 грн.

За викладеного, з відповідача підлягає стягненню 162866,54 грн. (105718 грн. (основний борг) + 34676,90 грн. (інфляційні втрати) + 1246,37 грн. (3% річних) + 21225,27 грн. (пеня)).

Разом з тим, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені (неустойки) на 99% з таких підстав.

Відповідно до ст. 233 ГК України та п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (пені).

Апеляційний господарський суд, враховуючи те, що при прийнятті рішення у справі господарському суду надано право, в тому числі на зменшення штрафних санкцій за власною ініціативою, визнав, що місцевим господарським судом правомірно не зменшено розмір штрафних санкцій, оскільки розмір стягуваної пені (21225,27 грн.) є співрозмірним сумі основного боргу (105718 грн.), а відповідачем не надано належних доказів на підтвердження виняткових обставин, за наявності яких можливе зменшення розміру штрафних санкцій.

Колегія суддів враховує, що подана касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо встановлених апеляційним судом фактичних обставин існування заборгованості відповідача за договором підряду від 26.08.2014 № 878 за виконані позивачем роботи з розробки технічної документації, зокрема, щодо основного боргу в сумі 105718 грн. та правильності нарахованих на цю суму пені в розмірі 21225,27 грн., 34676,90 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1246,37 грн. за прострочення виконання грошових зобов'язань, а також підстав виникнення зазначеної заборгованості. Крім того, до прийняття оскаржуваної постанови від 24.12.2015 відповідачем було повністю погашено суму основного боргу згідно платіжних доручень від 23.12.2015 № 4500044387 та № 4500044388.

Наявні ж заперечення скаржника, які зводяться виключно до посилань на необхідність припинення провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з наявністю чинного третейського застереження, яке міститься у п.6.2 договору від 26.08.2014 № 878 та може бути виконано шляхом вирішення спору між сторонами саме у Постійно діючому Регіональному суді при Асоціації "Регіональна правова група", касаційна інстанція не може прийняти до уваги з огляду на наступне.

Предметом даного спору є стягнення з відповідача заборгованості за виконані позивачем роботи з розробки технічної документації за договором № 878 від 26.08.2014.

Відповідно до ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з положеннями ст. 13 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що у разі якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.

Як роз'яснено в п.4.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування ГПК України (1798-12) судами першої інстанції", якщо письмову угоду сторін про передачу спору на вирішення третейського суду укладено до порушення провадження у справі, то: у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК України. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Відповідно до п.8.1 договору № 878 від 26.08.2014 останній діє до 31.01.2015 р.

Умов щодо порядку та підстав пролонгації цей договір не містить.

Судом першої інстанції достеменно встановлено той факт, що, з огляду на підписані відповідачем без зауважень акти здачі-приймання робіт від 14.10.2014, від 11.11.2014 та від 19.11.2014 (а.с.34-36), передбачений п.2.4 договору 60-денний термін виконання відповідачем зобов'язання по оплаті виконаних позивачем робіт настав ще до 31.01.2015 р., тобто до моменту припинення договору у зв'язку із закінченням строку його дії.

Також відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували встановлений судами факт припинення договору від 26.08.2014 № 878 до подання позову в даній справі, як і не надано доказів виконання позивачем робіт з розробки технічної документації за договором після 31.01.2015 р.

Отже, судами попередніх інстанцій правомірно враховано факт втрати чинності третейським застереженням, як невід'ємною частиною договору від 26.08.2014 № 878, як після припинення чинності цим договором 31.01.2015 р., так і станом на час пред'явлення позову в даній справі у квітні 2015 р. та на момент прийняття судом першої інстанції рішення від 09.06.2015. Адже, у зв'язку з припиненням дії основного договору, припинилася й дія третейського застереження. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази як пролонгації зазначеного договору, так і подальшого укладення між сторонами до або після порушення провадження у даній справі третейської угоди, яка є діючою (чинною) на даний час.

Таким чином, не відповідає фактичним обставинам справи твердження скаржника про те, що місцевий господарський суд, до якого подано позов з питання, що є предметом третейської угоди, мав припинити провадження у справі, оскільки відповідач у відзиві на позовну заяву, з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні даного спору саме третейським судом.

Водночас, слід зазначити, що Закон України "Про третейські суди" (1701-15) передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду господарського спору по суті.

Натомість за умов відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався.

Відповідно до ст. 1 ГПК України юридичним особам та іншим суб'єктам господарської діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Крім того, відповідно до імперативних приписів ч.1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Зважаючи на це, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у разі, коли між сторонами у договорі передбачено третейське застереження, але одна із сторін (в даному випадку - позивач) категорично заперечує проти такого застереження, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів враховує, що вищенаведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з незастосуванням третейського застереження при виникненні господарського спору (постанови ВГСУ від 11.02.2014 у справі № 914/1576/13 та від 02.08.2010 у справі № 2/235-09(18/181-09)).

Зважаючи на вищенаведене, підстави для припинення провадження у даній справі відсутні, а оскаржувана постанова не підлягає скасуванню, оскільки прийнята внаслідок правильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.