розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2015 р. (суддя Фещенко Ю.В.) та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 р. (судді: Кузнецов В.О., Науменко І.М., Верхогляд Т.А.) у справі № 904/909/15 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" про стягнення заборгованості за договором поставки № 1205835 у загальному розмірі 64 233 грн. 00 коп. та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 1/1 від 14.11.2014 р. за участю представників: від позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовомне з'явились від відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3, довіреність № 434-4016 від 11.10.2011 р. від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача не з'явились

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2015 р. у справі № 904/909/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 р., відмовлено у задоволенні первісного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" про стягнення заборгованості за договором поставки № 1205835 у загальному розмірі 64 233 грн. 00 коп. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 1/1 від 14.11.2014 р. задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Свої рішення місцевий та апеляційний господарські суди мотивували тим, що договір про відступлення права вимоги № 1/1 від 14.11.2014 р. укладено за відсутності письмової згоди Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", як це передбачено п. 15.6 договору поставки № 1205835 від 05.12.2012 р. Отже, вказаний договір про відступлення права вимоги є недійсним, як такий, що суперечить чинному законодавству, а саме: ч. 1 ст. 203 та ст. 516 Цивільного кодексу України.

При цьому, господарські суди попередніх інстанцій визнали відсутніми підстави для задоволення заявленого новим кредитором первісного позову про стягнення заборгованості за поставлений товар, оскільки до останнього не перейшло відповідне право вимоги, у зв'язку з недійсністю договору відступлення такого права.

Не погоджуючись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2015 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 р. у справі № 904/909/15 та прийняти нове рішення.

Обґрунтовуючи звернення з вказаною касаційною скаргою, позивач за первісним позовом посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ч. 3 ст. 512, ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

Так, скаржник стверджує, що положення договору поставки містять обмеження щодо передачі сторонами саме своїх зобов'язань, тоді як суди не врахували, що при укладенні договору про відступлення права вимоги відбулася передача саме права вимоги, а не зобов'язання.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.01.2016 р. касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 01.02.2016 р.

До початку судового розгляду представник відповідача за первісним позовом скористався правом, наданим йому ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзиви на касаційну скаргу.

В судове засідання 01.02.2016 р. з'явився представник відповідача за первісним позовом.

Представники позивача за первісним позовом та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача в судове засідання не з'явились.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача за первісним позовом та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В процесі судового розгляду справи № 904/909/15 господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.12.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" (постачальник) укладено договір поставки № 1205835.

Відповідно до п. 1.1 даного договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого, марка, вид, сорт вказується в специфікації (додатку) до договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 4.1 договору поставки загальна вартість товару за цим договором складає суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до даного договору.

Ціна кожного найменування товару, його сорту, виду, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується в специфікації (додатку) до договору, що закріплено в п. 4.2 договору поставки.

Одночасно, в п. 4.6 договору № 1205835 від 05.12.2012 р. передбачено, що порядок оплати і форма розрахунків вказуються сторонами в специфікаціях (додатках) до договору.

За специфікацію № 1/1205835 до договору поставки постачальник здійснює поставку товару (зокрема, пневмодвигун ДАР-5Б) у кількості 4 шт., за ціною 14 040 грн. 00 коп.

У пункті 2 специфікації закріплено порядок розрахунків, а саме визначено, що покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару за фактом поставки протягом 35-ти календарних днів, з моменту надання рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар на склад покупця за умови виконання пунктів 3.4, 9.2. Датою (моментом) оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

Сторонами також погоджено та викладено в п. 13.1 договору поставки, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх печатками. Термін дії договору закінчується 31.12.2012 р., але не раніше повного виконання зобов'язань обома сторонами.

На виконання умов договору поставки постачальник здійснив покупцю поставку товару - пневмодвигуна ДАР-5Б вартістю 14 040 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000038 від 21.12.2012 р., підписаною представниками сторін.

При цьому, докази здійснення Публічним акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" оплати поставленого товару в матеріалах справи відсутні.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що надалі між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" (первісний кредитор) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 1/1 від 14.11.2014 р., відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги на одержання від боржника (Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів") на загальну суму 14 040 грн. 00 коп. за видатковою накладною № РН-0000038 від 21.12.2012 р. та договором поставки № 1205835 від 05.12.2012 р.

Пунктом 3 договору відступлення права вимоги передбачено, що до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного виконання зобов'язання, в тому числі стягувати передбачену договором поставки № 1205835 від 05.12.2012 р. пеню і штрафні санкції.

В момент підписання договору здійснюється перехід права вимоги (визначеної у пункті 1 договору) первісного кредитора до нового кредитора (п. 6 договору відступлення права вимоги № 1/1 від 14.11.2014 р.).

Зважаючи на умови вказаного договору, 09.12.2014 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 надіслав на адресу Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод фероспалавів" претензію, в якій повідомив про укладення договору відступлення права вимоги за договором поставки № 1205835 від 05.12.2012 р. та просив сплатити заборгованість в сумі 14 040 грн. 00 коп., а також пеню в сумі 49 561 грн. 20 коп., нараховану на підставі п. 11.3 договору поставки.

В свою чергу, у відповіді на вказану претензію відповідач за первісним позовом зазначив про неможливість розгляду претензії, оскільки до неї не надані документи, які підтверджують обставини, на підставі яких пред'явлена претензія, а також розрахунок претензії.

За таких обставин, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав до господарського суду Дніпропетровської області позовну заяву про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" заборгованості та пені за договором поставки № 1205835 від 05.12.2012 р. в загальній сумі 64 233 грн. 00 коп.

Відповідач за первісним позовом не визнав заявлені позовні вимоги та звернувся до місцевого господарського суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 1/1 від 14.11.2014 р.

Зустрічні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" вмотивовано тим, що оспорюваний договір укладено всупереч приписам чинного законодавства, а саме за відсутності письмової згоди покупця.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. (v0011600-13)

Разом з цим, в ст. 512 Цивільного кодексу України однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні визначено передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів. Однак, сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Таким чином, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, як такого, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, що, зокрема, викладено в його постанові від 15.04.2015 р. у справі № 910/6098/14.

При цьому, в п. 15.6 договору поставки № 1205835 від 05.12.2012 р. зазначено, що постачальник має право передавати третім особам права та зобов'язання за договором лише за письмовою згодою покупця.

Враховуючи наведене положення договору поставки та зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів надання Публічним акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" згоди на відступлення постачальником свого права вимоги Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними та обґрунтованими висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 1/1 від 14.11.2014 р., як такого, що суперечить приписам ч. 3 ст. 512, ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

Отже, зважаючи на недійсність договору про відступлення права вимоги № 1/1 від 14.11.2014 р., місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку про відсутність у позивача за первісним позовом порушеного права, яке може бути відновлене шляхом стягнення з відповідача за первісним позовом заявлених сум основного боргу та пені.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеним, у зв'язку з чим вважає правомірною відмову в задоволені первісного позову по суті без застосування строку позовної давності.

Крім того, судова колегія господарського суду касаційної інстанції погоджується з правовою позицією місцевого та апеляційного господарських судів щодо відмови в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про припинення провадження за зустрічним позовом через припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" (третьої особи у справі), оскільки відповідно до п. 6. ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, який був однією із сторін у справі, тобто позивачем або відповідачем.

Одночасно, колегія суддів Вищого господарського суду України, як і суди попередніх інстанцій, приходить до висновку, що спір про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 1/1 від 14.11.2014 р. не підлягає розгляду у межах провадження у справі про банкрутство.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів як безпідставні та необґрунтовані.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятих ними судових рішень.