Чернова Є.В. - головуючого, Ємельянова А.С. Овечкіна В.Е. за участю представників: від відповідача: розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий стандарт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 січня 2016 року у справі № 910/26091/15 господарського суду міста Києва за позовом Селянського фермерського господарства "Добробут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий стандарт" про стягнення коштів

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.11.2015 р. (суддя: Курдельчук І.Д.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий стандарт" на користь Селянського фермерського господарства "Добробут" 30000 грн. боргу, 1423 грн. 87 коп. - 3% річних, 21022 грн. 33 коп. втрат від інфляції; 34236 грн. 52 коп. - пені та 1300 грн. 24 коп. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 р. (судді Шапран В.В., Буравльов С.І., Андрієнко В.В.) рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2015 р. змінено, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий стандарт" на користь Селянського фермерського господарства "Добробут" 30000 грн. основного боргу, пені в розмірі - 25747,10 грн., 3% річних - 1400,34 грн., інфляційні втрати - 21022,33 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в сумі - 1172,54 грн. В задоволені вимоги про стягнення 8512,95 грн. - відмовлено.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, залишити позовну заяву без розгляду.

За доводами скарги відповідач не підписував спірний договір, про що свідчить відсутність підпису і печатки на ньому. Вважає, що судами не визначено дату виникнення зобовязань з оплати за поставлений товар. На думку скаржника, оскільки договір не було укладено, то позивач не має право на нарахування пені. Крім того, судами порушено норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , оскільки розмір нарахованої пені перевищує розмір подвійної облікокої ставки НБУ.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши у судовому засіданні представника відповідача, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 28.01.2015 на адресу Селянського фермерського господарства "Добробут" надійшов проект договору Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий стандарт" купівлі - продажу кукурудзи.

Того ж дня 28.01.15 договір підписано від позивача - головою ОСОБА_5, який діяв на підставі статуту, та скріплено печаткою господарства.

У свою чергу, відповідач договір не підписав та печаткою не скріпив, в ході розгляду справи, заперечував наявність проекту договору.

Позивачем 28.01.2015 відповідачу був виставлений рахунок - фактура № СФ-0000001 про сплату коштів за кукурудзу 3-го класу власного виробництва на загальну суму 2700000 грн.

28.01.2015 платіжним дорученням № 30 (з призначенням платежу на виконання умов договору як передоплата за кукурудзу) відповідачем сплачено позивачу 700000 грн.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, копія договору купівлі-продажу № 28/01-15 від 28.01.2015 підписана лише зі сторони продавця (позивача) та скріплена печаткою господарства. Проте, я вірно встановлено господарськими судами в подальшому, покупцем (відповідачем) були вчинені ряд дій, що підтверджують факт укладання саме вказаного договору.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно із п. 1 договору, сторони визначили, що його предметом є поставка кукурудзи згідно ДСТУ 4525:2006.

Відповідно до глави 2 договору купівлі-продажу сторони визначили, що загальна кількість товару - 1000 тонн +/- 10 % ;- загальна вартість товару за договором складає 2700000 грн., у тому числі ПДВ 20% - 450000 грн.

Оскільки, відповідачем не заперечується факт поставки продавцем кукурудзи товариству саме в об`ємах та за ціною, визначеною умовами договору, отже сторонами була досягнута згода щодо істотних умов договору, а саме: предмет, ціна.

Також, в матеріалах справи наявна копія довіреності на представника відповідача, якою останнього уповноважено на отримання товару - кукурудзи в розмірах, визначених умовами договору.

Пунктом 4 договору сторони визначили строк, на який він укладається, а саме до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Умовами договору визначено, що покупець оплачує вартість товару на умовах авансового перерахування або в момент поставки партії товару протягом 1 банківського дня. Остаточний розрахунок покупець здійснює протягом 1-го банківського дня з моменту отримання оригіналів рахунку-фактури, видаткової та податкової накладних.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи, банківської виписки позивача, відповідачем сплачувалися кошти за поставлену кукурудзу таким шляхом: 28.01.2015 - 700000 грн. з призначенням платежу - передоплата за кукурудзу 3-го класу за договором № 28/01-15 від 28.01.2015; 03.07.2015 - 1258 грн. з призначенням платежу: оплата за кукурудзу 3-го класу за договором № 28/01-15 від 28.01.2015; 04.08.2015 - 2000 грн. з призначенням платежу: оплата за кукурудзу 3-го класу за договором № 28/01-15 від 28.01.2015; 17.08.2015 - 15000 грн. з призначенням платежу: оплата за кукурудзу 3-го класу за договором № 28/01-15 від 28.01.2015.

З огляду на наведене, суд касаційної інстанції погоджується з господарськими судами, що відповідач своїми діями підтвердив факт укладання сторонами договору купівлі-продажу № 28/01-15 від 28.01.2015.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В процесі розгляду справи відповідачем 30.10.2015 була сплачена ще частина боргу за поставлену кукурудзу 3-го класу - в розмірі 20000 грн. згідно з платіжним дорученням № 334 від 30.10.2015 з призначенням платежу: "оплата за кукурудзу за договором № 28/01-15" від 28.01.2015, у зв'язку з чим позивачем було надано заяву про зменшення позовних вимог.

У зв'язку з вищевикладеним, договорів купівлі-продажу № 28/01-15 від 28.01.2015 був між сторонами укладений, а тому покупець та продавець при здійснені поставки товару та його оплати повинні дотримуватися всіх істотних умов такого договору.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставку кукурудзи 3-го класу за договором № 28/01-15 від 28.01.2015 у розмірі 30000 грн.

Водночас, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних. Місцевим господарським судом в цій частині вимоги задоволено, а апеляційним судом - частково задоволено.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що господарськими судами при задоволені та частковому задоволені вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, з огляду на наступне.

Як визначено частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, згідно з п. 6.3 договору у випадку порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,2 % суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 230 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, господарськими судами не визначено моменту з якого у позивача настає право нарахування на заборгованість пені, 3% річних та інфляційних втрат, не враховано п.2.6. договору, а саме те, що остаточний розрахунок покупець здійснює протягом 1-го банківського дня з моменту отримання від продавця оригіналів рахунку-фактури, видаткової та податкової накладних. Зазначені документи були отримані відповідачем лише 14.07.2015 р.

Крім того, позивачем нарахування пені здійснено з розрахунку не подвійної облікової ставки НБУ, а з 0,2% від суми прострочки, проте судами не досліджено дотримання при цих розрахунках положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" (543/96-ВР) , згідно якого розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікокої ставки НБУ.

Враховуючи, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо визначення моменту з якого позивач має право на нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені, їх дійсного розміру з проведенням їх обґрунтованого перерахунку, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст. 111-7 ГПК України) та є підставою для часткового скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Відповідно до п.3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2015 р. у справі № 910/26091/15 господарського суду міста Києва - скасувати в частині позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду міста Києва