Борденюк Є.М. - головуючого, Кривди Д.С. (доповідача), Могил С.К., за участю представників (за первісним позовом): позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), відповідача Петров О.Г., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 у справі № 910/14359/15 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" до Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" про стягнення 448 466,68 грн, та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" про стягнення штрафу в розмірі 314 820,99 грн, Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 29.01.2016 № 05-05/255 у зв'язку з виходом з відпустки судді Могил С.К. сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Борденюк Є.М. - головуючий, судді Кривда Д.С., Могил С.К. для розгляду касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 у справі № 910/14359/15.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" грошових коштів в сумі 448466,68 грн, сплачених в якості забезпечувального платежу за договором, як майно, яке особа зобов'язана повернути через те, що підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Приватне акціонерне товариство "Мульті Весте Україна 3" звернулось з зустрічним позовом у даній справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" грошових коштів (штрафу) в розмірі 314820,99 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 (судді Підченко Ю.О. - головуючий, Карабань Я.А., Плотницька Н.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 (судді: Калатай Н.Ф. - головуючий, Ропій Л.М., Пашкіна С.А.), первісний позов задоволено повністю; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" грошові коштів в сумі 448466,68 грн та судовий збір у розмірі 8969,33 грн; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Приватне акціонерне товариство "Мульті Весте Україна 3" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким в первісному позові відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити повністю. Скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 549, 611, 613, 629, 631 1212 Цивільного кодексу України (435-15) , статті 230 Господарського кодексу України, статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, колегія суддів вважає, що касаційна підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 20.03.2014 Приватне акціонерне товариство "Мульті Весте Україна 3" (Орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" (Орендар) уклали попередній договір оренди об'єкт № MS 1.22 (далі за текстом - Попередній договір), предметом якого згідно з п.3.1 є укладання Договору оренди (договір оренди приміщень за формою і змістом, визначеними у Додатку № 1 до вказаного договору, укладений сторонами відповідно до умов цього договору) протягом періоду, встановленого пунктом 4.2, а також Оздоблювальні роботи (роботи, що виконуються Орендарем, необхідні для адаптації приміщення з метою провадження діяльності у приміщення, що відповідає меті оренди за договором оренди), Забезпечувальний платіж (платіж, що виплачується Орендарем на користь Орендодавця як гарантія виконання Орендарем своїх зобов'язань за Попереднім договором у порядку і строки, визначені у ст. 5 Попереднього договору).

Згідно з п.5.1 Попереднього договору Орендар здійснює на користь Орендодавця забезпечувальний платіж у сукупному розмірі, що дорівнює трьом місячним розмірам базової орендної плати, загальної плати та експлуатаційні та операційні витрати та маркетингового збору, включаючи ПДВ згідно погодженого графіку.

На виконання умов Попереднього договору Орендар перерахував гарантійний платіж у розмірі 448466,68 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 0000027076 від 26.03.2014 та не заперечується сторонами.

Відповідно до п.4.2 Попереднього договору сторони зобов'язуються укласти договір оренди протягом Строку дії (строк, протягом якого Попередній договір зберігає чинність і який становить один календарний рік з дати підписання і нотаріального посвідчення Попереднього договору), і не пізніше, ніж протягом 10 робочих днів після дати реєстрації права власності Орендодавця на торговельний центр. Орендодавець зобов'язаний повідомити Орендаря про таку реєстрацію протягом 2 робочих днів після її здійснення.

В п.4.1 Попереднього договору сторонами погоджено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом одного року.

Отже, за умовами Попереднього договору сторони мали обов'язок укласти договір оренди протягом одного року з дати підписання та нотаріального посвідчення Попереднього договору, тобто у строк до 20.03.2015, але при цьому не раніше за дату реєстрації права власності Орендодавця на торговельний центр.

Як вбачається з листів Орендодавця № 2099/03/14 від 29.10.2014, № 24/2/03/15 від 22.01.2015, укладення договору оренди у строк до 20.03.2015 не було можливо через те, що відкриття торгівельного центру, щодо оренди приміщень у якому мав бути укладений договір оренди, було заплановано після цієї дати (спочатку у травні, а потім у серпні 2015 року), що сторонами не заперечується.

За умовами п.4.3 Попереднього договору якщо договір оренди не може бути укладений протягом Строку дії за умови, що жодна зі сторін не порушує свої зобов'язання за Попереднім договором, що призводить до його дострокового розірвання, як це передбачено в Попередньому договорі, сторони зобов'язані укласти новий попередній договір про укладання договору оренди на тих же умовах, що визначені в Попередньому договорі, до закінчення строку, але не пізніше ніж до закінчення 10 календарного місяця строку. У випадку відмови Орендаря укласти новий попередній договір про укладення договору оренди, Орендодавець має право (не обмежуючи право орендодавця на відшкодування збитків) залишити в себе забезпечувальний платіж як санкцію за порушення Орендарем умов Попереднього договору.

Згідно з п.5.5 Попереднього договору у разі непідписання договору оренди і розірвання Попереднього договору з вини Орендаря або у разі непідписання Попереднього договору на новий строк згідно умов цього договору, Орендодавець має право в якості санкції залишити в себе забезпечувальний платіж додатково до будь-яких інших засобів захисту своїх інтересів, до яких Орендодавець може вдатися відповідно до цього договору.

Частина 1 статті 217 ГК України встановлює, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Отже, в розумінні умов Попереднього договору, право Орендодавця залишити в себе забезпечувальний платіж як санкцію у випадку непідписання попереднього договору на новий строк згідно з умовами уже існуючого Попереднього договору (п.5.5) виникає як наслідок того, що таке непідписання сталося через відмову Орендаря його укласти (п.4.3), тобто у випадку наявності винних з точки зору Попереднього договору дій останнього.

Посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту відмови Орендаря від укладення нового попереднього договору протягом встановленого Попереднім договором строку 10 місяців, суди відхилили доводи Орендодавця щодо наявності в нього права залишити в себе забезпечувальний платіж як санкцію.

Обставини звернення Орендодавця до Орендаря з пропозицією укласти новий попередній договір листами № 2642/03/15 від 23.02.2015 та № 2706/03/15 від 04.03.2015, тобто після встановленої пунктом 4.3 Попереднього договору дати - до 01.02.2015, суди оцінили як такі, що не можуть підтверджувати відмову Орендаря від укладення такого договору, яке тягло б за собою правові наслідки, передбачені п.4.3 Попереднього договору, оскільки таке звернення сталося поза межами строку, встановленими умовами Попереднього договору.

Предметом первісного позову у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" про стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України з Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" грошових коштів в сумі 448466,68 грн, сплачених в якості забезпечувального платежу за договором, як майно, яке особа зобов'язана повернути через те, що підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Задовольняючи позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз", суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавством передбачено, що правовим наслідком закінчення строку дії договору є відсутність договору як підстави, з якою закон пов'язує здійснення прав і виконання обов'язків сторонами за цим договором. Договір оренди між сторонами укладений не був, а Попередній договір закінчив свою дію, що виключає можливість виконання Орендодавцем будь-яких зобов'язань за вказаним договором, в рахунок яких він міг би отримати від Орендаря плату, та, відповідно, свідчить про безпідставність утримання Орендодавцем вказаних коштів.

Однак, з такими висновками судів не можна погодитись, враховуючи таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно з статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція міститься, зокрема у постановах Верховного Суду України: від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 17.06.2014 у справі № 13/096-12).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З встановлених судами обставин вбачається, що відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно.

На вказане суди попередніх інстанцій уваги не звернули і дійшли передчасних висновків стосовно наявності підстав для задоволення первісного позову на підставі статті 1212 ЦК України.

Таким чином, розглядаючи справу, суди обох інстанцій всупереч вимогам статей 4-3, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України, всебічно, повно і об'єктивно не дослідили всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина 2 статті 111-5 ГПК України).

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, ухвалені по справі судові акти в частині вирішення первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" про стягнення грошових коштів в розмірі 448466,68 грн підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального й процесуального права, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, при цьому надавши належну оцінку всім доводам сторін.

Що стосується зустрічного позову, предметом якого є вимога Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" штрафу в розмірі 314820,99 грн, нарахованого за період прострочення з 05.03.2015 по 20.03.2015 за неналежне виконання ним своїх зобов'язань за Попереднім договором в частині укладення нового попереднього договору, колегія зазначає наступне.

Статтею 9 Попереднього договору сторони передбачили, що у випадку невиконання Орендарем своїх зобов'язань, передбачених статтею 5 та/або статтею 6, та/або статтею 8 та/або пунктами 4.2 та/або 4.3 цього договору та/або у випадку здійснення Орендарем неналежної діяльності у приміщенні, Орендар сплачує Орендодавцеві штраф у сумі гривневого еквіваленту 500 Євро за кожен день (або його частину) починаючи з шостого дня, коли відповідне зобов'язання Орендаря залишається невиконаним (неналежно виконаним), та 1000 Євро за кожен день (або його частину) починаючи з одинадцятого дня, коли відповідне зобов'язання Орендаря залишається невиконаним (неналежно виконаним).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки (стаття 611 ЦК України).

Враховуючи, що у Попередньому договорі сторони не визначили, на кого саме покладається зобов'язання ініціювати укладення нового попереднього договору і в якому саме порядку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що застосування до орендаря санкції за порушення зобов'язання, яке Попереднім договором на нього не покладалося, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Як було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи, в період, до якого сторони мали укласти новий попередній договір, дій, спрямованих на укладання такого договору (зокрема, щодо направлення пропозицій на його укладання), не було вчинено жодною із сторін, тобто неукладення такого договору є наслідком дій як орендаря, так і орендодавця.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, вищенаведених висновків судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічного позову не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права під час розгляду вимоги за зустрічним позовом, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції в цій частині відсутні. Відповідно, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 у справі № 910/14359/15 в частині задоволення первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" про стягнення грошових коштів в розмірі 448466,68 грн скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.