ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2016 року Справа № 912/2573/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Палія В.В.
Студенця В.І.
за участю представників:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: Дорошенко В.В., дов. від 19.10.2015 № 37Д-10;
розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Креатив" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.10.2015
у справі № 912/2573/15 господарського суду Кіровоградської області
за позовом фермерського господарства "Гиренко С.О."
до приватного акціонерного товариства "Креатив"
про стягнення 2 704 108,79 грн.,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2015 року фермерське господарство "Гиренко С.О." звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до приватного акціонерного товариства "Креатив", просило стягнути з відповідача 2 700 779,06 грн. основного боргу, 3 329,73 грн. 3% річних за невиконання грошового зобов'язання щодо оплати поставленої продукції за договором від 11.09.2014 № С14-00251 (а.с. 3-7).
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 05.08.2015 (суддя Балик В.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 (головуючий Євстигнеєв О.С., судді Бахмат Р.М., Науменко І.М.) (а.с. 137-139) позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Креатив" на користь фермерського господарства "Гиренко С.О." 2 403 220,86 грн. основного боргу, 2 441,80 грн. 3% річних. Припинено провадження в частині стягнення 300 000,00 грн. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 92-94).
Оскаржені судові акти мотивовано частковою доведеністю позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, приватне акціонерне товариство "Креатив" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило відновити пропущений процесуальний строк на звернення з касаційною скаргою, постанову апеляційного господарського суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 32, 33, 34, 43 ГПК України (а.с. 169-172).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.01.2016 відновлено приватному акціонерному товариству "Креатив" строк звернення з касаційною скаргою, касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.02.2016 (а.с. 167-168).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
У судове засідання 02.02.2016 представник позивача не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.09.2014 між приватним акціонерним товариством "Креатив" (покупець) та фермерським господарством "Гиренко С.О." (продавець) було укладено договір поставки № С14-00251, відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити насіння соняшнику урожаю 2014 року (товар) на умовах даного договору (а.с. 11-14).
У договорі сторони визначили кількість і вартість товару, умови розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язання та строк його дії.
Суди встановили, що на виконання умов вищезгаданого договору позивачем у період з 13.09.2014 по 17.09.2014 було поставлено товар (295,3 тон насіння соняшнику) покупцю на суму 590 600,00 грн., що підтверджується накладними від 13.09.2014 № 15, від 15.09.2014 № 16, від 16.09.2014 № 17, від 17.09.2014 № 18, від 17.09.2014 № 19 (а.с. 41, 44, 47, 50, 53).
28.05.2015 між сторонами була укладена додаткова угода № С14-00251/4 до договору від 11.09.2014 № С14-00251, п. 3 якої передбачено, що ціна партії товару, вказаної в п. 1 цієї додаткової угоди складає 9 206,08 грн. з урахуванням ПДВ за одну тону (а.с. 15).
Також 28.05.2015 між сторонами відповідно до умов договору було складено і підписано акт переоцінки насіння соняшнику № 1, згідно якого загальна остаточна ціна соняшнику після переоцінки з ПДВ склала 2 700 779,06 грн. (а.с. 17).
Водночас, відповідач за поставлений товар у передбачений договором від 11.09.2014 № С14-00251 строк не розрахувався, що і стало підставою для звернення з даним позовом.
Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України)
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 300 000,00 грн., місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, обгрунтовано припинив провадження у вказаній частині позовних вимог на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Суди попередніх інстанцій, здійснивши перерахунок заявлених позовних вимог, дійшли висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 2 403 220,86 грн. основного боргу, 2 441,80 грн. 3% річних та, відповідно, в частині відмови у позові в частині стягнення 887,93 грн. 3% річних.
Частиною 2 ст. 111-7 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду, яким було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.
Посилання заявника касаційної скарги про порушення місцевим господарським судом ст. 41 ГПК України є необгрунтованими, оскільки, як встановили суди, у розумінні ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній станом на 28.05.2015) обов'язковість скріплення додаткової угоди від 28.05.2015 № С14-00251/4 печаткою сторонами не визначалась та відповідачем не ставилось питання щодо невідповідності підпису представника.
Також у відзиві на позов відсутні заперечення щодо отримання товару певною особою, такі заперечення з'явились лише у суді апеляційної інстанції та ніякими доказами в порядку ст. 101 ГПК України підтверджені не були.
Згідно п. 65, 68, 72, 73 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.1998 № 1893 (1893-98-п) особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.
Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах. Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються.
Печатки і штампи, виготовлені з дозволу органів МВС, здаються для знищення цим органам за місцезнаходженням організацій.
Перевірка наявності печаток, штампів і бланків здійснюється щорічно комісією, призначеною наказом керівника організації.
У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків комісія проводить службове розслідування, результати якого оформляються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків комісія проводить службове розслідування, результати якого оформляються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації. У разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов'язані негайно повідомити про це органи МВС та вжити заходів для їх розшуку.
Проте, як встановлено апеляційною інстанцією, акта на знищення чи втрату старого зразка печатки відповідачем не надано.
Крім того, як встановили суди, часткова оплата приватним акціонерним товариством "Креатив" заборгованості в сумі 300 000,00 грн. за вищезазначеним договором та додатковою угодою до нього, що підтверджується платіжним дорученням від 03.07.2015 № 748 (а.с. 76) свідчить про визнання відповідачем договірних відносин з позивачем.
Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.
Заявлене під час розгляду у суді касаційної інстанції клопотання представника приватного акціонерного товариства "Креатив" про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надання додаткових доказів щодо наявності судового провадження про визнання недійсним договору поставки, на підставі якого прийняте оскаржене рішення відхиляється з огляду на необхідність дотримання строків розгляду справи, обсяг повноважень суду касаційної інстанції та співвідповідність права та обов'язку сторони на розпорядження наданими їй процесуальними можливостями судового захисту.
Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 у справі № 912/2573/15 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Креатив" - без задоволення.
Головуючий суддя
Судді:
Г.К. Прокопанич
В.В. Палій
В.І. Студенець