головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів: Воліка І.М., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" на ухвалу та постанову господарського суду міста Києва від 07.07.2015 Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2015 у справі № 919/335/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Крим" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Крим" про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання, за участю представників: від позивача Богатиренко О.В. від відповідача не з'явився

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2015 у справі № 919/9335/13 (суддя Стасюк С.В.) задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Крим" (далі - ТОВ "Крокус-Крим") про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу від 17.10.2013 до виконання. Відновлено пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Севастополя від 17.10.2013 у справі № 919/335/13.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2015 (колегія суддів у складі: Яковлєва М.Л. - головуючого, Ільєнок Т.В., Тарасенко К.В.) ухвалу господарського суду міста Києва від 07.07.2015 у справі № 919/9335/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2015 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2015 у справі № 919/9335/13, Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" (далі - ТОВ "МК-Фіш") звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені ухвалу та постанову.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.02.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "МК-Фіш" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.02.2016 о 10 год. 55 хв.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "МК-Фіш", який надійшов до Вищого господарського суду України 12.02.2016, ТОВ "Крокус-Крим" проти касаційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.

Розглянувши заяву представника ТОВ "МК-Фіш" про відкладення судового розгляду, яка надійшла до Вищого господарського суду України 15.02.2016, заслухавши думку представника позивача, враховуючи строк розгляду касаційної скарги, встановлений ст. 111-8 ГПК України, зважаючи на те, що ухвалою Вищого господарського суду України від 01.02.2016 про призначення до розгляду касаційної скарги явка представників учасників судового процесу обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від них не витребовувались, а також з урахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 111-7 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновків, що неявка представника ТОВ "МК-Фіш" не перешкоджає розгляду касаційної скарги, у зв'язку з чим подана заява про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду міста Севастополя від 24.07.2013 у справі № 919/335/13 позов ТОВ "Крокус-Крим" до ТОВ МК-Фіш" про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено повністю та стягнуто з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 147,00 грн.

17.10.2013 на виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 24.07.2013 у справі № 919/335/13 видано відповідний наказ зі строком пред'явлення до виконання - до 24.09.2014.

11.06.2015 ТОВ "Крокус-Крим" звернулось до господарського суду міста Києва із заявою про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно з положеннями ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи - накази господарського суду - можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України, у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Причини поважності пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин, наданих доказів за правилами ст. 43 ГПК України.

Обґрунтовуючи поважність причини пропуску строку, встановленого для пред'явлення наказу господарського суду до виконання, стягувач посилався на той факт, що у зв'язку з протиправним відторгненням Кримської автономії та міста Севастополя від України заявник, місцезнаходження якого - 95021, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, вул. Севастопольська, 116, с/гурт, кв. 808, був позбавлений можливості виїзду з території Автономної Республіки Крим та надіслання будь-яких поштових відправлень на адресу суду. При цьому, позивач послався на Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) , згідно з положеннями якого сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України, є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

Отже, у вирішенні питання про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання суди повинні враховувати правові принципи, визначені Конвенцією (995_004) , які знаходять своє розширене тлумачення в рішеннях Європейського суду.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України (заява № 48553/99) від 25.07.2002 зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції (995_004) , яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Відносно доводів ТОВ "МК-Фіш" про те, що згідно з випискою з державного реєстру юридичних осіб Російської Федерації ТОВ "Крокус-Крим" є суб'єктом Російської Федерації, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з поясненнями представника ТОВ "Крокус-Крим", наданими у суді, після анексії Криму, Російська Федерація без згоди зареєструвала в своєму реєстрі всі існуючі на Півострові підприємства. У зв'язку з цим, заявнику необхідний був час для поновлення реєстрації в Україні, що підтверджується наданим витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З урахуванням викладеного, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відновлення строку для пред'явлення наказу господарського суду міста Севастополя від 17.10.2013 у справі № 919/335/13 до виконання.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних ухвали та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.