головуючого-судді суддів: Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення від 06.10.2015 господарського суду Полтавської області та на постанову від 24.11.2015 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 917/1734/15 господарського суду Полтавської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго" про стягнення 3 % річних та інфляційних В судове засідання прибули представники сторін: позивача Мельник В.В. (дов. від 18.04.2014 № 24-93); відповідача не з'явились;

У серпні 2015 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до господарського суду з позовом до Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго" (надалі - КВП "Комсомольськтеплоенерго", відповідач) про стягнення з відповідача 265341,33 грн. інфляційних та 62909,76 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 26.11.2013 до 28.10.2014 у зв'язку з простроченням оплати за поставлений природний газ по Договору купівлі-продажу природного газу № 14/2381/11 від 10.09.2011.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.10.2015 у справі № 917/1734/15 (суддя Сірош Д.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 (колегія суддів: Пелипенко Н.М. - головуючий, судді - Івакіна В.О., Камишева Л.М.), у задовленні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанції, позивач - ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 та рішення господарського суду Полтавської області від 06.10.2015 скасувати, і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами порушено норми процесуального та матеріального права, і зокрема, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 549- 552, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК (1798-12) ), оскільки надано невірну правову оцінку умовам Договору про організацію взаєморозрахунків, яким сторни не змінювали умови основного договору купівлі-продажу природного газу, а лише погодили джерело надходження коштів, тому відповідач не звільнений від відповідальності за порушення строків щодо оплати поставленого природного газу, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Відповідач - КВП "Комсомольськтеплоенерго" у відзиві на касаційну скаргу заперечило проти її доводів та просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, проте відповідач своїм правом взяти участь в судовому засіданні не скористався.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представника позивача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, що 30.09.2011 між НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та КВП "Комсомольськтеплоенерго" (Покупець) укладений Договір № 14/2381/11 на купівлю-продаж природного газу, на виконання умов якого Продавцем (позивач) передано у власність Покупцю (відповідач) з жовтня 2011 року по грудень 2012 році природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками, у обсязі 30917,863 тис. куб. м на загальну суму 40477666,25 грн.

Покупець свої зобов'язання у встановлені договором строки не виконав, оплату за отриманий природний газ своєчасно не здійснив, що стало підставою для звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до господарського суду з позовом про стягнення з КВП "Комсомольськтеплоенерго" 265 341,33 грн. інфляційних та 62 909,76 грн. 3% річних, нарахованих за період з 26.11.2013 по 28.10.2014 на суму непогашеної основної заборгованості, яку вже було стягнуто та частково погашено за рішенням господарського суду Полтавської області від 29.11.2012 по справі № 18/1803/12 та за рішенням господарського суду Полтавської області від 26.02.2014 по справі № 917/2464/13.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

В силу приписів ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, врегульовані Законом України "Про теплопостачання" (2633-15) .

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про теплопостачання" державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Статею 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлено загальні засади формування тарифів на теплову енергію, згідно з якою тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

В пункті 2 ст. 16 Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік" передбачено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 (30-2014-п) затверджено Порядок та умови надання за 2012-2013 роки субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплові енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

З урахуванням Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (719-18) та на виконаня Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 (30-2014-п) , між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області, фінансовим управлінням виконкому Комсомольської міської ради, КВП Комсомольськтеплоенерго, ПАТ НАК "Нафтогаз України", були укладені Договори про організацію взаєморозрахунків № 32/30 від 12.02.2014 та № 758/30 від 14.10.2014, за умовами яких за рахунок державних субвенцій була погашена заборгованість по Договору 14/2318/11 від 30.09.2011 у сумі 45200000,00 грн. та 413309,11 грн. відповідно, що підтверджується платіжними дорученнями № 1 від 01.04.2014 та № 4 від 28.10.2014.

За встановлених обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи місцевий господарський суд дійшов висновку, що договорами про організацію взаєморозрахунків сторонами не припинено правовідносини за Договором 14/2318/11 від 30.09.2011, а змінено строки та порядок погашення заборгованості за поставлений природний газ, при цьому в підпункті 2 пункту 12 та пункті 17 Договорів про організацію взаєморозрахунків сторни зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після нарахування коштів на їх рахунок, та засвідчили, що після виконання договору сторони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета спору. Оскільки договорами про організацію взаєморозрахунків сторони погодили новий порядок і строки розрахунків, тому підстав застосовувати несприятливі для відповідача наслідки за порушення грошового зобов'язання у відповідності до попередніх умов договору купівлі-продажу природного газу, немає, у зв'язку з чим судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Апеляційний господарський суд залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду погодився з його висновками виходячи з того, що укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України є заміною первісного зобов'язання про оплату природного газу, тому відсутні правові підстави для застосування відповідальності за порушення зобов'язання на підставі Договору 14/2318/11 купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011. Тобто, за висновком апеляційного суду, в результаті новації було припинено первісне зобов'язання у вищевказаній частині та виникло нове, яке містить умови про інший спосіб виконання.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з таким висновком апеляційного господарського суду щодо новації з підстав його невідповідності нормам чинного в Україні законодавства.

Згідно з частиною 2 ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Тобто характерним для новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання, при цьому нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами. Втім, договори про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містять, а відтак, висновок про те, що за результатами їх укладення відбулась новація зобов'язань за Договором 14/2318/11 купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011, є помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах права.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції, погоджується з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій стосовно відсутності підстав для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення оплати у сумі 4934627,48 грн. за Договором № 14/2381/11 від 30.09.2011, оскільки уклавши Договори про організацію взаєморозрахунків № 92/30 від 12.02.2014 та № 756/30 від 14.10.2014 (спірний період), сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу та відмовились від застосування санкцій за порушення строків оплати, оскільки відповідно до пункту 17 цих Договорів сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору. Таким чином, зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені договорами про організацію взаєморозрахунків, висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та індексу інфляції є вірним, не зважаючи на помилковість посилання суду апеляційної інстанції на положення ст. 604 Цивільного кодексу України.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України у своїх постановах від 09.09.2014 у справах № 5011-35/1533-2012-19/522-2012, № 5011-35/1272-2012-42/527-2012 та № 5011-1/1043-2012-42/528-2012, від 16.09.2014 у справі № 5011-42/1230-2012-69/542-2012 та від 30.09.2014 у справі № 5011-35/1534-2012-42/553-2012 рішення якого, відповідно до ст. 111-28 ГПК України, прийняті за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.