Кривди Д.С. . - головуючого (доповідача), Мамонтової О.М., Могил С.К., за участю представників: позивача Шевченко О.М., представник, відповідача Бабур О.П., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 у справі № 910/16714/15 Господарського суду міста Києваза позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Виноградар-10" про стягнення 96 772,29 грн, У зв'язку з відпусткою судді Борденюк Є.М. протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.03.2016 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/16714/15 визначено колегію суддів у складі: Кривда Д.С. - головуючий (доповідач), Мамонтова О.М., Могил С.К.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Виноградар-10" заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 76942,26 грн, інфляційних втрат в розмірі 9313,40 грн, 3% річних в розмірі 2441,68 грн, пені в розмірі 380,72 грн та штрафу у розмірі 7694,23 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2015 (суддя Картавцева Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 (судді: Калатай Н.Ф. - головуючий, Ропій Л.М., Рябуха В.І.), позов задоволено частково; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Виноградар-10" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 24550,28 грн основної заборгованості, 1534,79 грн інфляційних втрат, 407,50 грн 3% річних, 119,72 грн пені, 2455,03 грн штрафу та 581,35 грн судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить прийняті у справі рішення та постанову скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 11, 509, 525, 526, 629, 903 Цивільного кодексу України, статей 193, 275 Господарського кодексу України, статті 129 Конституції України, статей 42, 43, 47, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

У відзиві на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 01.02.2002 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Виноградар-10" (абонент) було укладено Договір на послуги водопостачання та водовідведення № 00006/4-07 (далі за текстом - Договір), за умовами п.1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов Договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 (z0165-94) (далі - Правила).

Відповідно до п.3.3 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п.21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України.

Також сторони Договору погодили, що постачальник щомісячно виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно цього договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача (п.3.6).

Відповідно до п.3.5 Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач зазначав, що ним на виконання умов договору надано відповідачу послуги водопостачання та водовідведення: за кодом 7-1068 у період з 01.07.2012 по 30.06.2014 на суму 68131,50 грн, з яких сплачено 42086,14 грн, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 26045,36 грн; за кодом 7-51068 у період з 01.08.2012 по 30.06.2014 на суму 93180,36 грн, з яких сплачено 42283,46 грн, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 50896,90 грн, з яких: 28616,53 грн - за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (питна вода) та 22280,37 грн - за прийняття стоків гарячої води.

Згідно з статтями 16, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням.

За приписами статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

При цьому, відповідно до пункту 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення від 27.06.2008 № 190 (z0936-08) , суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вартість спожитої води, яка іде на підігрів, має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Судами також встановлено, що матеріали справи не містять доказів про те, що на балансі відповідача або у його володінні перебувають теплові пункти (котельні).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, беручи до уваги, що згідно Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України № 190 (z0936-08) розрахунок за постачання води, яка йде на підігрів, здійснюється з балансоутримувачем теплових пунктів (котелень) та враховуючи, що на балансі відповідача не знаходяться бойлери чи теплові пункти, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 28616,53 грн заборгованості за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води.

З огляду на вищевикладені обставини, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних, 3% річних та штрафу, нарахованих на вказану суму, які є похідними та обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати наданих послуг.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 26045,36 грн за кодом 7-1068 за послуги з постачання питної води та водовідведення за договором у період з 01.07.2012 по 30.06.2014 слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Отже, відповідач зобов'язаний розраховуватися за надані послуги з постачання питної води та водовідведення її стоків.

Суди попередніх інстанцій встановили, що факт надання вказаних послуг та їх обсяги підтверджуються актами про зняття показань з приладу обліку та розшифровками рахунків абонента за кодом 7-1068

Правильними слід визнати також висновки місцевого господарського суду, що стосуються стягнення заборгованості за обсяги стоків гарячої води з огляду на наступне.

Згідно умов укладеного сторонами договору постачальник (позивач) зобов'язується надавати абоненту (відповідачу) послуги з постачання питної води та приймання від нього каналізаційних стоків, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг.

Крім того, пунктом 1.4 Правил користування № 190 (z0936-08) приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за № 403/6691 (z0403-02) (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п.1.2 Правил приймання № 37 (z0403-02) останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - підприємства).

Відповідно до п.1.4 Правил приймання № 37 (z0403-02) абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п.2.4 означених Правил приймання підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь водоканалу (позивача).

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно розгорнутого розрахунку позовних вимог позивача щодо вимог про сплату послуг за кодом 7-51068 та долучених до матеріалів справи розшифровок рахунків відповідача з кодом абонента 7-51068, плату за водовідведення води за вказаним кодом позивач нарахував виходячи з щомісячного обсягу споживання відповідачем води (1 274,00 куб.м.) в сумі 22280,37 грн. При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у встановленому Договором порядку заперечував щодо обсягів та вартості послуг з прийняття стоків гарячої води.

Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що загалом на виконання умов Договору позивач в період з липня 2012 року по червень 2014 року надав відповідачу послуги на загальну суму 108919,88 грн, тоді як оплачено послуги в загальному розмірі 84369,60 грн.

Позивач зарахував вказані кошти (84369,60 грн) наступним чином: 42086,14 грн зарахував за кодом 7-1068, 42283,46 грн - за кодом 7-51068 (із них: 23775, 45 грн - за холодну воду на підігрів, 18508,01 грн - стоки гарячої води).

Дослідивши надані відповідачем платіжні доручення, якими спірні кошти були перераховані позивачу, суди встановили, що відповідач перераховував кошти без зазначення коду, але з призначенням платежу: оплата за послуги водопостачання та водовідведення із зазначенням місяця, за який оплачуються послуги.

Враховуючи, що правові підстави для стягнення з відповідача вартості послуг з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, відсутні та з огляду на відсутність в платіжних дорученнях відповідача посилань на зарахування таких коштів в рахунок оплати послуг з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, у позивача були відсутні підстави для зарахування частини зі сплачених відповідачем коштів в оплату вказаних послуг.

При цьому суди визнали можливим зарахування сплачених відповідачем коштів в розмірі 23775,45 грн, що значились позивачем як оплата за холодну воду на підігрів, в рахунок оплати вартості послуг з прийняття стоків гарячої води на суму 22280,37 грн, а решту, в сумі 1495,08 грн, - в рахунок оплати вартості послуг за кодом 7-1068 (питна вода та стоки).

Таким чином, суди дійшли висновку, що заборгованість за надані за Договором у спірний період послуги з постачання холодної води та відведення стоків холодної води становить 24550,28 грн (26045,36- 1495,08), а заборгованість за послуги з прийняття стоків гарячої води (код 7-1068) відсутня.

В частині вимог про стягнення з відповідача пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з статтею 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.4.2 Договору за несвоєчасну оплату послуг відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

За безпідставну відмову від оплати наданих послуг Абонент сплачує штраф у розмірі 10% від несплаченої суми (п.4.1 Договору).

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, здійснивши перерахунок пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних за прострочений період на суму встановленої заборгованості, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині.

В касаційній скарзі позивач посилається на те, що місцевим господарським судом самовільно змінено призначення платежу та зараховано кошти, які були сплачені відповідачем за питну воду, використану ним для потреб гарячого водопостачання, в оплату вартості питної води, що ним використовувалась в його діяльності для надання своїм споживачам послуг з холодного водопостачання, а також вартості стоків гарячої води, і таким чином судами було самостійно зменшено суму заборгованості відповідача перед позивачем, що є неправомірним втручанням суду в господарську діяльність позивача, а також організацію ведення позивачем бухгалтерського обліку.

Доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги, оскільки вони були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції та обґрунтовано ним відхилені з посиланням на те, що саме позивач неправомірно зарахував отримані від відповідача кошти в рахунок оплати послуг, право на стягнення плати за які з відповідача він не мав.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, вищенаведених висновків судів попередніх інстанції не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.