Божок В.С. - головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М. перевіривши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Аудит" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 у справі господарського суду м. Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Стоміль Санок Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Аудит" про стягнення 67 764,03 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Масалов С.О. - договір від 10.03.2015; від відповідача: Цененко К.С. - дов.б/н від 17.06.2015;

Рішенням від 07.07.2015 господарського суду м. Києва (суддя: Полякова К.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Аудит" на користь ТОВ "Стоміль Санок Україна" 61750,00 грн. - основного боргу, 2778,75 грн. пені, 2689,93 грн. штрафних санкцій за період 25.03.2015-20.05.2015, 1812,30 грн. - судового збору та 1983,90 грн. оплати послуг адвоката. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою від 07.09.2015 Київського апеляційного господарського суду (судді: Сітайло Л.Г. - головуючий, Баранець О.М., Шаптала Є.Ю.) рішення від 07.07.2015 господарського суду м. Києва залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу у спростування доводів позивача щодо не виконання умов укладеного договору з надання аудиторських послуг.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Аудит" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на те, що господарськими судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України, ст.ст. 220, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 84 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що договором не передбачено повернення передплати.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 27.06.2014 ТОВ "Кретон Джі Сі Джі Аудит" (виконавець) та ТОВ "Стоміль Санок Україна" (замовник) уклали договір № 815/01 про надання аудиторських послуг.

Відповідно п.1.1 договору виконавець зобов'язався надати замовнику послуги щодо аудиту фінансової звітності замовника за рік, що закінчиться 31.12.2014, та за півріччя, що закінчиться 30.06.2014, яка відповідає вимогам Міжнародних стандартів фінансової звітності, надалі - МСФЗ, та Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, надалі - НП(С)БО, а також послуги щодо консультацій під час підготовки/підготовки фінансової звітності згідно з МСФЗ, надати замовнику в строки, передбачені договором, аудиторський звіт та лист до керівництва з оцінкою систем внутрішнього контролю та описом проблем, виявлених під час аудиту, англійською та українською мовами. Замовник зобов'язується оплатити послуги виконавця.

За п.2.6 та п.п.2.8.1 договору виконавець самостійно здійснює планування аудиторської перевірки, відповідно до цілей та строків, визначеним сторонами, а також вимог чинного законодавства, Міжнародних стандартів аудиту. Аудит повинен бути спланований і проведений таким чином, щоб одержати обґрунтовану впевненість в тому, що фінансова звітність замовника не містить суттєвих викривлень. Незалежна професійна думка виконавця стосовно фінансової звітності замовника викладається виконавцем у друкованому вигляді, у формі аудиторського звіту, що відповідає Міжнародним стандартам аудиту.

Пунктом 3.2. договору сторони передбачили, що виконавець зобов'язаний, зокрема: співпрацювати з аудиторською фірмою, яка проводить аудит фінансової звітності Стоміль ОСОБА_10(Польща) (Stomil ОСОБА_10 (Polska) за періоди, що зазначені в п. 1.1. договору, в тому числі виконавець зобов'язаний заповнити форму-звіт, який надасть аудитор Стоміль ОСОБА_10 (Польща) (Stomil ОСОБА_10(Polska); надати замовнику аудиторський звіт у останній день строку, передбаченого п.9.1. цього договору (до 31.01.2015); інформувати замовника про хід проведення аудиту; своєчасно виконати прийняті по договору зобов'язання належним чином, відповідності до нього, чинного законодавства України та професійними стандартами аудиту.

Пунктом 6.1 договору сторони обумовили, що загальна вартість послуг щодо проведення аудиту складає 61750,00 грн.

Як встановлено господарськими судами, на виконання умов договору позивач платіжним дорученням № 738 від 03.07.2014 перерахував відповідачу попередню оплату в розмірі 33250,00 грн., а платіжним дорученням № 1909 від 04.03.2015 перерахував 28500,00 грн., однак відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, не надав замовнику аудиторського звіту та акту приймання-передачі виконаних послуг.

Позивач надіслав відповідачу претензією № 1-812/01 від 17.03.2015 щодо повернення суми попередньої оплати та про відмову від прийняття послуг, передбачених договором, в зв'язку з їх невиконанням.

У відповідності ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи викладене вище та наявні в матеріалах справи докази господарські суди дійшли висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення передоплати в сумі 61750,00 грн.

Відповідно п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

За ч.1 та 2 ст. 693 Цивільного Кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Статтею 536 Цивільного Кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного Кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За ч.1 ст. 230 та ч.6 ст. 231 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 10.9 договору сторони обумовили, що у разі порушення строків (прострочення) надання послуг або усунення недоліків в наданих послугах, визначених договором. Виконавець сплачує замовнику договірну санкцію в розмірі 0,1 % від вартості послуг визначених договором за кожен день прострочення.

Враховуючи викладене вище, господарські суди попередніх інстанцій перевіривши розрахунок відсотків за користування чужими коштами правомірно дійшли висновку щодо стягнення з відповідача відсотків, у зв'язку з не виконанням ним договірних зобов'язань.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.