Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., розглянувши матеріали касаційної скарги приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2015 у справі № 910/6190/15-г господарського суду міста Києва за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення 2 822,92 грн., за участі представників сторін:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - Кудрявський С.М.

16.03.2015 приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулися до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" 2 822,92грн. страхового відшкодування. В обґрунтування позовних вимог посилались на положення ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993 Цивільного кодексу України і зазначали, що здійснивши страхувальнику виплату страхового відшкодування у межах фактичних витрат, набули права регресної вимоги у сплаченій сумі такого відшкодування до особи, відповідальної за завдання матеріального збитку власнику транспортного засобу.

26.05.2015 рішенням господарського суду міста Києва (суддя Зеленіна Н.І.), залишеним без змін 06.10.2015 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.) позов задоволено повністю, стягнуто з ПАТ "Страхова група "ТАС" на користь ПАТ "СК "ВУСО" 2 822,92 грн. страхового відшкодування та 1 827,00грн. судового збору.

Судові рішення із застосуванням положень ст.ст.25, 27 Закону України "Про страхування", ст. 228 ГК України, ст. 993, ч.1 ст. 1191 ЦК України мотивовані тим, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, належним чином завірена копія якого міститься у матеріалах справи, яка підтверджує фактичну вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу, що була виплачена позивачем у зазначеному розмірі.

У касаційній скарзі приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" посилалися на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, тому просили судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові. Стверджували, що виплатили на користь приватного акціонерного товариства "СК "ВУСО" вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, тобто виконали своє зобов'язання у повному обсязі. Зазначали, що для отримання повного відшкодування у вигляді різниці між фактичним розміром шкоди і виплаченим у порядку регресу відшкодуванням, ПАТ "СК "ВУСО" вправі звернутися до особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи та установлено судами обох інстанцій, 21.07.2011 між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 271522-02-21-01, за яким застраховано транспортний засіб марки "Деу" д.н. НОМЕР_1 та відповідно до умов якого ПАТ "СК "ВУСО" взяли на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.

25.05.2012 з вини водія ОСОБА_6, що підтверджується постановою Московського районного суду міста Харкова від 23.08.2012 і не оспорюється у касаційній скарзі, сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля "Деу" д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля "Деу" д.н. НОМЕР_5, під керуванням ОСОБА_6. У результаті зазначеного ДТП було пошкоджено автомобіль "Деу" д.н. НОМЕР_1 та заподіяно його власнику матеріальну шкоду, розмір якої відповідно до Звіту від 06.06.2012 № 52/05/12 склав 6 527,08грн.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов договору добровільного страхування, 18.07.2012 ПАТ "Страхова компанія "ВУСО" виплатили страхове відшкодування у сумі 9 350,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 8801. Зазначена сума була розрахована на підставі наряду № 56 станції технічного обслуговування від 01.07.2012, складеного на замовлення ОСОБА_5

Часткова виплата приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" за страховим полісом відшкодування приватному акціонерному товариству "СК "ВУСО" у сумі 6 527, 08 грн., тобто у розмірі матеріальної шкоди, визначеної у Звіті від 06.06.2012 № 52/05/12 обумовила звернення останніх до суду з позовом про стягнення з відповідача 2 822,92грн. різниці між сумою фактично виплаченої позивачем та відшкодованої відповідачем страхової виплати.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до положень статті 993 ЦК України, які кореспондуються з приписами ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки - відповідача як страховика цивільної відповідальності винної у ДТП особи.

Згідно з п.36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції на момент скоєння ДТП) виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Тому слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що особою, відповідальною за заподіяні у результаті ДТП збитки, у передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності межах, є саме ПАТ "СГ "ТАС". Відсутність зазначених дій з боку відповідача не позбавляє позивача права отримати відшкодування у межах фактично понесених ним витрат, кошторис яких був складений на підставі рахунку СТО, що узгоджується з умовами договору добровільного страхування наземного транспорту № 271522-02-21-01 від 21.07.2011.

При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно визнали, що Законами України "Про страхування" (85/96-ВР) та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування виключно у розмірі суми, визначеної звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, який визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Виходячи з того, що при ухваленні рішень попередні судові інстанції здійснили всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надали належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Викладені заявником у касаційній скарзі доводи не заслуговують на увагу та спростовуються мотивованими висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи та вимогах закону.

Стосовно доводів касаційної скарги, спрямованих на переоцінку доказів, пов'язаних з вирішенням спору, то виходячи з приписів ч.2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, відтак це не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2015 у справі № 910/6190/15-г - без змін.