Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Добролюбової Т.В., суддів Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 у справі № 927/689/15 Господарського суду Чернігівської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" про 1 305 308,93 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: Деревянко Д.В. (дов. від 10.06.2015),

відповідача: ОСОБА_6 (дов. від 11.01.2016)

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина", в якому, з урахуванням збільшених вимог, просила стягнути з відповідача на користь позивача 689 000 грн. основного боргу, 98 271,93 грн. 3% річних та 518 037 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині повної оплати за договором № 2 від 02.07.2012 на виконання сільськогосподарських робіт зі збирання врожаю. При цьому, позивач посилався на приписи статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.09.2015, ухваленим суддею Федоренко Ю.В., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 689 000 грн. основного боргу, 97 775,58 грн. 3% річних та 352 519,59 грн. інфляційних витрат, у решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з доведеності порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт зі збирання врожаю. Водночас, відмова у решті позову вмотивована судом неправильним розрахунком цих вимог. При цьому, суд керувався приписами статей 625, 626 Цивільного кодексу України, статей 174, 193 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Майданевича А.Г. - головуючого, Федорчука Р.В., Лобаня О.І., постановою від 30.11.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу скерувати на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник вказує на неврахування судами доводів відповідача щодо неукладення спірного договору №2 у тій формі, що подана до суду. З огляду на що, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій було безпідставно не призначено у справі судову експертизу для підтвердження достовірності підписів представників сторін на договорі та акті здачі-приймання виконаних робіт № 6 від 14.11.2012. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 35, 41, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.07.2012 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" (замовник) укладено договір № 2 на виконання сільськогосподарських робіт зі збирання врожаю, відповідно до умов якого замовник зобов'язаний надати виконавцю дані про строки початку робіт, кількість оброблюваних площ, оплатити виконану роботу, а виконавець зобов'язаний провести збирання врожаю зернових та інших культур на умовах, визначених пунктом 2.1.2 договору, а саме: кукурудзи на площі 15 000 га. Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що вартість збирання врожаю з одного гектара зернових складає 350 грн., загальна сума договору - 5 250 000 грн. Відповідно до пункту 3.5. договору остаточна оплата здійснюється в строк не пізніше 1-го дня після складання акта виконаних робіт. Також судами установлено, що на виконання зобов'язань за договором позивач виконав а відповідач прийняв роботи на загальну суму 2 989 000 грн., що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт: № 4 від 22.10.2012 на суму 1 400 000 грн.; № 6 від 14.11.2012 суму 595 000 грн.; № 8 від 15.12.2012 на суму 994 000 грн. Таким чином, строк сплати грошових коштів за виконані позивачем роботи за актом № 4 від 22.10.2012 виник 23.10.2012, за актом № 6 від 14.11.2012 з 15.11.2012, за актом № 8 від 15.12.2011 з 16.12.2012. Відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт виконав частково, сплативши 2 300 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2363 від 29.10.2012, № 2402 від 02.11.2012, № 1188 від 30.05.2013, № 3277 від 06.11.2013, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість в розмірі 689 000 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога фізичної особи-підприємеця ОСОБА_4 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" про стягнення 689 000 грн. основного боргу, 98 271,93 грн. 3% річних та 518 037 грн. інфляційних втрат. Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною другою статті 193 цього Кодексу передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Параграфом 1 Глави 61 Цивільного кодексу України (435-15) унормовано загальні положення про підряд. Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Відповідно до приписів статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. Статтею 629 цього ж Кодексу унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій установили, що, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач повної вартості виконаних позивачем робіт не сплатив. За таких обставин, висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача спірної суми основного боргу, а також суми 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням здійсненого судом перерахунку, визнається правомірним. Посилання скаржника на необґрунтовану, на його думку, відмову суду у призначенні судової експертизи, визнаються неспроможними, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, чого судами встановлено не було. Інші доводи касаційної скарги теж не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки спростовуються обставинами установленими судами та стосуються переоцінки доказів у справі, яка, за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 у справі № 927/689/15 Господарського суду Чернігівської області залишити без змін.