розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015

у справі № 910/3678/13 господарського суду міста Києва

за позовом публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс"

про визнання договору недійсним,

У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс", просило визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі за адресою: вул. Горького, 43, літ. "А" у м. Києві від 24.02.2010 року, укладений між сторонами (т. 1, а.с. 5-10).

Позовні вимоги мотивовано відсутністю повноважень у представника позивача на підписання оспорюваного договору та посиланням на приписи ст. ст. 203, 215, ч. 1, 2 ст. 376, ст. ст. 638, 658 ЦК України.

Ухвалами від 29.07.2013 у справі призначалась судова будівельно-технічна експертиза, проведення якої доручалось Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинялось провадження у справі (т. 1, а.с. 249-251, 252).

У заяві від 05.09.2014 публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" просило здійснити розгляд справи також з урахуванням ст. 233 ЦК України (т. 2, а.с. 30-33).

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2014 (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 (головуючий Рябуха В.І., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) (т. 3, а.с. 91-101) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 96-101).

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2015 рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду (т. 3, а.с. 165-174).

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.08.2015 (суддя Привалов А.І.) позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі за адресою: вул. Горького, 43, літ. "А" у м. Києві від 24.02.2010 року, укладений між сторонами (т. 4, а.с. 48-56).

Судовий акт мотивовано невідповідністю оспорюваного договору цивільному законодавству.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 (головуючий Коршун Н.М., судді Алданова С.О., Дикунська С.Я.) рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2015 скасовано та прийнято нове про відмову у позові (т. 4, а.с. 135-146).

Оскаржений судовий акт мотивовано недоведенням позовних вимог та наступним схваленням оспорюваного правочину.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило скасувати оскаржений судовий акт, рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення і неправильне застосування апеляційною інстанцією норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 43, 111-12 ГПК України, ст. 349 ЦК України (т. 4, а.с. 154-167).

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 22.12.2015 № 05-05/2640 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Грек Б.М., Палій В.В. (т. 4, а.с. 152).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.01.2016 (т. 4, а.с. 153).

У відзиві на касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення і просить залишити його без змін, а скаргу - без задоволення (т. 4, а.с. 176-182).

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 18.01.2016 № 05-05/125 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Палій В.В., Студенець В.І. (т. 4, а.с. 183).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.01.2016 розгляд касаційної скарги відкладено на 02.02.2016 (т. 4, а.с. 185-186).

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 02.02.2016 представник позивача не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.02.2010 між акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк") та товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив за 10 555 000,00 грн. об'єкт нерухомості, який за правовстановлюючим документом значиться як нежитловий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А (т. 1, а.с. 15-17).

Відповідно до п. 2 договору нежитловий будинок, що відчужується, належить продавцеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі "Українська біржа "Десятинна" 23.03.1998 за реєстраційним № 2211-б/684. Право власності на нього зареєстровано за продавцем у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 28.04.1998 у реєстрову книгу за реєстровим № 2475-П. Вказаний будинок за вищезгаданим правовстановлюючим документом має площу 310,00 кв.м, згідно з інвентаризаційною справою його площа складає 300,20 кв.м. Зазначений будинок знаходиться на земельній ділянці площею 293,86 кв.м, кадастровий № 79:014:017.

Пунктом 8 договору сторони узгодили, що покупець стверджує продавцеві та повідомляє усім заінтересованим особам, що нежитловий будинок, який є предметом договору, оглянутий до укладання договору купівлі-продажу. Недоліків чи дефектів, які б перешкоджали б використанню нерухомості за призначенням, а також будь-яких інших особливостей, які покупець хотів би зазначити у договорі на момент огляду не виявлено.

За актом приймання-передачі від 01.03.2010 продавець передав, а покупець прийняв нежитловий будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 (літера А) загальною площею 300,2 кв.м згідно умов договору (т. 1, а.с. 18).

Оспорюваний договір зі сторони публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" підписано заступником голови правління - Котишевською І.Б.

Місцевим господарським судом визнано неналежним доказом технічний паспорт на нежитловий будинок від 22.02.2010, оскільки він не відповідав вимогам Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127 (z0582-01) , зокрема, не підписаний керівником бюро технічної інвентаризації.

Встановивши, що на момент укладення оспорюваного договору сторони не узгодили істотної умови договору, а саме, його предмету, оскільки дійсна площа об'єкту нерухомості визначена не була, місцевий суд дійшов висновку про невідповідність вказаного договору ст. 638 ЦК України.

Також місцевий господарський суд, дослідивши протокол спільного засідання спостережної ради та правління банку від 18.02.2010 № 5 та довіреність, яка була видана на ім'я заступника голови правління Котишевської І.Б., дійшов висновку, що особа, яка діяла від імені банку, не була наділена необхідним обсягом повноважень для укладення оспорюваного договору та підписання акта приймання-передачі нерухомого майна від 01.03.2010.

Вищевикладене стало підставою для задоволення позову.

Апеляційна інстанція, скасовуючи прийнятий місцевим судом акт виходила з наступного.

На виконання вказівок постанови Вищого господарського суду України від 04.06.2015 апеляційний господарський суд, дослідивши технічний паспорт на нежитловий будинок від 04.12.2008, технічний паспорт на нежитловий будинок від 22.02.2010, довідку-характеристику Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 23.02.2010 № 1456727, висновки експертів будівельно-технічної експертизи від 12.08.2014 № 8301/13-43, встановив, що на момент укладення оспорюваного договору позивач був власником нежитлового приміщення у м. Києві по вул. Горького, 43-А, загальна площа якого становила 300,2 кв.м та до загальної площі якого не зараховувалась площа технічного горища.

Апеляційна інстанція, відхиляючи посилання публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на те, що при укладенні оспорюваного договору нежитлове приміщення було більшим за розміром, зазначила, що позивачем не надано доказів того, що він був власником нежитлового приміщення загальною площею саме 465 кв.м.

Згідно з п. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 160 ЦК України в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону України від 19.09.1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися наглядова рада акціонерного товариства, яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу.

Відповідно до п. 7.16.10 статуту публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників акціонерного товариства "Укрінбанк" від 09.06.2006 № 2) спостережна рада дає згоду на відчуження майна, вартість якого перевищує 5 000,00 грн. (т. 1, а.с. 29-39).

Згідно з п. 7.21 статуту публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників акціонерного товариства "Укрінбанк" від 09.06.2006 № 2) засідання спостережної ради проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал і вважаються правомочними, якщо на них присутні 2/3 її членів. Рішення спостережної ради приймаються більшістю голосів. У разі розподілу голосів порівну приймається рішення, за яке проголосував голова спостережної ради.

Відповідно до п. 3 Положення про спостережну раду акціонерного товариства "Укрінбанк", затвердженого загальними зборами учасників (протокол від 18.05.2001 № 1) кількість членів спостережної ради не може бути меншим 5 осіб. Спостережна рада призначається строком на 5 років.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням спостережної ради акціонерного товариства "Укрінбанк", затвердженим протоколом спільного засідання спостережної ради та правління банку від 18.02.2010 № 5 було вирішено здійснити продаж нежитлового будинку, літера А загальною площею 311,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 за ціною не нижче 8 785 784,14 грн., а також доручити заступнику голови правління Котишевській І.Б. укласти договорі купівлі-продажу такого нерухомого майна від імені банку (т. 1, а.с. 28).

Вказане рішення спостережної ради, оформлене протоколом від 18.02.2010 року № 5 не оскаржене та не визнано неправомірним.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що особа, яка діяла від імені банку була наділена необхідним обсягом повноважень, наданих їй у відповідності до статуту банку та вимог чинного законодавства для укладення оспорюваного договору.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Апеляційною інстанцією встановлено, що 01.03.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" було укладено договір оренди (найму) № 01/03/2010, відповідно до умов якого товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" було передано в оренду публічному акціонерному товариству "Український інноваційний банк" нежитлові приміщення у будинку за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд.43 (літера "А") площею 300,2 кв.м, строком з 01.03.2010 по 25.02.2013.

Факт укладення договору оренди підтверджується рішенням суду у справі № 23/76.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.014 у справі № 5011-36/12183-2012 первісний позов було задоволено частково, а саме, стягнуто з публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" 105 688,95 грн. основного боргу з орендної плати за договором оренди (найму) від 01.03.2010 № 01/03/10, 167 955,31 грн. неустойки та 5472,89 грн. судового збору.

Також апеляційним господарським судом встановлено, що публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" зверталось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" про визнання договору оренди (найму) від 01.03.2010 № 01/03/10 недійсним.

Однак, рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі № 5011-4/16663-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що, позивач, укладаючи договір оренди, підписуючи акт приймання-передачі будинку в оренду, частково сплачуючи орендну плату, у подальшому схвалив підписаний представником оспорюваний договір купівлі-продажу та акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.03.2010.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Посилання заявника касаційної скарги про неврахування апеляційною інстанцією п. 2.1 Інструкції про порядок видачі довідок-характеристик на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб та зареєстровані в бюро технічної інвентаризації, затвердженої Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству від 30.04.1996 № 35 (z0273-96) є необгрунтованими з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 2.1 зазначеної Інструкції (в редакції, чинній станом на 24.02.2010) кожній видачі довідки-характеристики обов'язково передує обстеження об'єктів нерухомості незалежно від того, коли була видана попередня довідка-характеристика.

Як встановлено апеляційною інстанцією, відповідно до довідки-характеристики Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 23.02.2010 № 1456727 позивач був власником нежитлового приміщення у м. Києві по вул. Горького, 43-А загальна площа якого становила 300,2 кв.м, і саме ця довідка була надана для вчинення відповідних нотаріальних дій.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність у вказаній довідці посилань на наявність інших приміщень підтверджує факт, що при обстеженні об'єкта нерухомості такі приміщення виявлені не були.

Інші доводи скаржника вищевикладеного не спростовують та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 ГПК України.

З врахуванням наведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 у справі № 910/3678/13 залишити в силі, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" - без задоволення.