У березні 2013 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення з відповідача 277 632,57 грн. основного боргу, 33 593,54 грн. інфляційних нарахувань та 24 704,79 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2015 (суддя Андреїшина І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 (колегія суддів у складі: суддя Рябуха В.І. - головуючий, судді Ропій Л.М., Калатай Н.Ф.), позов задоволено. Стягнуто з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 277 632,57 грн. основного боргу, 33 593,54 грн. інфляційних нарахувань та 24 704,79 грн. 3% річних. Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи доведений факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки природного газу, у зв'язку з чим позовні вимоги як в частині стягнення суми основного боргу так і в частині інфляційних нарахувань та 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В свою чергу апеляційний господарський суд погодився з таким висновком суду першої інстанції та не прийняв подані апелянтом додаткові докази погашення основного боргу після порушення провадження у справі, пославшись на невідповідність поданих доказів приписам ст.ст. 33 та 34 ГПК України.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2015, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 34, 36 ГПК України, ст.ст. 11, 13 ЦК України, ст. 202 ГК України, ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", п. 7 Порядку списання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію. Так, на думку відповідача, господарським судом апеляційної інстанції не надано відповідну оцінку тій обставини, що платіжними дорученнями від 07.06.2013 № 760 на суму 100 000,00 грн., від 10.06.2015 № 761 на суму 100 000,00 грн., від 12.06.2015 № 763 на суму 77 632,57 грн. була здійснена оплата за поставку природного газу згідно з договором від 30.12.2009 № 325-09/8, а в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначив, що вказані суми нараховані позивачем у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого протягом 2010 природного газу, а тому в силу Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) підлягають списанню.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 30.12.2009 НАК "Нафтогаз України", найменування якої змінено на ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник), та Дочірнім підприємством "Нафтогазмережі", правонаступником якого є Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець), був укладений договір поставки природного газу № 325-09/8, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю у 2010 році імпортований природний газ, за наявності його обсягів, для власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі покупця, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ на умовах цього договору;

- за умовами п. 5.1 договору розрахунки за газ та послуги з його транспортування покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу;

- остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акта приймання-передачі газу не пізніше 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки;

- відповідно до п. 10.1 даний договір вважається укладеним з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, діє в частині поставки газу з січня 2010 до 31.12.2010, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення;

- позивачем було поставлено, а відповідачем отримано протягом січня-червня 2010 року природний газ на загальну суму 277 632,57 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу;

- згідно з актом звіряння розрахунків, складеного сторонами, сторони узгодили, що станом на 31.12.2012 у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за договором № 325-09/08 в сумі 277 632,57 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати природного газу станом на 20.03.2013 не виконав, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача на користь позивача 277 632,57 грн. основного боргу, а також суми інфляційних та річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Сукупності встановлених у справі обставин господарські суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 598, 605, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 12, 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", дійшли правильного висновку про обґрунтованість поданого позову.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, оскаржуючи у апеляційному порядку прийняте 20.07.2015 господарським судом рішення у даній справі, відповідач зазначив зокрема про те, що основний борг у відповідача перед позивачем відсутній, оскільки платіжними дорученнями від 07.06.2013 № 760, від 10.06.2015 № 761 та від 12.06.2015 № 763 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" здійснено оплату основної суми заборгованості за договором. При цьому, відповідачем було додано до апеляційної скарги копію вказаних платіжних доручень.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, апеляційний господарський суд двічі (ухвалою від 16.09.2015 та ухвалою від 19.10.2015) зобов'язував надати господарському суду: позивача - докази щодо надходження від відповідача грошових коштів відповідно до платіжних доручень від 07.06.2013 № 760 на суму 100 000,00 грн., від 10.06.2013 № 761 на суму 100 000,00 грн., від 12.06.2013 № 763 на суму 77 632,57 грн. та письмові пояснення; - відповідача докази здійснення платежів ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (банківські виписки, платіжні доручення), оформлені належним чином.

Однак, учасниками судового процесу вимоги господарського суду апеляційної інстанції не виконані.

Згідно з ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи викладене, ствердженням відповідача про сплату ним суми основної заборгованості на підставі зазначених платіжних доручень господарським судом апеляційної інстанції надано відповідну оцінку і зазначено, що ці платіжні доручення не є належними та допустимими доказами в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, оскільки подані відповідачем до господарського суду апеляційної інстанції копії платіжних доручень оформлені всупереч положенням Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, а саме вони не містять відбитку печатки банку у графі "Одержано банком" та "Проведено банком. Підпис банку". У той же час, з пояснень позивача у справі, які ним подавалися до господарського суду першої та апеляційної інстанцій, вбачалося, що він заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, тобто не підтверджував сплату відповідачем суми основного боргу.

Водночас, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що на момент прийняття рішення господарським судом першої інстанції, відповідач не повідомив місцевий господарський суд про здійснення оплати заборгованості, яке відбулося після порушення провадження у справі і відповідні докази не надавав. Отже, вказані обставини не могли бути відомі місцевому господарському суду під час розгляду справи.

Згідно з ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (v0007600-11) роз'яснено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Надавши вказані вище платіжні доручення до суду апеляційної інстанції, відповідач не навів обставини які б свідчили про неможливість подання вказаних цих доказів господарському суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Що ж до посилань відповідача у касаційній скарзі на те, що у випадку сумнівів щодо відповідності оригіналу поданих платіжних доручень, господарський суд був зобов'язаний витребувати такі документи, то касаційна інстанція звертає увагу відповідача на відсутність такого обов'язку у господарських судів. Обов'язок надання доказів ст. 33 ГПК України покладено виключно на сторони. У той же час слід врахувати, що апеляційний господарський суд двічі надав можливість відповідачу у справі надати докази з урахуванням вимог ст. ст. 33, 34, 101 ГПК України, однак відповідач не скористався таким правом під час апеляційного розгляду справи. За таких обставин, як у господарського суду першої інстанції так і у апеляційного господарського суду були відсутні правові підстави для врахування при прийнятті оскаржених судових рішень обставин, що не були підтверджені належними та допустими доказами.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України відхиляє доводи відповідача щодо порушення господарськими судами норм процесуального права під час оцінки доказів погашення основного боргу.

Водночас, слід звернути увагу, що такий висновок не перешкоджає врахуванню факту погашення суми основного боргу при виконанні судового рішення у даній справі, за наявності відповідних належних та допустимих доказів.

Щодо доводів відповідача про наявність підстав для списання 3% річних та інфляційних витрат відповідно до положень Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) , Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити наступне:

04.06.2011 набрав чинності Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) , дія якого поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Київський апеляційний господарський суд врахував вказані вимоги закону і правомірно зазначив про те, що зважаючи на суб'єктний склад, характер правовідносин та наявність відповідних умов для застосування механізму врегулювання питань щодо заборгованості за спожитий природний газ, дія цього Закону поширюється на сторін у справі.

Згідно з підпунктом 2.1.1 на умовах, визначених вказаним Законом, підлягають списанню:

- заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 01.01.2010 і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Основний борг, який заявлено позивачем до стягнення на підставі договору виник з січня по червень 2010 року, у зв'язку з чим не підпадає під дію п. 2.1.1 вказаного Закону.

Відповідно до пункту 2.2 ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" на умовах, визначених цим нормативно-правовим актом, підлягає списанню заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Згідно з п. 2.5 ст. 2 вказаного Закону списання заборгованості відповідно до цього Закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету міністрів України від 08.08.2011 № 894 (894-2011-п) затверджено Порядок списання заборгованості за природний газ та електричну енергію (далі - Порядок).

Даний порядок визначає механізм списання заборгованості (у тому числі реструктуризованої) за природний газ та електричну енергію, зокрема зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, що нараховані на заборгованість за природний газ, відповідно до Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) .

Встановлений механізм передбачає вчинення низки дій, направлених на здійснення списання заборгованості, зокрема утворення повноважних комісій, складання відповідних протоколів та актів.

Пунктом 6 зазначеного Порядку передбачено, що для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника, як голова комісії, та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів.

Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Пунктом 8 вказаного Порядку передбачено, що учасники процедури списання подають упродовж 10 днів після затвердження зазначеного в пункті 6 цього Порядку протоколу, але не пізніше 31.12.2011 кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості. Отже, протокол комісії є підставою для списання заборгованості, у тому числі і щодо пені, штрафних та фінансових санкцій.

У постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 5011-27/6245-2012 викладено позицію про те, що протокол комісії є достатньою підставою для списання заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій відповідно до п. 2.2. ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Отже, списання 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до Закону та Порядку можливе лише у межах сум, списаних підприємствам що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб'єктом господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України" та з дотримання певної процедури, а саме - утворення комісії з питань списання заборгованості та затвердження протоколу, повідомлення кредиторів не пізніше 31.12.2011 про суми списаної заборгованості.

У зв'язку з тим, що відповідачем не надано до господарського суду протоколу комісії учасника процедури списання заборгованості, створення якої передбачено пунктом 6 Порядку, на підставі якого здійснюється узгодження сум, що підлягають списанню, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що стягнення сум річних та інфляційних має сплачуватися відповідачем на загальних підставах.

Доводи відповідача про те, що заборгованість з штрафних та фінансових санкцій, що є предметом позову, відповідає критеріям заборгованості, що підлягає списанню у порядку визначеному пунктом 7 Порядку, а тому може бути списана на підставі відповідних договорів, не заслуговують на увагу з огляду на те, що вказаним пунктом встановлено не порядок списання заборгованості, а спосіб визначення розміру заборгованості зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій на підставі договорів про поставку природного газу.