Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про: визнання договору від 20.06.2013 № 86-13 чинним та таким, що діє до 31.12.2015, стягнення з відповідача на користь позивача 863 318,90 грн. заборгованості (з них: 820 069,27 грн. основного боргу, 22 724,62 грн. пені, 18 667,76 грн. інфляційних втрат та 1 857,25 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 910/6136/15-г (суддя Ярмак О.М.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 (судді Пономаренко Є.Ю. - головуючий, Дідиченко М.А., Руденко М.А.) позов задоволено частково: у задоволенні вимоги про визнання договору від 20.06.2013 № 86-13 чинним та таким, що діє до 31.12.2015 відмовлено, з огляду на отримання позивачем листа відповідача про припинення дії договору; з відповідача на користь позивача стягнуто 773 417,54 грн. основного боргу, 1619,52 грн. - 3% річних, 15 730,52 грн. інфляційних втрат, 16 863,57 грн. судового збору; в частині стягнення з Підприємства заборгованості в сумі 52 411,07 грн. за грудень 2014 року провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України (1798-12) ).

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати частково рішення попередніх судових інстанцій, а саме в частині відмови у позові про визнання договору від 20.06.2013 № 86-13 чинним та таким, що діє до 31.12.2015, і про відмову у стягненні 19 442,39 грн. пені; у скасованій частині прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просить у задоволенні касаційної скарги відмовити повністю.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника Товариства, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 20.06.2013 Підприємством та Товариством як автомобільним перевізником укладено договір № 86-13 (далі - Договір) про надання послуг автостанціями та автовокзалом "Київ" автомобільному перевізнику, за умовами якого Підприємство надає автомобільному перевізникові на території автостанцій міста Києва та області, та автовокзалу "Київ", підпорядкованих Підприємству, комплекс обов'язкових послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом автомобільного перевізника, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформування водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 (176-97-п) , під час здійснення регулярних пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування;

- у додатку до Договору сторони визначили перелік маршрутів, кількість місць, які відповідач реалізовує на автобусні рейси позивача через каси Центрального автовокзалу "Київ" за Договором;

- на перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування по вказаних у додатку до Договору маршрутах Товариство має дозволи Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (копії дозволів наявні у матеріалах справи);

- пунктом 8.1 Договору передбачено, що він набуває чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2014 року;

- відповідно до пункту 8.2 Договору зміни і доповнення до цього договору допускаються за взаємної згоди сторін. За відсутності письмового повідомлення однієї із сторін про розірвання даного договору за 30 днів до закінчення його дії, договір вважається продовженим на один рік, і так кожного разу;

- зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною та оформлюються додатковою угодою. Якщо сторона, що одержала пропозицію внести зміни та доповнення у цей договір, не надала відповіді про відмову в прийнятті цієї пропозиції, пропозиція вважається нею прийнятою (пункт 8.3 Договору);

- умовами розділу 6 Договору сторонами було передбачено порядок здійснення розрахунків, відповідно до якого Підприємство від реалізації квитків за проїзд пасажирів по відомостях касового продажу (форма 20-АСС) перераховує грошові кошти автомобільному перевізнику:

у разі, якщо автомобільний перевізник являється платником ПДВ на загальних умовах - 90% грошових коштів від суми за тарифом реалізованих квитків (без урахування страхового та автостанційного зборів, вартості додаткових послуг та ПДВ, що нараховується на автостанційний збір), а також ПДВ на дану суму, підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок автомобільного перевізника;

у разі, якщо автомобільний перевізник не являється платником ПДВ - 90% грошових коштів від суми за тарифом реалізованих квитків (без урахування страхового та автостанційного зборів, вартості додаткових послуг та ПДВ на реалізовані квитки);

- згідно пункту 6.4 Договору Підприємство перераховує кошти автомобільному перевізнику від реалізації квитків за проїзд в автобусі, в порядку, що передбачений пунктом 6.1 Договору, протягом п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу шляхом безготівкового переказу на рахунок автомобільного перевізника відповідно до пункту 4.4 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.09.2010 № 700 "Про затвердження порядку регулювання діяльності автостанцій" (z1068-10) ;

- пунктом 7.4 Договору встановлено, що за порушення термінів розрахунків підприємство сплачує автомобільному перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення;

- листом від 27.11.2014 № 1/06-31/1838 Підприємство повідомило Товариство про припинення дії Договору; зазначений лист направлено Підприємством 27.11.2014 та отримано Товариством 04.12.2014, що підтверджується фіскальним чеком від 27.11.2014 № 4655 та копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з підписом представника Товариства;

- актом наданих послуг від 31.01.2015, який підписано Підприємством, погоджено надання послуг відповідачем за січень 2015 року на суму 428 299,71 грн., що з урахуванням умов оплати 90% від суми продажу квитків становить 385 469,73 грн.;

- відповідно до реєстру проданих квитків за лютий 2015 року касами автостанції Підприємства було продано квитків в кількості 2487 штук на суму 431 053,12 грн., належить до оплати Товариству 90 % - 387 947,81 грн.;

- заявлена до стягнення сума 820 069,27 грн. основного боргу складається із: 46 651,73 грн. боргу за грудень 2014 року, 385 469,73 грн. боргу за січень 2015 року, 387 947,81 грн. боргу за лютий 2015 року;

- за прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано 22 724,62 грн. пені, 18 667,76 грн. інфляційних втрат, 1 857,25 грн. 3% річних за період з 01.01.2015 по 03.03.2015;

- у процесі розгляду справи судом першої інстанції Підприємством сплачено на користь Товариства 46 651,73 грн. основного боргу - заборгованості за надані послуги за Договором у грудні 2014 року, нарахованих на суму основного боргу 2584,37 грн. пені, 237,73 грн. 3% річних, 2937,24 грн. інфляційних витрат, всього 52 411,07 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 26.05.2015 № 15, у зв'язку з чим провадження у відповідній частині позовних вимог припинено за відсутності предмета спору.

Підставою для касаційного провадження стало питання щодо правомірності відмови у задоволенні позову в частині вимог про: визнання договору від 20.06.2013 № 86-13 чинним та таким, що діє до 31.12.2015; стягнення з відповідача 19 442,39 грн. пені за прострочення перерахування коштів Товариству від реалізації квитків за проїзд пасажирів у січні та лютому 2015 року. В іншій частині судові рішення попередніх інстанцій не оскаржуються.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з приписами статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій встановивши, що строк дії Договору встановлений до 31.12.2014 і його пролонгація ставиться у залежність від наявності чи відсутності письмового повідомлення однієї із сторін про розірвання даного договору за 30 днів до закінчення його дії; враховуючи, що Підприємство у межах встановленого Договором строку повідомило Товариство про припинення дії Договору (листом від 27.11.2014 № 1/06-31/1838, який 27.11.2014 направлений Товариству засобами поштового зв'язку), у зв'язку з чим останній припинив свою дію з 01.01.2015, - дійшли заснованого на законі висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання Договору чинним до 31.12.2015 (дія якого припинена з 01.01.2015).

Щодо вирішення спору в частині вимоги про стягнення з Підприємства пені за прострочення перерахування коштів Товариству від реалізації квитків за проїзд пасажирів у січні та лютому 2015 року, то Вищий господарський суд України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами частини першої статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням означених законодавчих приписів та беручи до уваги те, що Договір припинив свою дію з 01.01.2015, а пеню позивачем нараховано на підставі пункту 7.4 Договору за прострочення Підприємством перерахування коштів Товариству від реалізації квитків за проїзд пасажирів у січні та лютому 2015 року, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 19 442,39 грн. пені.

В частині задоволення позову та припинення провадження у справі № 910/6136/15-г судові акти попередніх інстанцій у касаційному порядку не оскаржуються.

Таким чином, підстави для скасування або зміни законних та обґрунтованих рішень місцевого та апеляційного господарських судів відсутні. Доводи заявника касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі рішення першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду залишенню без змін.

Керуючись статтями 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 зі справи № 910/6136/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ГЮНСЕЛ" - без задоволення.