Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Львов Б.Ю. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу Антимонопольного комітету України, м. Київ (далі - АМК),

на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2015 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 (фактично постанову прийнято 15.12.2015)

зі справи № 910/1331/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми (далі - Товариство),

до АМК

про визнання недійсним рішення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - виконавчий комітет Сумської міської ради, м. Суми (далі - Виконком).

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Новика О.В.,

відповідача - Мазур І.О.,

третьої особи - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про визнання недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії АМК від 27.11.2013 № 31-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - оспорюване рішення).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2014 провадження у справі було припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 згадану ухвалу скасовано, справу передано на розгляд господарського суду міста Києва.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015 відповідну постанову апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 13.08.2014.

Постановою Верховного Суду України від 17.06.2015 зазначену постанову Вищого господарського суду України скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 залишено без змін, після чого матеріали справи надійшли до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2015 (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 (колегія суддів у складі: Пашкіна С.А. - головуючий, Баранець О.М., Калатай Н.Ф.): позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано пункти 2, 3, 4 оскаржуваного рішення; в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України АМК просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у даній справі (фактично оскаржувану постанову прийнято, як зазначалося, 15.12.2015) у частині задоволення позову і прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити, а також стягнути з Товариства суми судового збору. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами у розгляді справи норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 7, 13, 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статей 4, 44, 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ).

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, що вона ґрунтується виключно на припущеннях та тлумаченнях Відповідача, не підтверджених жодними доказами", і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Згідно з оспорюваним рішенням:

- визнано, що Товариство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого опалення (далі - ЦО) у межах території обслуговування міста Суми (пункт 1);

- дії Товариства, які полягають у розрахунку двоставкових тарифів на послуги з ЦО з порушенням порядку їх формування, що призвело до необґрунтованого збільшення річної плати за ці послуги, визнано порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з ЦО в межах території обслуговування в місті Суми, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);

- відповідно до статті 52 названого Закону за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, викладене в пункті 2 цього рішення, на Товариство накладено штраф у сумі 500 000 грн. (пункт 3);

- Товариство зобов'язано припинити порушення, викладене у пункті 2 цього рішення, шляхом приведення вартості послуг з ЦО до економічно обґрунтованого рівня та подати на затвердження уповноваженому органу у двомісячний строк з дня одержання рішення і повідомити про це АМК, надавши підтвердні документи (пункт 4).

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що підставою для прийняття оспорюваного рішення стали висновки АМК про те, що Товариством у 2008-2010 роках порушено порядок формування (розрахунку) двоставкових тарифів на послуги з ЦО, затверджених рішенням Виконкому від 10.10.2008 за № 488 "Про тарифи на послуги з теплопостачання, що надаються на базі міського цілісного майнового комплексу по виробництву та транспортуванню тепла та електричної енергії ТОВ "Сумитеплоенерго", а також рішенням Виконкому від 28.12.2010 № 830 "Про тарифи на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, що надаються на базі міського цілісного майнового комплексу по виробництву та транспортуванню тепла та електричної енергії ТОВ "Сумитеплоенерго" для населення". Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначається, що внаслідок порушення порядку розрахунків тарифів на послуги з ЦО Товариством споживачі сплачували завищену річну вартість послуг, що призвело до ущемлення їх інтересів, і такі дії були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, коли б внаслідок змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання споживачі надавали б перевагу тому суб'єкту господарювання, який пропонував би найбільш вигідні умови, тобто мали б можливість вибору.

У ході дослідження, проведеного АМК, було встановлено, що Товариство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з ЦО у територіальних межах території обслуговування Товариства в місті Суми з часткою 100 відсотків.

Товариством зазначається, що транспортування теплової енергії (далі - ТЕ) є природною монополією, а виробництво та постачання ТЕ належить до суміжних ринків природних монополій. Таке становище зумовлене технологічним процесом надання послуг з ЦО, який не передбачає можливості запровадження конкуренції на даному ринку - вибору споживачем теплопостачальника або підключення до одного житлового приміщення одразу декількох магістральних тепломереж від різних теплоелектростанцій або котелень.

Товариство також посилалося на те, що, розраховуючи у 2008 та 2010 роках двоставковий тариф на послуги з ЦО для населення, воно діяло "не за власним умислом", а на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 1267 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 № 955 і від 12 липня 2006 № 959" (1267-2007-п) , розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 № 229-р "Про заходи з підготовки об'єктів паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства до роботи в осінньо-зимовий період 2007/08 року" (229-2007-р) .

З огляду на положення цих нормативно-правових актів та обставини справи Товариство не має повноважень щодо самостійного встановлення тарифів. Відтак воно, навіть за умови зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку послуг з ЦО в територіальних межах обслуговування в місті Суми з часткою 100 відсотків, не могло зловживати таким становищем у розумінні частини першої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено про неприйняття доводів скаржника стосовно того, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції полягало у розрахунку Товариством двоставкових тарифів на послуги з ЦО без врахування приєднаного теплового навантаження споживачів, оскільки: застосування двоставкових тарифів встановлено органом місцевого самоврядування, отже, у 2008-2012 роках Товариство застосовувало не власні рахунки, а двоставкові тарифи, в тому числі абонентську плату, встановлені згаданими рішеннями Виконкому №№ 488 і 830; тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Товариство не мало повноважень стосовно самостійного встановлення тарифів.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення.

Відповідно до приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) :

- суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо, зокрема, на цьому ринку у нього немає жодного конкурента (частина перша статті 12);

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13);

- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);

- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 50 цього Закону накладаються штрафи у розмірі, визначеному згідно з частиною другою статті 52 названого Закону.

Як вбачається із з'ясованого попередніми судовими інстанціями змісту оспорюваного рішення, згідно з останнім як зловживання монопольним (домінуючим) становищем було кваліфіковано дії Товариства з розрахунку двоставкових тарифів на послуги ЦО з порушенням порядку їх формування.

Зробивши висновок про наявність підстав для "визнання протиправними та скасування" пунктів 2-4 оспорюваного рішення, попередні судові інстанції виходили з того, що Товариство "не має повноважень щодо самостійного встановлення тарифів", а тому, навіть займаючи монопольне (домінуюче) становище на ринку відповідних послуг, не могло зловживати монопольним (домінуючим) становищем на ринку "в розумінні ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Такий висновок знаходиться у невідповідності зі змістом оспорюваного рішення, за яким згадане порушення з боку Товариства полягало не у ВСТАНОВЛЕННІ (самостійному чи несамостійному) тарифів на послуги з ЦО, а саме в РОЗРАХУНКУ таких тарифів [які в подальшому встановлювалися (затверджувалися) уповноваженим на це органом]. Тобто суди у розгляді справи безпідставно ототожнили дві різні дії - "розрахунок тарифів" (який здійснювався Товариством) і "встановлення тарифів" (яке ним не здійснювалося).

У зв'язку з такою помилкою попередні судові інстанції не з'ясували належним чином обставин, пов'язаних з правомірністю (додержанням порядку) саме розрахунку (формування) Товариством відповідних тарифів, а тому їх висновки, покладені в основу оскаржуваних судових рішень, є передчасними як такі, що не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи та відповідних доказів у ній.

Не встановивши, таким чином, обставин, що входять до предмета з'ясування і доказування в даній справі, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі Законів України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , "Про ціни та ціноутворення" (5007-17) , "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) .

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

До того ж попередніми судовими інстанціями не враховано, що ГПК України (1798-12) не передбачена можливість "скасування та визнання протиправними" актів державних та інших органів. У названому Кодексі йдеться про визнання відповідних актів недійсними.

З урахуванням викладеного та положень пункту 3 статті 1119 і частини першої статті 111-10 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині часткового задоволення позову і "визнання протиправними та скасування" пунктів 2, 3, 4 оспорюваного рішення з передачею справи в тій же частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін та поданим ними доказам належну правову оцінку і вирішити спір (у згаданій частині) відповідно до закону. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання стосовно розподілу судових витрат у справі.

Водночас у частині, яка стосується відмови в позові щодо визнання недійсним пункту 1 оспорюваного рішення, судові акти попередніх судових інстанцій, прийняті по суті справи, відповідають нормам матеріального і процесуального права, з'ясованим у справі обставинам та не оскаржуються жодним з учасників судового процесу. Тому в цій частині відповідні судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2015 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 зі справи № 910/1331/14 скасувати в частині часткового задоволення позову і "визнання протиправними та скасування" пунктів 2, 3, 4 рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 27.11.2013 № 31-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У решті зазначені рішення і постанову залишити без змін.