головуючого - судді Грека Б.М., - (доповідача у справі), суддів: Бондар С.В., Васищака І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства Виробничої Фірми "АСТ" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.15 у справі № 914/1203/15 господарського суду Львівської області за позовом Приватного підприємства Виробничої Фірми "АСТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тотал", Приватного підприємства "Новатор Юкрейн" про стягнення суми за участю представників від: позивача не з'явилися, були належно повідомлені, відповідача не з'явилися, були належно повідомлені,

Приватне підприємство Виробнича Фірма "АСТ" звернулася з позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Тотал" і Приватного підприємства "Новатор Юкрейн" 154 400,17 грн. заборгованості. Рішенням господарського суду Львівської області від 30.06.15 (суддя Березяк Н.Є.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.15 (колегія суддів у складі: головуючий-суддя Кузь В.Л., судді: Данко Л.С., Орищин Г.В.), у позові відмовлено повністю з мотивів ненадання позивачем належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність у відповідачів заборгованості за договором поставки від 03.01.13 № 15/01/2014 та укладеному на підставі нього договору поруки від 03.01.14 № 15/01/2014.

Не погоджуючись із актами судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області. Свою позицію обґрунтовує передчасністю висновків судів попередніх інстанцій про існування договору поставки від 03.01.14 № 05/01-2014, на який посилається відповідач - ТОВ "Тотал", як на документ, за яким здійснювалася відповідна поставка, оскільки цього документу матеріали справи не містять, сторонами він не наданий, пред'явити вимоги за ним є неможливим, хоча сторони факт поставки товару не заперечували. А тому, висновок судів про відмову у задоволені позову, зокрема в частині стягнення основного боргу є також передчасним.

Відповідач 1 надав 2 відзиви на касаційну скаргу (аналогічні за змістом), в яких просить її залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, 03.01.13 між Приватним підприємством виробнича фірма "АСТ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тотал" (покупець) укладений договір поставки № 15/01/2014, за яким постачальник передає, а покупець зобов'язується оплатити продукцію (поліетиленову тару чи інші вироби з поліетилену). Пунктом 4.1 визначений обов'язок покупця сплатити протягом 14-ти календарних днів з моменту поставки отриману продукцію.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору від 03.01.13 № 15/01/2014 позивачем поставлений відповідачу товар по видатковим накладним на суму 69000,00 грн. від 10.11.14 № 330г та на суму 68400,00 грн. від 08.12.14 № 350г відповідно. При цьому, позивач вказував, що покупець не здійснив повної оплати вартості поставленої продукції, чим заборгувавши йому 87400,00 грн.

За порушення строків оплати товару, у відповідності до умов договору від 03.01.13 № 15/01/2014 позивачем нарахована пеня на суму 10220,64 грн. та проценти за користування товарним кредитом на суму 48078,00 грн. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, за порушення строків оплати поставленого товару позивачем нараховані інфляційні на суму 7911,60 грн. та 3% річних на суму 789,93 грн., які позивач просив стягнути з покупця (ТОВ "Тотал").

03.01.13 між Приватним підприємством виробнича фірма "АСТ" (кредитор) та Приватним підприємством "Новатор Юкрейн" (поручитель) укладений договір поруки № 15/01/2014, за яким поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати за будь які грошові зобов'язання ТОВ "Тотал", що виникли за договором поставки від 03.01.13 № 15/01/2014 укладеними між ПП ВФ "АСТ" та ТОВ "Тотал", через що позивач просив за невиконання договору поставки стягнути на його користь з ПП "Новатор Юкрейн" 1 000,00 грн.

Отже, предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за неналежне виконання договору поставки 154400,17 грн. і стягнення заборгованості за договором поруки на загальну суму 1 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди обох інстанцій дійшли висновку, що документи на підтвердження розміру позовних вимог (видаткові накладні від 10.11.14 № 330 г на суму 69 000,00 грн. та від 08.12.14 № 350 г на суму 68 400,00 грн.), що подані позивачем, стосуються іншого договору - від 14.01.14 № 05/01-2014, а не тих документів, які долучені до матеріалів справи (договір поставки від 03.01.13 № 15/01/2014 та договір поруки від 03.01.13 № 15/01/2014, укладений на основі договору поставки від 03.01.13 № 15/01/2014). При цьому, жодних інших документів та доказів, крім долучених до справи позивачем суду не надано, як і не надано жодних пояснень розбіжностей у долучених до матеріалів справи документах.

Крім того, зазначені вище видаткові накладні, не є належними та допустимими доказами, оскільки підставою їх виписки вбачається договір поставки від 14.01.14 № 05/01-2014, текст якого позивачем не наданий, що унеможливлює встановлення обставин оплати та підстав для нарахування штрафних санкцій. Між іншим, заявлений позов до ПП "Новатор Юкрейн" ніяким чином не стосується договору від 14.01.14 № 05/01-2014, через що підстави для задоволення позовних вимог на суму поруки 1000 грн. також відсутні.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що суд не повинен формально підходити до вирішення спору, при прийнятті рішення мають бути встановлені дійсні обставини справи, а рішення має не лише по формі, а й по суті, бути законним.

При цьому точність зазначення реквізитів договору (від 03.01.13 № 15/01/2014 чи від 14.01.14 № 05/01-2014 при тому, що сторони не заперечують ні факт поставки, ні те, що така поставка дійсно мала місце саме по договору, який є предметом спору) не може бути підставою для відмови в позові про стягнення непогашеної заборгованості, факт існування та розмір якої сторони не заперечують.

В той же час, за змістом ст. 11 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають не лише із угод, а і з дій сторін, які породжують права і обов'язки. Поставка товару позивачем та прийняття його відповідачем породжує у останнього обов'язок оплатити отриманий товар.

Втім, судами не перевірялися доводи позивача, що жодного договору на поставку, окрім наданого ним від 03.01.13 № 15/01/2014 між ним і відповідачем-1 не укладалося. Так, дані доводи та докази не були досліджені судами взагалі, вони не прийняті, але і не спростовані, що свідчить про неповноту судового розгляду.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Але на суд ст. 43 Господарського процесуального кодексу України покладається обов'язок досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. Без виконання судом своїх обов'язків, передбачених ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, надання сторонами доказів в порядку ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позбавлене правового сенсу.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.14 № 64/366-10.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.12 (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.12 (v0006600-12) також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі та направлення справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Приватного підприємства Виробничої Фірми "АСТ" задовольнити. Рішення господарського суду Львівської області від 30.06.15 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.15 у справі № 914/1203/15 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.