головуючого суддів: Є.Борденюк Д.Кривди, О.Мамонтової, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову від 14.01.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/16718/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" про визнання недійсним договору в частині та визнання чинним договору у судове засідання прибув представник відповідача Бічук С.Ф. (дов. від 21.05.2015 № 174), заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника відповідача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" про:

визнання недійсними пунктів 8.4 та 8.5 договору фінансового лізингу № 883/02/13-В від 28.02.2013;

визнання недійсними пункту 2.6, пункту 8.5 вказаного договору у частині "У разі зазначення в п. 8.5 договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, така сума перераховується у відповідності з п. 2.6 загальних умов на дату розрахунку", та пункту 13.5 додатку № 3 до договору "Загальні умови договору фінансового лізингу;

визнання чинним договору фінансового лізингу № 883/02/13-В від 28.02.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2015 (суддя С. Ковтун), залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 (колегія суддів: А.Тищенко, Ю. Михальська, Б.Отрюх), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані наступним.

28.02.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (лізингоодержувач) та ТОВ "Український лізинговий фонд" (лізингодавець) укладений договір фінансового лізингу № 883/02/13-В (далі - Договір), предметом якого є тягач DAF FTXF 105.460, 2012 року виготовлення, білого кольору, номер шасі НОМЕР_2, номер двигуна НОМЕР_1.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 додатку № 3 до Договору "Загальні умови договору фінансового лізингу" лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу вищевказане майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу, сплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів, а також інші платежі відповідно до умов даного Договору.

Загальна сума лізингових платежів, відповідно до п. 8.1 Договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 13.03.2014) становить 1201675,18 грн, які, виходячи з тексту "додаток № 1 - графік внесення лізингових платежів" (у редакції цієї ж додаткової угоди), складаються з двох частин: платежу, що відшкодовує вартість предмету лізингу та винагороди (комісії) лізингодавця.

Дані лізингові платежі, як зазначено в п. 8.1 до Договору, можуть змінюватись відповідно до Загальних умов.

Згідно з п. 8.4 договору сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6 Загальних умов. В п. 8.5 договору зафіксовано курс гривні до долара США на момент укладення договору в розмірі 7,993 грн за 1 долар.

У пункті 2.6 Загальних умов вказано, що у разі зазначення в п. 8.5 документу "договір фінансового лізингу № 883/02/13-В" при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (за офіційними даними НБУ) за наступною формулою: Т=(То*Кт)/Ко, де: Т - поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, То - поточний лізинговий платіж, зазначений в графі 6 графіка платежів, Ко - офіційний курс української гривні до долара США на дату укладення договору, Кт - середньозважений курс української гривні до долара США на міжбанківському ринку, збільшений на 1 % (за офіційними даними НБУ на дату, що передує дню сплати лізингового платежу). При цьому, якщо Кт, збільшений на 1 %, буде менше, ніж Ко, перерахунок не проводиться. У разі погашення вартості предмета лізингу відноситься сума, зазначена в графі 4 графіка платежів на відповідну дату. Різниця поточного лізингового платежу, розрахованого за правилами цього пункту загальних умов і суми, що відшкодовує вартість предмета лізингу, вважається комісією лізингодавця.

Пунктом 13.5 Загальних умов передбачено, що перед підписанням договору у разі зазначення в п. 8.5 документу "договір фінансового лізингу № 883/02/13-В" на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, лізингоодержувач попереджений лізингодавцем про наявність з боку лізингоодержувача валютного ризику, тобто ймовірність виникнення можливих збитків у лізингоодержувача внаслідок зміни курсу іноземної валюти до національної валюти України. Підписанням цього договору лізингоодержувач підтверджує, що він усвідомлює можливе настання несприятливих для нього наслідків, заподіяних коливанням курсу валют, і гарантує виконання взятих на себе зобов'язань своєчасно та в повному обсязі.

Позивач обґрунтовує недійсність зазначених у позові положень договору невідповідністю вимогам закону щодо валюти грошового зобов'язання.

Встановивши наведені вище обставини, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Разом з тим, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).

У силу ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Крім того, приписи ст. 198 ГК України (виконання грошового зобов'язання), що міститься в главі 22 "Виконання господарських зобов'язань" ГК України (436-15) не суперечить приписам ст. 533 глави 48 "Виконання зобов'язання" ЦК України (435-15) .

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Таким чином, вищезазначені законодавчі акти визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України. Однак, вони не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті. Закон України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) також не містить приписів, які б містили заборону щодо вираження розміру лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти.

Жодне з положень Договору фінансового лізингу не встановлює можливість використання іноземної валюти як платіжного засобу за договором. Оспорені умови Договору стосуються виключно права здійснення коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні відносно долара США), тобто є умовами щодо визначення грошового еквіваленту, який підлягає сплаті у гривні. Застосування даного механізму визначення розміру платежу не суперечить законодавству України.

Підписавши договір та погодившись з його умовами, позивач безпідставно та необґрунтовано посилається на невідповідність окремих його положень вимогам чинного законодавства.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином сплачував лізингові платежі з урахуванням суми курсової різниці вчасно та в повному розмірі з моменту укладення Договору до 29.07.2014 (момент припинення сплати зобов'язань за договором).

Позивачем на підтвердження оплати повного лізингового платежу (вартість предмета лізингу, винагороду лізингодавця та валютне коригування) з 1 по 18 місяць дії договору згідно з графіком наданий власний розрахунок сплачених лізингових платежів, в якому чітко вказано, що ним щомісячно сплачувались лізингові платежі з врахуванням валютного коригування в повному обсязі по 29.07.2014 (з 1 по 18 міс місяця дії договору по графіку позивачем внесено лише часткову оплату і зовсім виконання грошових зобов'язань згідно договору). Інформація позивача про повну оплату лізингового платежу з урахуванням валютного коригування по 29.07.2014 (з 1 по 18 договору згідно графіку) та про припинення сплати, починаючи з 19 місяця по графіку співпадає з даними Акта звірки, наданого відповідачем.

З посиланням на вказане вище, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що підстав для визнання недійсними оспорених позивачем умов Договору не вбачається.

Водночас, щодо вимоги позивача про визнання чинним Договору місцевим господарським судом зазначено, що вказана вимога позивача не відповідає передбаченим ст. 16 ЦК України способам захисту, а тому у задоволенні такої вимоги слід відмовити.

Апеляційний господарський суд, підтримав вказаний висновок місцевого господарського суду, зазначивши разом з тим наступне.

Умовами пункту 11.2.1 Загальних умов договору фінансового лізингу передбачено, що лізингодавець має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від договору та вилучити предмет лізингу у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів.

Позивачем відповідно до ст. 5 ГПК України з метою врегулювання спору в досудовому порядку на адресу відповідача направлено цінним листом Лист-вимогу вих. № 675-УПК 30.09.2014 щодо сплати заборгованості, який отриманий позивачем. Позивач вимогу позивача не виконав, заборгованість не оплатив.

На момент відправлення відповідачем листа, позивачем було прострочено 2 місяці оплати лізингових платежів, і відповідно лізингодавець мав право скористатися правом достроково, у односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від договору фінансового лізингу та вилучити предмет лізингу.

У зв'язку з вищевикладеним лізингодавцем правомірно у порядку, передбаченому чинним законодавством, здійснено відмову від Договору фінансового лізингу.

Відповідачем вимога про повернення предмету лізингу не була виконана добровільно, позивачу не вдалося самостійно вилучити предмет лізингу, встановити місцезнаходження та повернути предмет лізингу.

З посиланням на вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що лізингодавцем правомірно, у в порядку, передбаченому чинним законодавством, здійснено відмову від договору фінансового лізингу, а отже вимога позивача про визнання відмови від договору недійсною не підлягає до задоволення, як необґрунтована та як така, що не відповідає визначеним законом способам захисту.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати, і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Позов у справі заявлений про визнання недійсними пунктів Договору, якими встановлений обов'язок лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі з урахуванням курсової різниці гривні до долару США на дату, що передує дню оплати лізингового платежу, як таких, що суперечать положенням законодавства та умовам Договору.

Відмова судами попередніх інстанцій у позові про визнання умов Договору недійсними обґрунтована посиланням на те, що законодавство не містить заборони на вираження грошових зобов'язань у іноземній валюті, а тому здійснення коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, не суперечить законодавству.

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує вказаний вище висновок.

Так, у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі № 910/763/13 висловлена позиція про те, що положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак, коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

У частині 2 статті 533 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Визначивши у п. 8.4 Договору, що сплата лізингових платежів здійснюється у гривні з коригуванням курсу валют за формулою встановленою п. 2.6 Загальних умов договору, сторони тим самим, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 533 ЦК України, встановили у зобов'язанні (сплаті лізингових платежів) грошовий еквівалент у іноземній валюті.

Враховуючи вказане, та з огляду на положення ст. 111-28 ГПК України, відповідно до якої висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, відмова судами попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними умов Договору є правомірною.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що чинним законодавством, зокрема ст. 16 ЦК України, не передбачений такий спосіб захисту як визнання Договору чинним, та, відповідно, з відмовою у задоволенні такої вимоги на цій підставі.

Разом з тим, висновок суду апеляційної інстанції про те, що така вимога є необґрунтованою з посиланням на правомірність відмови лізингодавця від Договору, з огляду на оцінку судом відповідної вимоги, як такої, що не відповідає способам захисту, є помилковим.