головуючого Татькова В.І. (доповідача), суддів: Плюшка І.А., Самусенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютем-Інжиніринг" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 р. та на рішення господарського суду Київської області від 10.09.2015 р. у справі № 911/2723/15 господарського суду Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (надалі - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютем-Інжиніринг" (надалі - ТОВ "Ютем-Інжиніринг") про стягнення 158 842,96 грн. за участю представників: від позивача - Гаврилюк О.О. від відповідача - Гапоненко Р.І.

У червні 2015 року ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Ютем Інжиніринг" та просило суд стягнути з останнього заборгованість за Договором про надання гарантій № 45/Г-2014 від 01.09.2014 р. у розмірі 158 842,96 грн., з яких 104 961,83 грн. комісії за обслуговування гарантії, 20 617,42 грн. пені, 1 124,28 грн. 3% річних, 32 139,43 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.09.2015 р. (суддя Щоткін О.В.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 104 961,83 грн. комісії за обслуговування гарантії, 19 299,75 грн. пені, 1 124,28 грн. 3% річних та 10 525,43 грн. інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 р. (головуючий суддя Буравльов С.І., судді: Шапран В.В., Андрієнко Р.Ю.) рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2015 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ТОВ "Ютем-Інжиніринг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.02.2016 р. ТОВ "Ютем-Інжиніринг" відновлено строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 р. та рішення господарського суду Київської області від 10.09.2015 р., касаційну скаргу ТОВ "Ютем-Інжиніринг" прийнято до провадження, зупинено виконання рішення господарського суду Київської області від 10.09.2015 р., залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 р. до закінчення перегляду справи № 911/2723/15 в касаційному порядку, призначено розгляд скарги на 15.03.2016 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 01.09.2014 р. між ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (банк/гарант) та ТОВ "Ютем-Інжиніринг" (боржник/принципал) було укладено договір № 45/Г-2014 про надання гарантії (надалі - Договір), відповідно до умов якого гарант за дорученням принципала надає на користь Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" (бенефеціар) банківську гарантію на суму 320 000,00 дол. США згідно з умовами тендерної документації SIP-P-TM-21-001-SOW-194-01 від 14.03.2014 р. та всіх доповнень до цієї документації.

Згідно з п. 1.2 Договору гарантія надається на термін до 10.03.2015 р. і набуває чинності з 03.09.2014 р. Строк дії цього договору погоджено сторонами до 25.03.2015 р., але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.

Як передбачено п. 1.4 Договору, гарантія надається принципалу для подальшої передачі бенефіціару.

Відповідно до пп. 1.5.1 п. 1.5 Договору принципал сплачує гаранту комісію за підготовку та надання гарантії в розмірі 100 дол. США, за обслуговування гарантії - 0,3 % від суми гарантії за квартал або його частину, мін. 200 дол. США.

Згідно з пп. 1.5.2 п. 1.5 Договору принципал сплачує гаранту комісію за прийняття зобов'язань по гарантії у розмірі 3 % відсотків річних від суми гарантії з дати надання гарантії до закінчення строку її дії або до здійснення платежу по гарантії.

Принципал сплачує інші комісії згідно з діючими тарифами гаранта (пп. 1.5.3 п. 1.5 договору).

За змістом пункту 2.1 Договору принципал зобов'язується сплачувати у гривнях на рахунок № 2909009011003 у ПАТ "ВіЕйБі Банк", код банку (МФО) 380537: комісію за підготовку надання гарантії протягом 15 календарних днів з дати надання гарантії; комісію за обслуговування гарантії протягом 15-ти днів з початку наступного розрахункового періоду дії гарантії; комісію за прийняття зобов'язань - не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, за розрахунковий місяць (щомісячно).

Згідно з пп. 2.1.2 п. 2.1 договору принципал зобов'язується сплачувати інші витрати гаранта, що виникли під час обслуговування гарантії (комунікаційні витрати, зміни та/або доповнення до гарантії, запити, поштові витрати), згідно з тарифами гаранта протягом 5 банківських днів з дати отримання повідомлення від гаранта.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем було випущено гарантію № 046/2014 від 01.09.2014 р. на суму 320 000 дол. США терміном дії до 10.03.2015 р. Однак, ТОВ "Ютем Інжиніринг" не було сплачено щомісячної комісійної винагороди за обслуговування гарантії за період з 01.10.2014 р. до 22.06.2015 р. у розмірі 104 961,83 грн., що і стало підставою для звернення ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" до суду з відповідним позовом.

Так, згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) .

Як встановлено ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана (ч. 1 ст. 561 ЦК України).

Згідно зі ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 564 ЦК України після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч. 1 ст. 565 ЦК України).

За змістом статті 567 ЦК України, гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Згідно зі ст. 568 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюється Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 (z0041-05) (надалі - Положення), вимоги якого поширюються на банки, які беруть участь у здійсненні операцій за гарантіями (п. 3 Положення).

Крім того, відповідно до п. 2 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 (z0041-05) , гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефеціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефеціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів стосовно безпідставності доводів скаржника про те, що зобов'язання за договором гарантії припинилося у зв'язку з тим, що 21.11.2014 р. в банку була введена процедура тимчасової адміністрації, яка не передбачає виконання вимог кредиторів, тому банк втратив можливість виконати зобов'язання гаранта за укладеним договором, з огляду на таке.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 вищевказаного Закону фінансовими вважаються, зокрема, послуги з надання гарантій та поручительств.

Постановою Правління Національного банку України від 20.11.2014 р. № 733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до категорії неплатоспроможних" позивача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків, і виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 р. було прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВіЕйБі Банк".

19 березня 2015 р. було прийнято постанову Правління Національного банку України № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк".

20 березня 2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від № 63 про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Відповідно до п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Після запровадження Фондом тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та, в подальшому, відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Водночас, як вірно зазначено судами, предметом позовних вимог ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" у даній справі є стягнення з ТОВ "Ютем Інжиніринг" заборгованості зі сплати комісійної винагороди за обслуговування гарантії у розмірі 104 961,83 грн. за період з 01.10.2014 р. до 22.06.2015 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Як передбачено ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

За змістом укладеного між сторонами у даній справі договору гарантії, зобов'язання банку перед Державним спеціалізованим підприємством "Чорнобильська АЕС" щодо виплати суми гарантії настають після отримання банком письмової вимоги бенефіціара.

Таким чином, суди обґрунтовано вказали, що відсутні будь-які правові підстави вважати Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" кредитором банка в розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до настання гарантійного випадку, тобто до звернення бенефіціара до банку з письмовою вимогою щодо виплати суми гарантії.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" не зверталося до банку з письмовою вимогою за спірним договором гарантії.

Зважаючи на викладене, судова колегія погоджується з висновками судів про те, що позовна вимога ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" про стягнення з відповідача 104 961,83 грн. заборгованості зі сплати комісії за Договором є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач просив суд стягнути з відповідача 20 617,42 грн. пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що за невиконання або несвоєчасне виконання умов пп.пп. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.1.7, 2.1.8, 2.1.9 цього договору принципал сплачує гаранту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було нараховано пеню за період з 16.12.2014 р. по 22.06.2015 р., тобто більше ніж за шість місяців, у зв'язку з чим судом було здійснено відповідний перерахунок, і обґрунтовано поставлено до стягнення суму пені у розмірі 19 299,75 грн. за період з 16.12.2014 р. по 15.06.2015 р.

Також, за неналежне виконання умов договору позивач просив стягнути з відповідача 1 124,28 грн. 3 % річних та 32 139,43 грн. інфляційних втрат за період з 16.12.2014 р. до 22.06.2015 р.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 124,28 грн. 3 % річних є повністю аргументованими та повинні бути задоволені.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, здійснивши правильний перерахунок, задовольнив частково позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 10 525,43 грн.

З огляду на викладене та беручи до уваги встановлені обставини справи, Київський апеляційний господарський суд та господарський суд Київської області обґрунтовано та правомірно задовольнили частково заявлені ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" позовні вимоги про стягнення заборгованості, як такі, що належним чином обґрунтовані та документально доведені, з огляду на що постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.