розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.07.2015 у справі № 922/1362/15 Господарського суду Харківської області за позовом Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за участю представників: позивача Сімейко А.І - предст., дов. від 20.01.2016 відповідача ОСОБА_4

06.03.2015 Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 боргу у розмірі 33430,18 грн, пені у розмірі 12858,97 грн, три відсотки річних у розмірі 1547,92 грн, інфляційні втрати у розмірі 8612,22 грн., посилаючись на порушення відповідачем зобов'язання з оплати боргу за спожиту теплову енергію на потреби опалення належного на праві власності нежитлового приміщення.

Відповідач не надав суду першої інстанції пояснення по суті позовних вимог, в зв'язку з чим спір вирішувався за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.04.2015 (суддя Прохоров С.А.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача вартість спожитої теплової енергії у розмірі 33430,18 грн, 3% річних у розмірі 1547,92 грн, інфляційних у розмірі 8612,22 та 1827,00 грн судового збору; в частині стягнення пені в розмірі 12858,97 грн відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.07.2015 (судді Радіонова О.О. - головуючий, Зубченко І.В., Марченко О.А.) рішення господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у даній справі в частині відмови у задоволенні позову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме, вказано, що через неправильне застосування статей 548, 549, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 230, 231 Господарського кодексу України суди дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, натомість при вирішенні питання щодо стягнення пені з суб'єктів підприємницької діяльності за комунальні послуги слід керуватися нормами спеціального законодавства, а саме Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" (686-14) , враховуючи, що така відповідальність передбачена приписами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) .

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого вважає рішення та постанову, прийняті у справі, необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на невірне визначення вартості наданої послуги, врахування актів, які не пройшли державну реєстрацію, необґрунтованість застосованої формули для визначення ціни позову, вказав, що суди не дослідили, хто є споживачем спірної послуги, а також не врахували, що позивач не надсилав відповідачу рахунки на обумовлену адресу, не повідомив відповідача за наданою ним адресою про подання позовної заяви, у зв'язку з чим відповідач не зміг надати необхідні пояснення та докази до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та пояснення відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 275 Господарського кодексу України, споживач теплової енергії використовує теплову енергію на підставі договору. Статтями 19, 20 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності; теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) . Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг (відповідний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 по справі № 916/3566/13).

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з теплопостачання виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" є юридичної особою (ідентифікаційний код 00131050), що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та Витягом з ЄДРПОУ, яка здійснює виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії (ліцензія НКРЕ від 04.08.2011 № 1414 (v1414227-11) ), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії (ліцензії Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 19.02.2010 № 46).

Відповідач, ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), є фізичною особою-підприємцем за змістом Свідоцтва про державне реєстрацію фізичної особи-підприємця та випискою з ЄДРПОУ, якій належить на праві власності приміщення, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул Першотравнева, 34/39 (свідоцтво про право власності від 23.06.2011 та витяг з БТІ)

Позивач листами від 21.09.2011 № 16-6-920, від 27.01.2013 № 08-06-1322 звертався до відповідача з пропозиціями укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, направляв на його адресу відповідні проекти договорів, але договір між сторонами укладено не було.

Разом з тим, в опалювальні періоди з жовтня 2012 року по квітень 2013 року, з жовтня 2013 року по квітень 2014 року, з жовтня 2014 року по листопад 2014 року здійснювалася поставка теплової енергії у вигляді гарячої води відповідачу у приміщення фотографії, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Першотравнева, 34/39 з опалювальною площею 109,4 кв.м, на потреби централізованого опалення. Опалювальний сезон 2012-2013 років розпочато на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради "Про поетапну подачу тепла на об'єкти охорони здоров"я, дитячі дошкільні заклади, школи, об'єкти житлового фонду, культури, об'єкти сім"ї, молоді та спорту" від 11.10.2012 № 1307 з 16.10.2012; завершено опалювальний сезон на підставі розпорядження міського голови "Про завершення опалювального періоду 2012-2013 р." від 03.04.2013 № 135 з 04.04.2013. Опалювальний сезон 2013-2014 років розпочато на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради "Про поетапну подачу тепла на об'єкти охорони здоров'я, дитячі дошкільні заклади, школи, об'єкти житлового фонду, культури, об'єкти сім'ї, молоді та спорту" від 25.09.2013 № 777 з 15.10.2013; завершено опалювальний сезон на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради "Про завершення опалювального періоду 2013-2014 р." від 25.03.2014 № 205 з 07.04.2014 р. Опалювальний сезон 2014-2015 років розпочато на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради "Про початок опалювального сезону 2014-2015 р." від 10.10.2014 № 590 з 12.10.2014.

Суди встановили, що нежитлове приміщення відповідача розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку № 34 по вул. Першотравневій у м. Сєвєродонецьку, обладнаного системою централізованого опалення, яка гідравлічно та теплотехнічно об'єднана з системою опалення нежитлового приміщення відповідача, що становить єдину систему централізованого опалення багатоквартирного житлового будинку; постачання теплової енергії до приміщення відповідача підтверджується актами про включення теплоустановок в даному будинку від 27.10.2012 № 000000537, від 13.10.2013 № 000001727, від 27.10.2014 № 0507; таким чином Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" з жовтня 2012 по квітень 2013, з жовтня 2013 по квітень 2014 та з жовтня 2014 по листопад 2014 здійснило поставку теплової енергії у вигляді гарячої води відповідачу до належного їй на праві власності нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Першотравнева, 34/39 з опалювальною площею 109,4 кв.м, на потреби централізованого опалення приміщення на суму 44847,51 грн.

Під час опалювального періоду вартість 1 Гкал теплової енергії складала:

- з 01.04.2012 по 31.12.2013 - 970,02 грн. згідно з наказом по підприємству "Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам" від 21.03.2012 № 70, прийнятого на підставі постанови НКРРКП України "Про встановлення тарифів на теплову енергію ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" від 16.03.2012 р. № 136;

- з 01.01.2014 по 31.03.2014 - 900,67 грн. згідно з наказом по підприємству "Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам" від 14.01.2014 № 8, прийнятого на підставі постанови НКРРКП України "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для бюджетних установ та інших споживачів ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" від 31.12.2013 № 485;

- з 01.04.2014 - 1085,63 грн. згідно з наказом по підприємству "Про введення тарифу на теплову енергію для бюджетних установ та інших споживачів" від 31.03.2014 № 53, прийнятого на підставі постанови НКРРКП України "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" від 31.03.2013 № 231;

- з 01.06.2014 по 30.11.2014 - 1204,47 грн. згідно з наказом по підприємству "Про введення тарифів на теплову енергію для бюджетних установ та інших споживачів" від 18.06.2014 № 72, прийнятого на підставі постанови НКРРКП України "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" від 23.05.2014 № 587.

Щодо оплати спожитих послуг позивач надсилав відповідачу рахунки, в яких зазначався об'єкт споживання, період надання послуги та її вартість.

Розрахунок вартості спожитих відповідачем послуг позивача визначив, виходячи з фактично спожитого обсягу теплової енергії, визначеного згідно з тепловим навантаженням з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання у розрахунковому періоді відповідно до абзацу 2 пункту 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (1198-2007-п) на загальну сумі 44847,51 грн, врахувавши здійснену відповідачем часткову сплату отриманих послуг у сумі 11417,33 грн; відтак, заборгованість відповідачу за спожитими послугами визначено в розмірі 33430,18 грн. Також, крім боргу, позивач наполягав на стягненні з відповідача пені у розмірі 12858,97 грн, 3% річних у сумі 1547,92 грн. та інфляційних у розмірі 8612,22 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач використовував теплову енергію без достатньої правової підстави, а відтак, відповідно до вимог статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, стягненню підлягає вартість спожитої теплової енергії за період з жовтня 2012 по листопад 2014, як відшкодування за безпідставно набуте майно, задовольнивши також вимоги про стягнення річних та інфляційних сум, нарахованих на основний борг.

Судова колегія зазначає, що положення статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України застосовуються до правовідносин, що виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, і які не врегульовані спеціальними нормами цивільного чи господарського законодавства; при неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Разом з тим, як вже зазначено вище, правовідносини щодо надання та отримання житлово-комунальних послуг, в тому числі щодо послуг з постачання теплової енергії врегульовано нормами Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) , Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , відповідно до яких у споживача послуг виникає обов'язок їх оплатити, виходячи з обсягу та вартості наданих послуг; таким чином, для правильного вирішення даного спору судам належало на підставі належних та допустимих доказів з'ясувати обсяг та вартість наданих послуг, обсяг виконання зобовязань з їх оплати відповідачем та, відповідно, розмір заборгованості, яку належить стягнути з відповідача.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

За частиною 2 пункту 20 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (1198-2007-п) , у разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання у розрахунковому періоді. Також умови проведення розрахунків, визначені пунктом 23 наведених Правил, передбачають здійснення у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, розрахунку обсягу фактично спожитої теплової енергії відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання у розрахунковому періоді.

Відповідно до пункту 9 наведених вище Правил теплові навантаження об'єкта теплоспоживання (максимальне проектне з опалення, вентиляції, кондиціонування, інших технологічних потреб і середньогодинне, середньодобове та максимальне з гарячого водопостачання) повинно бути визначено під час розроблення технічних умов для приєднання.

За роз'ясненнями, наданими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (лист від 21.05.2015) формування витрат теплоти на потреби опалення та гарячого водопостачання житлових споруд визначається відповідно до Керівного технічного матеріалу 204 Україна 244-94 "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні"; кількість відпущеної споживачу теплової енергії визначається розрахунковим методом згідно з договірним тепловим навантаженням житлового будинку з дотриманням відповідних державних будівельних норм.

Господарські суди попередніх інстанцій, визначаючи обсяг спожитої теплової енергії та обсяг її вартості вірно виходили з положень Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (1198-2007-п) та Керівного технічного матеріалу 204 Україна 244-94 "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні"; доводи касаційної скарги щодо необхідності державної реєстрації цього документа для набуття ним чинності є безпідставними, оскільки цей документ розроблено УкрНДІінжпроект, який не є органом виконавчої влади.

Разом з тим, в порушення приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій не перевірили обґрунтованість наданого позивачем розрахунку вартості послуг та його відповідності документам, якими повинно встановлюватися теплове навантаження за змістом пункту 9 Правил користування тепловою енергією; також господарські суди не надали оцінки розбіжностям у поданих позивачем розрахунках ціни позову в частині строків та розміру здійсненої відповідачем оплати та з наявними у справі платіжними документами, в зв'язку з чим їх висновки про доведеність суми позовних вимог є передчасними.

Судова колегія погоджується з доводами касаційної скарги позивача, що, висновки судів щодо відмови у стягненні нарахованої пені суперечать змісту встановлених судами правовідносин сторін, як таких, що виникли саме у зв'язку з наданням комунальних послуг з теплопостачання, однак, у зв'язку з недоведеністю суми основного боргу розгляд питання про розмір належної до сплати пені також слід здійснити судам в межах нового розгляду справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не з'ясували всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини сторін, порушили положення процесуального законодавства.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи для нового розгляду позовних вимог до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.