головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів: Воліка І.М., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілф" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі № 910/1891/14 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Призма Бета" до 1. Приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань" (відповідач-1); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілф" (відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, за участю представників: від позивача Іванів А.Р., Вітрук Д.Д. від відповідача-1 не з'явився від відповідача-2 Пєсков В.Г., Білощицький В.Д.

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Призма Бета" (далі - ТОВ "Призма Бета") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань" (далі - ПрАТ "Дніпровська пристань") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілф" (далі - ТОВ "Стілф"), з урахуванням заяви про зміну предмета позову, яка прийнята ухвалою суду від 22.04.2014, про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 10.08.2012, укладеного між відповідачами, посвідченого 10.08.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваленко О.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2177; визнання за позивачем права власності на об'єкт незавершеного будівництва - багаторівневий паркінг, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ватутіна Генерала, буд. 2 т, ІІ черга (літ. К 1), готовністю 26%.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2014 у справі № 910/1891/14 позов ТОВ "Призма Бета" задоволено повністю; визнано недійсним договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 10.08.2012, укладений між ПрАТ "Дніпровська пристань" і ТОВ "Стілф", посвідчений 10.08.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваленко О.М. за реєстровим № 2177; визнано за позивачем право власності на об'єкт незавершеного будівництва - багаторівневий паркінг, який знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Генерала Ватутіна, 2-т, ІІ черга (літ. К1), готовністю 26%.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2014 у справі № 910/1891/14 скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові ТОВ "Призма Бета" відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.11.2014 постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 у справі № 910/1891/14 залишено без змін.

У червні 2015 ТОВ "Призма Бета" звернулося до господарського суду міста Києва з заявою про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 у справі № 910/1891/14 за нововиявленими обставинами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 (колегія суддів у складі: Отрюха Б.В. - головуючого, Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.) задоволено заяву ТОВ "Призма Бета" про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 у справі № 910/1891/14 за нововиявленими обставинами; постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 у справі № 910/1891/14 скасовано; рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2014 у даній справі залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі № 910/1891/14, ТОВ "Стілф" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати повністю зазначену постанову, відмовити повністю у задоволенні заяви ТОВ "Призма Бета" про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 у справі № 910/1891/14 за нововиявленими обставинами та залишити без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, 18.11.2015, 01.12.2015, 10.03.2016 та 14.03.2016 від ТОВ "Стілф" до Вищого господарського суду України надійшли додаткові письмові пояснення у справі № 910/1891/14.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "Стілф", які надійшли до Вищого господарського суду України 09.12.2015, та у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Стілф", який надійшов до Вищого господарського суду України 12.01.2016, ТОВ "Призма Бета" проти касаційної скарги заперечує і просить суд її відхилити, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.02.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "Стілф" до провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 15.02.2016 о 14 год. 00 хв.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.02.2016 розгляд касаційної скарги ТОВ "Стілф" відкладено на 01.03.2016 о 10 год. 00 хв.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 01.03.2016 продовжено строк розгляду касаційної скарги ТОВ "Стілф" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі № 910/1891/14 на п'ятнадцять днів та відкладено її розгляд на 15.03.2016 о 10 год. 00 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.

Заслухавши представників позивача та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва та визнання за ТОВ "Призма Бета" права власності на об'єкт незавершеного будівництва, позивач послався на те, що відповідачем-1 в порушення умов інвестиційного договору № ДИ-10/08 від 10.08.2007, укладеного між позивачем та відповідачем-1 (далі - Інвестиційний договір) було відчужено спірне майно - багаторівневий паркінг, який знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Генерала Ватутіна, 2-т, ІІ черга (літ. К1), готовністю 26%, яке є предметом Інвестиційного договору (за яким орієнтовна ціна договору складає 610 275 090,00 грн., та на виконання умов якого позивачем сплачено 549 879 770,15 грн.), з ігноруванням визначених Інвестиційним договором прав і охоронюваних законом інтересів ТОВ "Призма Бета" як інвестора.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову ТОВ "Призма Бета" та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову (постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 у даній справі), виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору ТОВ "Призма Бета" не було власником спірного майна через його належність ПрАТ "Дніпровська пристань", з огляду на що відсутні підстави для визнання його недійсним. При цьому, констатувавши недоведеність позивачем будь-якого права на спірне майно, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача прав на звернення до суду з даним позовом з огляду на відсутність факту порушення прав та законних інтересів позивача.

ТОВ "Призма Бета" в обґрунтування заяви про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 у справі № 910/1891/14 за нововиявленими обставинами посилається на те, що у червні 2015 року йому стало відомо про висновок експерта № 9303/9304/15-42 від 08.06.2015 за результатами судової будівельно-технічної експертизи (далі - висновок), проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз в рамках кримінального провадження № 12014100040002585 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 366 Кримінального кодексу України. У вказаному висновку експертом було встановлено, що до складу об'єкта інвестування за Інвестиційним договором входить об'єкт незавершеного будівництва - багаторівневий паркінг, який знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Ватутіна Генерала, буд. 2 т, II черга (літ. К1), готовністю 26%. Вказана обставина, виявлена позивачем після ознайомлення з цим висновком, на його думку, свідчить про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо відсутності факту порушення прав позивача як інвестора за Інвестиційним договором при укладенні спірного договору купівлі-продажу паркінгу від 10.08.2012, а також про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірний паркінг, а тому є нововиявленою в розумінні ст. 112 ГПК України.

Відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Як роз'яснено у п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 17 (v0017600-11) "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обствинами", до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов:

- по-перше, їх існування на час розгляду справи,

- по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи,

- по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Такими обставинами у даному випадку є факти будівельно-технічного характеру.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено існування усіх трьох вищенаведених умов, з урахуванням наступного.

По-перше, вказані обставини існували на час розгляду справи.

Так, як встановлено апеляційним господарським судом при розгляді заяви ТОВ "Призма Бета" про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 у справі № 910/1891/14 за нововиявленими обставинами, зі змісту висновку експерта вбачається, що наведені ним будівельно-технічні характеристики спірного нерухомого майна (згідно з якими воно входить до складу об'єкта інвестування за Інвестиційним договором) існували як на момент вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу, так і на момент первісного розгляду справи.

Таким чином, висновок експерта за результатами судової будівельно-технічної експертизи лише фіксує обставини, які існували на момент первісного розгляду даної справи, а не виявляє їх як нові обставини, а тому не є новим доказом у розумінні ст. 112 ГПК України.

По-друге, ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, з огляду на таке.

У статті 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. При цьому згідно з ч. 1 ст. 69 Кримінального процесуального кодексу України експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновків про те, що зазначені обставини не могли бути виявлені заявником самостійно. Крім того, вказані обставини не могли бути відомі заявнику в силу встановлених договірних відносин між сторонами Інвестиційного договору.

Так, як встановив апеляційний господарський суд, з аналізу тексту Інвестиційного договору вбачається, що саме на ПрАТ "Дніпровська пристань" покладалось самостійне забезпечення виготовлення відповідної проектної та робочої документації, її погодження, в той час як на ТОВ "Призма Бета" покладалось здійснення саме інвестування будівництва об'єкта.

З урахуванням зазначених положень Інвестиційного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ТОВ "Призма Бета" мало обмежений доступ до будівельно-технічної документації, що додатково підтверджує невідомість обставин, зазначених у якості нововиявлених у заяві ТОВ "Призма Бета" про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, для заявника.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять інших експертних досліджень з даного питання, у тому числі і у межах даної справи. Отже, заявник не міг бути раніше обізнаний про вказані ним обставини.

По-третє, дані обставини є істотними для розгляду справи, оскільки вони впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у постанові, що переглядається за нововиявленими обставинами, та на істотність для правильного вирішення спору, і у даному випадку не встановлюються нові обставини і не досліджуються нові докази.

Водночас, вказані обставини не є переоцінкою доказів, які вже оцінювались господарським судом у процесі розгляду справи.

На підставі встановлених обставин, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що наведені заявником в якості нововиявлених обставини підпадають під визначення п. 1 ч. 2 ст. 112 ГПК України - істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, що мають істотне значення для правильного та всебічного вирішення спору.

Статтею 114 ГПК України унормовано, що рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути переглянуті на загальних підставах. У разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Таким чином, як вірно вказав суд апеляційної інстанції, вказаною статтею передбачено, що розгляд заяви відбувається в разі наявності підстав для її задоволення одночасно з переглядом судового рішення та прийняттям нового рішення у справі, яким також змінюється чи скасовується попереднє рішення.

Як встановлено апеляційним господарським судом при розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, 10.08.2007 між Закритим акціонерним товариством "Дніпровська пристань", після зміни найменування - Приватне акціонерне товариство "Дніпровська пристань", (Замовник) та ТОВ "Призма Бета" (Інвестор) було укладено інвестиційний договір № ДИ-10/08, предметом якого є інвестування Інвестором будівництва другої черги торгово-розважального центру по просп. Генерала Ватутіна в м. Києві.

Пунктом 2.1 Інвестиційного договору визначено, що об'єктом інвестування за Договором є друга черга будівництва, яка включає в себе: будівництво трьохповерхового торгово-розважального центру, початковою загальною площею 96 907 кв.м (п.п. 2.1.1) та будівництво інженерних мереж та споруджень, благоустрою, берегоукріплення, необхідних для другої черги (п.п. 2.1.2).

16.03.2010 погоджено акт готовності об'єкта до експлуатації, а саме будівництва торговельно-розважального центру в складі другої черги проекту будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-культурного та побутового призначення, транспортної розв'язки і тягової підстанції на просп. Генерала Ватутіна у Дніпровському та Деснянському районі м. Києва, загальною площею 66 810,1 кв.м.

12.05.2010 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві було видано сертифікат відповідності серії КВ № 000165, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта ІІ черги будівництва торгово-розважального центру загальною площею 66 810,1 кв.м. БЕЗ ВРАХУВАННЯ ПАРКІНГУ.

У той же час, з виявленого позивачем висновку експертизи вбачається, що об'єкт незавершеного будівництва - багаторівневий паркінг, який знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Ватутіна Генерала, буд. 2 т, II черга (літ. К І), готовністю 26%, є невід'ємною складовою частиною єдиного об'єкта інвестування з точки зору його технічної та проектної невід'ємності.

Як визначено у ст. 177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ч. 1 ст. 184 ЦК України).

Відповідно до ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 3, 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом, лише за рішенням інвестора. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестицїі та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що дійсний правовий статус паркінгу, його технічний та будівельно-проектний аспекти та невід'ємність від об'єкта інвестування, складовою частиною якого він і є, а також зазначені положення цивільного законодавства та умови Інвестиційного договору свідчать про закріплення права на цей об'єкт за позивачем як інвестором у загальний та єдиний об'єкт інвестування, право власності на який переходить до позивача згідно з умовами Інвестиційного договору.

З огляду на викладене, колегією суддів касаційної інстанції визнаються обґрунтованими висновки апеляційного господарського суду про те, що відчуження чи в будь-який інший спосіб розпорядження майном, яке входить в об'єкт інвестування, що має наслідком його вибуття з правового режиму, встановленого Інвестиційним договором, є порушенням прав та законних інтересів позивача, оскільки саме йому належали права на об'єкт інвестування.

Так, господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 7.3 Інвестиційного договору в редакції додаткової угоди від 20.08.2012, Інвестор набуває право власності на об'єкт після завершення будівництва і прийняття об'єкта в експлуатацію, з моменту передачі об'єкта Замовником (ПрАТ "Дніпровська пристань") позивачу. До завершення будівництва і прийняття об'єкта інвестування в експлуатацію всі майнові права на проектну і робочу документацію стосовно будівництва, на використані при будівництві матеріали і обладнання, на всі результати виконаних будівельних робіт, в тому числі на незавершений будівництвом об'єкт інвестування в цілому або його частини, належать позивачу як Інвестору.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами Інвестиційного договору визначено, що об'єкт інвестування, в тому числі незавершений будівництвом паркінг, є власністю позивача як інвестора.

У той же час, апеляційним господарським судом встановлено, що 10.08.2012 між ПрАТ "Дніпровська пристань" (Продавець) та ТОВ "Стілф" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваленко О.М. за реєстровим № 2177, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується продати об'єкт незавершеного будівництва - багаторівневий паркінг, який знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Генерала Ватутіна, 2-т, ІІ черга (літ. К1), готовністю 26% (багаторівневий паркінг), на користь Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти багаторівневий паркінг та сплатити ціну, що зазначена у п. 2.1 цього договору, а саме 17 757 018,46 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до приписів ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на викладене, з урахуванням встановленої нововиявленої обставини щодо приналежності предмета спірного договору до єдиного об'єкта інвестування за Інвестиційним договором, у тому числі з точки зору його технічних та проектних характеристик, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу є таким, що суперечить приписам ст.ст. 317, 319, 321, 658 ЦК України, а також ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність", оскільки розпорядження відповідачем-1 належним позивачу майном, яке водночас являє собою результати здійснених позивачем інвестицій в будівництво паркінгу як складової частини об'єкта інвестування, було вчинено без згоди і без відома позивача як інвестора з правом набуття права власності на об'єкт, що інвестується.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення суду повинно відповідати засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплено право кожного на справедливий розгляд його справи.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ТОВ "Призма Бета" про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 у справі № 910/1891/14 за нововиявленими обставинами та правомірно скасував вказану постанову, залишивши без змін рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2014 у даній справі.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 та ч.ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.