У вересні 2015 року Державне підприємство "Благодатне" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний", просило визнати недійсним з моменту його укладання договір про спільний обробіток земельної ділянки від 08.05.2014 № 8, укладений між сторонами (т. 1, а.с. 4-8).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство аграрної політики та продовольства України (т. 1, а.с. 2-3).

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2015 (суддя Аріт К.В.) позов задоволено (т. 1, а.с. 210-216).

Судовий акт мотивовано невідповідністю оспорюваного договору законодавству.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 (головуючий Сіверін В.І., судді Терещенко О.І., Тихий П.В.) рішення господарського суду Харківської області від 28.10.2015 скасовано та прийнято нове про відмову у позові (т. 2, а.с. 50-54).

Оскаржений судовий акт мотивовано недоведенням позовних вимог.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Благодатне" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило скасувати оскаржений судовий акт, рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення і неправильне застосування апеляційною інстанцією норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 43 ГПК України (т. 2, а.с. 63-64, 70-74).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.02.2016 касаційну скаргу Державного підприємства "Благодатне" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.02.2016 (т. 2, а.с. 62).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

18.02.2016 до Вищого господарського суду України надійшла заява за підписом директора Державного підприємства "Благодатне" ОСОБА_7 про відмову Державного підприємства "Благодатне" від касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 111-6 ГПК України особа, що подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією. Касаційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги з підстав, зазначених у частині шостій статті 22 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Пунктом 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 11 (v0011600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " роз'яснено, що у разі коли касаційну скаргу прийнято судом до провадження, а особа, яка подала таку скаргу, відмовилася від неї до винесення постанови касаційною інстанцією, суд касаційної інстанції згідно зі статтею 111-6 ГПК України виносить ухвалу про прийняття відмови від скарги. Ця ухвала не може бути винесена за наявності обставин, зазначених у частині шостій статті 22 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній станом 18.02.2016) витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Згідно з пп. 23, 13 п. 2 ст. 9 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній станом 18.02.2016) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: назва органів управління юридичної особи; відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Відповідно до п. 1, 3 ст. 10 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній станом 18.02.2016) якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Судова колегія звертає увагу на те, що як позовна заява, так і касаційна скарга підписані директором Державного підприємства "Благодатне" ОСОБА_8, який, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, що міститься у матеріалах справи, є керівником Державного підприємства "Благодатне".

До заяви про відмову від касаційної скарги директор Державного підприємства "Благодатне" ОСОБА_7 надав копію рішення Зміївського районного суду Харківської області від 06.05.2015 у справі № 621/2689/14-ц, яким визнано незаконним звільнення ОСОБА_7 з посади директора Державного підприємства "Благодатне" та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.01.2016, якою зазначене рішення залишено в силі.

Однак, вищезгадані судові акти не завірені належним чином, як це передбачено Вимогами до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55 (v0055609-03) .

Крім того, до заяви про відмову від касаційної скарги не надано доказів про поновлення ОСОБА_7 на посаді директора Державного підприємства "Благодатне", поновлення контракту, на підставі якого він обіймав посаду керівника підприємства та внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру, тоді як представниками позивача суду надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 22.02.2016, у якому керівником підприємства позивача значиться ОСОБА_8

Також, враховуючи, що позивач є державним підприємством, відмова від касаційної скарги не виключає порушення інтересів держави.

За таких обставин судова колегія не вважає за можливе прийняти заяву про відмову від касаційної скарги за підписом директора Державного підприємства "Благодатне" ОСОБА_7

З тих же підстав відхиляється заява за підписом директора Державного підприємства "Благодатне" ОСОБА_7 про скасування усіх довіреностей, виданих від імені Державного підприємства "Благодатне" ОСОБА_8

Також з врахуванням вищенаведеного судова колегія касаційної інстанції відмовляє у допуску до участі у процесі в якості належного представника позивача адвоката Терехова М.С., яким надано витяг з договору про надання правової допомоги від 23.02.2016 з Державним підприємством "Благодатне" за підписом ОСОБА_7

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.05.2014 між Державним підприємством "Благодатне" (сторона -1) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" (сторона -2) було укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки № 8, відповідно до умов якого сторони зобов'язались з метою отримання прибутку спільно обробляти земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 2 000,0 га ріллі, місцезнаходження: Харківська область, Зміївський район, селище "Благодатне, яка належить Державному підприємству "Благодатне" на праві постійного користування землею згідно державного акту від 29.12.1997 № ХР-12-00-002658 для вирощування зернових культур, олійних культур, буряків, здійснювати оптову торгівлю зерном, насінням та кормами для тварин, заготівлю, виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельній ділянці (т. 1, а.с. 99-103).

У договорі сторони визначили взаємні відносини щодо спільних дій та внесків, строк його дії.

Вважаючи, що оспорюваний договір суперечить законодавству, позивач звернувся з даним позовом.

Встановивши, що під час укладення оспорюваного договору сторонами не було дотримано вимог законодавства, а саме, Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 (296-2012-п) , оскільки такий договір не був погоджений з Кабінетом Міністрів України (відсутнє рішення), Міністерством економічного розвитку України, Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України та Міністерством юстиції України; Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (z1562-11) (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462 (z0503-14) ), оскільки оспорюваний договір не був взятий на облік в органах податкової служби, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову.

Апеляційна інстанція, скасовуючи прийнятий місцевим судом акт та відмовляючи у задоволенні позову виходила з того, що на правовідносини за оспорюваним договором не розповсюджується дія постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 (296-2012-п) щодо необхідності отримання відповідного рішення Кабінету Міністрів України, оскільки укладений між сторонами договір про спільний обробіток земельної ділянки від 08.05.2014 № 8 не стосується об'єктів державної власності (земельної ділянки), враховуючи припис Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) і ст. 13 Конституції України; невиконання п. 5.3 оспорюваного договору щодо реєстрації вказаного договору відповідачем у податкових органах, оскільки така умова договору повинна бути виконана у ході його виконання, а не у момент його вчинення, а невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним (п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 (v0011600-13) ).

Проте, висновки судів попередніх інстанцій зроблені без врахування наступного.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК України (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1. 2 ст. 74 ГК України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Частиною 5 ст. 75 ГК України передбачено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Як було зазначено вище, предметом спору є дійсність договору про спільний обробіток земельної ділянки від 08.05.2014 № 8.

Згідно з ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до п. 2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Вкладом учасника, за приписами ст. ст. 1133, 1134 ЦК України, вважається все майно, що вноситься учасником у спільну діяльність.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з п. 6.1.1 оспорюваного договору внеском Державного підприємства "Благодатне" у спільну діяльність є право на використання земельної ділянки площею 2 000 га.

Разом з тим, відповідно до п. 5.6 статуту Державного підприємства "Благодатне" воно здійснює володіння, користування й іншими природними ресурсами відповідно до мети свої діяльності та законодавства.

Вищевикладене свідчить, що уклавши оспорюваний договір Державне підприємство "Благодатне" не маючи необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо земельної ділянки (враховуючи наявні тільки право володіння і користування) фактично розпорядилось нею (земельною ділянкою), передавши право користування відповідачеві.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з абз. 4 п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Так, оспорюваний договір є удаваним, оскільки він був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, а саме, договору оренди земельної ділянки.

Отже, договір про спільний обробіток земельної ділянки від 08.05.2014 № 8 є таким, що укладений у порушення вимог, передбачених ч. 2 ст. 203 ЦК України.

З врахуванням вищенаведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Разом з тим, правильно встановивши фактичні обставини справи, місцевий господарський суд у мотивувальній частині рішення також допустив помилки у застосуванні норм матеріального права.

Однак, враховуючи, що неправильне застосування норм матеріального права не призвело до прийняття місцевим господарським судом неправильного по суті судового акту, оскільки наслідком розгляду позовних вимог Державного підприємства "Благодатне" було їх задоволення, хоча і з інших підстав, судова колегія вважає за необхідне рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Згідно з ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

З врахуванням вищезазначеного сплачений Державним підприємством "Благодатне" судовий збір у розмірі 1 461,60 грн. за розгляд касаційної скарги повинен бути відшкодований товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний".

Керуючись ст.ст. 49, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Державного підприємства "Благодатне" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі № 922/5391/15 скасувати.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.10.2015 у справі № 922/5391/15 залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" (місцезнаходження: 63461, Харківська область, Зміївський район, селище Благодатне, вул. Жовтнева, буд. 16; код ЄДРПОУ: 34713214) на користь Державного підприємства "Благодатне" (місцезнаходження: 63461, Харківська область, Зміївський район, селище Благодатне, вул. Жовтнева, буд. 16; код ЄДРПОУ: 22994509) 1 461 (одну тисячу чотириста шістдесят одну) грн. 60 коп. судового збору за подання касаційної скарги.