головуючого: суддів: Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Вовка І.В. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу та постанову господарського суду міста Києва від 16.10.2015 Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 у справі № 910/15563/14 за позовом Прокуратури Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі: 1. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 2. Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 165315,28 грн. за участю представників сторін:

від прокуратури: Жук І.К. - посв. № 000566 від 30.07.2012

від позивача-1: Яковлев О.І. - за довіреністю;

від позивача-2: Прокоф'єва Л.В. - за довіреністю;

від відповідача: Гуменюк Т.М. - за довіреністю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.10.2015, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 у справі № 910/15563/14 заяву ПАТ "Київенерго" про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду міста Києва № 910/15563/14, виданого 03.11.2014, задоволено частково. Визнано наказ Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 № 910/15563/14 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 25 031,95 грн. - 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 16.10.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви ПАТ "Київенерго" про визнання наказу господарського суду міста Києва від 03.11.2014 № 910/15563/14 таким, що не підлягає виконанню відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/15563/14 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з ПАТ "Київенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 36 286,58 грн. - 3% річних. В іншій частині позову відмовлено. Також присуджено до стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 725,73 грн., з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 290,29 грн., з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 290,29 грн.

03.11.2014 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

30.09.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ПАТ "Київенерго" про визнання таким, що не підлягає виконанню, наказу Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі № 910/15563/14.

На момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (423-19) в обліку ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та ПАТ "Київенерго" значилася заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.2014 року за наступними договорами:

- № 13/3409-БО-41 від 28.12.2012 року у розмірі 4424937,52 грн.;

- № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 року у розмірі 30876544,86 грн.;

- № 13/3411-БО-41 від 28.12.2012 року у розмірі 171998,71 грн.

Протягом червня-липня 2015 року ПАТ "Київенерго" здійснено погашення заборгованості за спожитий природний газ за вказаними договорами, що підтверджується актом звіряння розрахунків за природний газ, спожитий до 01.01.2014 року, складеним та підписаним представниками сторін 02.07.2015 року, ПАТ "Київенерго" здійснило погашення сум основної заборгованості за вказаними договорами.

31.07.2015 року ПАТ "Київенерго" Протоколом № 1 засідання комісії з питань реструктуризації та списання заборгованості перед НАК "Нафтогаз України" та реалізації норм Закону України від 14.05.2015 № 423-VII (423-19) , оформлено рішення про списання з обліку заборгованості ПАТ "Київенерго" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зі сплати пені, інфляційних нарахувань та 3% річних у загальному розмірі 187 676 757,64 грн., у тому числі, і за рішенням суду у справі № 910/15563/143 у розмірі 25031,95 грн..

Листом від 04.08.2015 року № 42АУ/92ПЗ/6759 ПАТ "Київенерго" повідомило ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про припинення зобов'язань та списання сум пені, штрафних та фінансових санкцій на підставі Закону України № 423-VIІІ (423-19) та п. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", у тому числі і за рішенням господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/15563/14.

Висновок судів обох інстанцій про задоволення заяви боржника про визнання наказу господарського суду міста Києва від 03.11.2014 року щодо стягнення 3% річних таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовано тим, що ПАТ "Київенерго" відповідно до Закону України від 14.05.2015 року № 423-VIII (423-19) має право на списання пені, штрафних та фінансових санкцій внаслідок погашення у строки, передбачені наведеним законом, основної заборгованості за природний газ, спожитий до 01.01.2014 року, і тому згідно з ч. 4 ст. 117 ГПК України обов'язок боржника щодо сплати вказаних коштів відсутній.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним та необґрунтованим, виходячи з наступного. Законом України від 14.05.2015 року № 423-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії " (423-19) Нафтогаз України", який набрав чинності 06.06.2015 року, було внесено зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) , зокрема, статтю 18 цього Закону доповнено частиною 13, згідно з якою заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (423-19) , підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (423-19) теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (423-19) .

Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини.

У типовому договорі про реструктуризацію заборгованості визначаються, зокрема, порядок реструктуризації і погашення заборгованості, загальна сума реструктуризованої заборгованості, строк її погашення, розмір щомісячних платежів, права та обов'язки сторін.

Форма типового договору про реструктуризацію заборгованості затверджується Кабінетом Міністрів України.

Виходячи із системного аналізу частини 13 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" предметом його регулювання є заборгованість (а відтак, і штрафні санкції нараховані на неї), що залишилась не погашеною на день набрання чинності цим законом - 06.06.2015 року, за природний газ, спожитий в період з 01.01.2014 року до 31.12.2014 року; та заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.2014 року, яка була сплачена у період з 06.06.2015 року до 06.09.2015 року.

При цьому, відповідно до наведених норм статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" списання сум пені, штрафних та фінансових санкцій є одним з елементів процедури реструктуризації заборгованості за природний газ, спожитий у 2014 році на підставі відповідного типового договору про реструктуризацію заборгованості, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, та не розглядається як самостійна підстава для списання сум пені, штрафних та фінансових санкцій поза вказаною процедурою реструктуризації.

Проте, суди обох інстанцій встановивши обставини відсутності у ПАТ "Київенерго" заборгованості за природний газ, спожитий в період до 01.01.2014 року, взагалі не досліджували наявність заборгованості за природний газ, спожитий після 01.01.2014 року до 31.12.2014 року, як і наявність договору про реструктуризацію такої заборгованості, та як наслідок - існування підстав для списання 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за спожитий природний газ до 2014 року, що стягнуті на підставі рішення суду.

Крім того, судами обох інстанцій при задоволенні заяви ПАТ "Київенерго" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не було враховано, що Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) не передбачається можливість списання 3% річних взагалі, оскільки ці нарахування не є штрафними або фінансовими санкціями, а є компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за період прострочення платежу.

Зазначені правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України щодо застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема, у постанові від 15.11.2010 року № 4/720, відповідно до яких наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Посилання апеляційного господарського суду у своїй постанові на те, що ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" дає визначення фінансових санкцій як три відсотки річних і індексу інфляції є безпідставним, оскільки цей закон втратив чинність з 30.06.2012 року.

До того ж, віднесення у п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" до складу фінансових санкцій трьох відсотків річних та індексу інфляції, не свідчить про поширення дії цього Закону на спірні правовідносини, оскільки він є спеціальним у сфері вирішення питань заборгованості та забезпечення стабільного розвитку державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які включені до складу Державного концерну "Укроборонпром", а наведений п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону регулює списання заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій (3 відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам оборонно-промислового комплексу, зокрема, на заборгованість за природний газ станом на 1 вересня 2012 року і не сплачені станом на дату набрання чинності цим Законом.

Отже, суди не встановили правову природу сум, які стягуються за наказом, а відтак, їх висновок про те, що правила списання штрафних санкцій поширюються на суми, які є предметом стягнення за спірним наказом, є передчасним.

За таких обставин, оскаржені ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.