розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Товариство з реалізації інженерних задач Науково технічний центр", с. Боромля Тростянецького району Сумської області (далі - Центр),

на рішення господарського суду Сумської області від 16.06.2015 та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2015

зі справи № 920/752/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АКМА - Станкоімпорт", м. Дніпропетровськ (далі - Товариство),

про стягнення 209 877,99 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Маслянікової І.О.,

відповідача - Кучкової О.В., Рибницької І.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про стягнення відповідно до договору про виконання пусконаладжувальних робіт від 25.09.2013 № 30-1 (далі - Договір): основного боргу в сумі 91 850,26 грн.; штрафу в сумі 15 193,58 грн.; пені в сумі 57 887,56 грн.; "інфляційних втрат" у сумі 42 070,29 грн.; 3% річних у сумі 2 876,30 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.06.2015 (суддя Зайцева І.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 (колегія у складі: Слободін М.М. - головуючий, Гончар Т.В. і Гребенюк Н.В.): позов задоволено частково; з Центру стягнуто на користь Товариства зазначені суми, крім пені в сумі 41 761,55 грн., а також 3 362,32 грн. судового збору; у частині стягнення зазначеної суми пені в позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Центр просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи та передати останню на новий розгляд. Скаргу мотивовано прийняттям рішення і постанови попередніх судових інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини третьої статті 538 та статті 693 Цивільного кодексу України, і порушенням норм процесуального права, в тому числі статей 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та безпідставність, і просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин і висновків.

Згідно з укладеними Центром і Товариством Договором:

- Товариство взяло на себе зобов'язання виконати певні роботи і надати послуги: з шеф-монтажу і пусконалагодження токарно-ровельного обробного центру виробництва Hyundai WIA і навчання персоналу Центру; зі здачі обладнання на технологічну точність згідно з паспортними даними, а також обробки тестової деталі типу проставка (далі - ПНР); з поставки інструменту (далі - товар), узгодженого із замовником (Центром), за найменуванням, комплектністю, кількістю, цінами відповідно до специфікації-1, що є невід'ємною частиною Договору. Центр, у свою чергу, зобов'язувався належним чином прийняти та оплатити виконані ПНР і поставлений товар у відповідності до умов цього договору;

- вартість ПНР, навчання персоналу згідно з пунктами 1.1.1 - 1.1.2 цього договору становить 13 566,67 грн., ПДВ - 2 713,33 грн., загальна сума - 16 280 грн. (пункт 2.1);

- ціна товару відповідно до специфікації (додаток № 1 до цього договору) на момент укладення останнього становить 113 046,53 грн., ПДВ - 22 609,31 грн., загальна сума - 135 655,84 грн., що відповідає 12 596,92 євро у відповідності з офіційним курсом НБУ на 25.09.2013 (10,768969 грн. за 1 євро);

- ціна товару, ПНР і навчання персоналу згідно з пунктами 1.1.1 - 1.1.2 цього договору в євро є незмінною, а ціна товару, ПНР і навчання персоналу згідно з тими ж пунктами Договору і сума останнього у гривнях підлягають зміні в порядку, встановленому законом (пункт 2.3);

- сторони встановили такий порядок оплати: авансовий платіж у розмірі 50% ціни товару - протягом 5 банківських днів з дати підписання Договору; платіж у розмірі 50% ціни товару - на протязі 5 банківських днів з дати отримання факсимільного повідомлення виконавця (Товариства) про дату готовності товару до відвантаження з м. Дніпропетровська; платіж у сумі 16 280, 00 грн. - протягом 10 календарних днів з дати виконання ПНР (пункти 2.8.1-2.8.3).

Даний порядок оплати був викликаний специфічністю товару, оскільки останній Товариством замовляється індивідуально для покупця за кордоном і в національній валюті. Тому в зв'язку з нестабільністю курсу національної валюти сторони дійшли згоди, що кожна сума платежу обчислюватиметься з настання певної події та з урахуванням дійсного курсу іноземної валюти на день виставлення рахунка згідно з формулою, передбаченою в пункті 2.7.

Товариством було виставлено рахунок-фактуру від 11.11.2013 № СФ - 0693 на суму 135 232,94 грн. На виконання пункту 2.8.1 Договору Центр перерахував 14.11.2013 на рахунок Товариства 67 535,92 грн., що складало 50% ціни товару. Таким чином, зобов'язання щодо внесення авансового платежу (50%) Центром виконано належним чином.

26.03.2014 Товариство засобами факсимільного зв'язку направило Центру повідомлення з рахунком-фактурою про те, що інструмент, який було замовлено Центром згідно з Договором, готовий до відвантаження з м. Дніпропетровська. Цей рахунок на суму 91 850,26 грн. Центр повинен був оплатити з 26.03.2014 по 01.04.2014 - протягом 5 банківських днів з дати отримання факсимільного повідомлення Товариства, але Центр оплати не здійснив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 91 850,26 грн.

За пунктом 4.3 Договору за невиконання чи неналежне виконання пунктів 2.8.1.- 2.8.3 цього договору замовник (Центр) сплачує виконавцеві (Товариству) штраф у розмірі 10% від суми Договору та пеню в розмірі 0,1% від суми Договору за кожен день прострочення.

Товариство нарахувало Центру пеню в розмірі 0,1% за кожен день прострочення платежу (фактично 381), що перевищує подвійну облікову ставку НБУ. Відтак місцевим господарським судом здійснено перерахунок пені (не виходячи при цьому за межі визначеного Товариством періоду часу, протягом якого мало місце невиконання відповідного зобов'язання). Правильна сума пені становить 16 126,01 грн. за період з 01.04.2014 по 01.10.2014.

Позовні вимоги про стягнення з Центру штрафу в сумі 151 935,84 грн., пені в сумі 16 126,01 грн., 42 070,29 грн. "інфляції", 2 876,30 грн. 3% річних є правомірними та обґрунтованими.

Клопотання Центру щодо відстрочення виконання рішення суду є необґрунтованим, оскільки: посилання Центру на те, що у Товариства існують невиконані фінансові зобов'язання перед Центром у розмірі 3 000 000 грн. за іншим договором поставки № 30 і є підстави побоюватись неналежного виконання зобов'язань за зазначеним договором, є безпідставними, а Договір не обумовлює права та обов'язки сторін виконанням (чи невиконанням) іншого договору.

Апеляційним господарським судом додатково з'ясовано та зазначено таке.

Посилання Центру на неотримання ним факсимільного повідомлення виконавця (Товариства) про дату готовності товару до відвантаження з м. Дніпропетровська не можуть братися до уваги.

У додатках до позовної заяви наявні факсимільні повідомлення ("отчет о передаче") щодо направлення Товариством та отримання Центром повідомлення від 26.03.2014 № 93 про дату готовності товару до відвантаження та рахунка-фактури від 26.03.2014 № СФ-000124. Ці документи було направлено на номер факсу ТОВ "ТРІЗ НТЦ", що містився в пункті 10 договору № 31-(0542)786-801, і доказом направлення та отримання цих документів є напис на факсовому корінці "Звіт про передачу" такого змісту: "Початок старту - 26.03.2014 о 12:35 та о 12:43, час роботи - 01 хв. 44 сек. та 01 хв. 46 сек., режим - "Відправлено", кількість сторінок - 1, результат - "ОК". До того ж Центром у розгляді справи місцевим господарським судом не заперечувалося отримання повідомлення від 26.03.2014 з рахунком-фактурою від тієї ж дати. Центром не спростовано факту отримання ним даного повідомлення.

Стосовно виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2015 (на виконання якого видано наказ), яким Товариство зобов'язано поставити Центру обладнання по договору поставки від 25.09.2013 № 30, шеф-монтаж і пускове налагодження якого є предметом Договору: таке виконання було розпочато Товариством у добровільному порядку після набрання законної сили вказаним рішення.

За твердженням Товариства, токарно-револьверний оброблювальний центр (далі - ТРОЦ) моделі L600LA з системою ЧПК FANUK 32і стандартної комплектації, країна походження - Республіка Корея, підприємство-виробник корпорація Hyundai WIA, було доставлено на територію України з Кореї. Це обладнання знаходиться на складі Південної митниці Міндоходів під митним контролем. Виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2015 можливе лише після митного оформлення зазначеного верстату, відшкодування витрат органів доходів і зборів на зберігання та внесення відповідних митних платежів.

Разом з тим у провадженні Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ перебуває виконавче провадження щодо стягнення з Товариства на користь Центру пені та судового збору в сумі 585 274,01 грн. У рамках відповідного виконавчого провадження накладено арешт на всі рахунки Товариства, що унеможливило виконання платежів за витрати на митне очищення ТРОЦ, що, в свою чергу, унеможливлює вчинення боржником дій щодо поставки товару за договором поставки від 25.09.2013 № 30, як це вимагається за наказом господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2015. Отже, на даний час (тобто на час прийняття оскаржуваної постанови) існують об'єктивні причини - до зняття арештів з розрахункових рахунків, - що не залежать від Товариства і перешкоджають виконанню рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2015 у частині зобов'язання поставити обладнання.

Незважаючи на викладені Товариством обставини, умови Договору не містять жодних застережень, які обумовлювали б можливість виконання цього Договору сторонами фактом поставки за іншим договором, а саме договором поставки від 25.09.2013 № 30.

Таким чином, наявні підстави для задоволення позову в частині стягнення основного боргу (так само як і інших сум, стягнутих за рішенням місцевого господарського суду).

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення зазначених у позовній заяві сум основної заборгованості, а також сум штрафу, пені, інфляційних нарахувань та річних.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України (435-15) :

- підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11);

- зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509);

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (статті 546, 549);

- боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625). Господарським кодексом України (436-15) також передбачено, що:

- суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частини перша і друга статті 193);

- учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина перша статті 216).

За Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) :

- платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1);

- розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3).

З урахуванням фактичних обставин справи, з'ясувавши, що Центром не було своєчасно виконане грошове зобов'язання перед Товариством зі сплати коштів за Договором, та з огляду на наведені законодавчі приписи попередні судові інстанції дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Так, скаржник з посиланням на умови Договору зазначає, що позивачем не дотримано "вимог договору щодо вимог до повідомлення" (йдеться про згадане повідомлення від 26.03.2014 з рахунком-фактурою про готовність замовленого відповідачем інструменту до відвантаження), оскільки, по-перше, дане повідомлення не містило дати готовності товару до відвантаження, по-друге, в рахунку-фактурі зазначалося, що він дійсний до сплати один банківський день, тоді як платіж за Договором мав здійснюватися протягом 5 банківських днів.

Відповідні доводи не можуть бути прийняті як підстави для задоволення касаційної скарги, оскільки:

- попередніми судовими інстанціями встановлено і скаржником не спростовано, що згадане повідомлення ним одержано 26.03.2014, і, отже, вже із зазначеної дати Центру було відомо про готовність товару до відвантаження, в зв'язку з чим він мав здійснити оплату останнього у відповідності з умовами Договору;

- із з'ясованого судовими інстанціями змісту Договору виплаває, що настання строку оплати за товар пов'язувалося з отримання саме повідомлення щодо готовності товару до відвантаження, а не рахунка-фактури Товариства, тому зазначення в цьому рахунку 1-денного строку його оплати замість передбаченого Договором 5-денного не змінювало відповідних умов Договору, так само як і не звільняло Центр від обов'язку здійснити таку оплату в установлений Договором строк. Проте, як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, протягом 5 банківських днів з дня отримання згаданого повідомлення (про готовність товару до відвантаження) Центр оплату товару не здійснив.

Скаржник посилається також на положення статті 538 Цивільного кодексу України, за якими:

- виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання;

- при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону;

- у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Однак, як знову ж таки встановлено попередніми судовими інстанціями, у справі відсутні дані щодо обумовленості - відповідно до договору - виконання Центром обов'язку з оплати товару за Договором виконанням Товариством свого обов'язку стосовно передачі товару Центрові за іншим договором (договором поставки від 25.09.2013 № 30), в зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин у даній справі наведених норм статті 538 Цивільного кодексу України (так само як і статті 693 названого Кодексу, на яку також посилався скаржник).

У зв'язку з цим у попередніх судових інстанцій відсутні були й підстави для задоволення клопотання Центру "щодо витребування від Позивача документального підтвердження ввезення на митну територію України інструменту, зазначеного у Додатку № 1 до Договору".

Не приймається й посилання скаржника на те, що "примушення Відповідача здійснити авансовий платіж суперечить загальним засадам свободи договору, передбаченим ст. 6 ЦК України". Із змісту Договору, який з'ясовано попередніми судовими інстанціями, вбачається, що Центр взяв на себе зобов'язання здійснити відповідний платіж за товар. Жодних доказів "примушення" його до взяття такого зобов'язання, так само як і визнання Договору у відповідній частині недійсним, Центром попереднім судовим інстанціям не подано. Так само не ґрунтується на законі й твердження скаржника про те, що "сплата авансу у зустрічному зобов'язанні є правом сторони, а не обов'язком". По-перше, відповідних положень чинне законодавство не містить, по-друге, як вже зазначалося, у даній справі не йдеться про "зустрічне зобов'язання".

Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається й порушень вимог статті 43, частини другої статті 82 і частини першої статті 84 ГПК України, про які йдеться у касаційній скарзі.

Застосування судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права знаходиться у відповідності із встановленими ними обставинами справи і зібраними в ній доказами, в зв'язку з чим визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Сумської області від 16.06.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 зі справи № 920/752/15 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Товариство з реалізації інженерних задач Науково технічний центр" - без задоволення.