Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 у справі № 4/444-34/192 Господарського суду міста Києва за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) Державна архітектурно-будівельна інспекція України, 2) Київська міська рада про знесення самовільного будівництва в судовому засіданні взяли участь представники : - позивачане з'явився - відповідача ОСОБА_5 - третьої особи-1 Попович О.М. - третьої особи-2 Ходорич О.М. - Генеральної прокуратури України Томчук М.О.

У жовтні 2008 року Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління контролю за благоустроєм Київської міської державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про знесення самовільно розміщених приміщень, з урахуванням додаткових обґрунтувань позову, а саме будинок для проживання та відпочинку літ. "А" загальною площею 308,3 кв. м, будинок для рятувальників літ. "Б" загальною площею 92,7 кв. м, громадську вбиральню літ. "Г" загальною площею 31,6 кв. м, а всього загальною площею 432,6 кв. м, на АДРЕСА_2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2012 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Державну архітектурно-будівельна інспекцію України та Київську міську раду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2014 змінено назву позивача з Головного управління контролю за благоустроєм Київської міської державної адміністрації на Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради.

Дана справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 (суддя головуючий Морозов С.М., судді: Отрош І.М., Ломака В.С.) у даній справі позов задоволено повністю. Зобов'язано відповідача знести самовільно розміщені приміщення: господарче приміщення -1, будинок тимчасового відпочинку - 3, туалет - 1, підсобне приміщення - 1, кухня - 1, дебаркадер - 1, мангал - 1, пантони - 2, шатри - 31, шатри пластикові - 1, намет "Чернігівське" - 1, гостьову автомобільну стоянку, майданчик для збору ТВП кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_2. Стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 (головуючий Чорногуз М.Г., судді: Агрикова О.В., Рудченко С.Г.) вказане рішення суду змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції:

"І. Позовні вимоги задовольнити повністю.

ІІ. Зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) знести самовільно розміщені приміщення, зокрема, будинок для проживання та відпочинку літ. "А" загальною площею 308,3 кв. м, будинок для рятувальників літ. "Б" загальною площею 92,7 кв. м, громадську вбиральню літ. "Г" загальною площею 31,6 кв. м, а всього загальною площею 432,6 кв. м, на АДРЕСА_2.

ІІІ. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) державне мито в розмірі 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 копійок) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 копійок).

ІV. Після вступу рішення в законну силу видати накази".

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Київська міська рада не скористалися правом, наданим статтею 111-2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Київської міської ради № 638-26/798 від 10.07.2003 (ra8-26023-03) "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" Приватному підприємцю ОСОБА_4 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,66 га (в тому числі водної акваторії 0,16 га) для реконструкції, експлуатації та обслуговування комплексу короткочасного відпочинку на АДРЕСА_2 за рахунок земель міської забудови.

01.10.2004 на виконання вказаного рішення, між Київською міською радою (орендодавцем) та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендарю надано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 0,6474 га, з цільовим призначенням - для реконструкції, експлуатації та обслуговування комплексу короткочасного відпочинку та без права капітальної забудови (пункт 8.4. цього договору).

Зазначений договір посвідчено державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Макухою О.О., зареєстровано в реєстрі за № А-7133, зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 25.11.2004 за № 79-6-00261 у книзі записів державної реєстрації договорів (т.1, а.с.25-29).

Факт передачі земельної ділянки в оренду відповідачу підтверджено актом її приймання-передачі від 25.11.2004 (т.1., а.с.35).

Відповідно до Акту обстеження земельної ділянки від 16.10.2008, складеного Головним управлінням контролю за благоустроєм м. Києва на орендованій відповідачем земельній ділянці виявлено наступні об'єкти: господарче приміщення -1, будинок тимчасового відпочинку - 3, туалет - 1, підсобне приміщення - 1, кухня - 1, дебаркадер - 1, мангал - 1, пантони - 2, шатри - 31, шатри пластикові - 1, намет "Чернігівське" -1, гостьову автомобільну стоянку, майданчик для збору ТВП, (т.1, а.с.9).

Після подачі позову у даній справі у 2008 році, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2010 у справі № 35/435, яке набрало законної сили, за відповідачем визнано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна - комплекс надання послуг короткочасного відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", який розташований за адресою: АДРЕСА_3 та складається з наступних об'єктів нерухомості: будинок для проживання та відпочинку літ. "А" загальною площею 308,3 кв. м, будинок для рятувальників літ. "Б" загальною площею 92,7 кв. м, громадська вбиральня літ. "Г" загальною площею 31,6 кв. м, а всього загальною площею 432,6 кв. м.

Підставою для прийняття такого рішення став висновок суду про те, що право власності на новостворене майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) і набувається особою, яка його створила (виготовила) в порядку ст. 331 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України (435-15) ). За висновком суду, зведення відповідачем вказаних об'єктів нерухомого майна не порушує прав інших осіб.

В своєму позові про знесення самовільно побудованих об'єктів, поданого до суду у 2008 році, прокурор послався на те, що під час проведеної перевірки йому стало відомо про порушення вимог діючого земельного законодавства. Прокурор вважає, що відповідачем всупереч умовам договору оренди земельної ділянки та нормам чинного законодавства було встановлено спірні об'єкти без проектно-дозвільної документації, без права на будівництво капітальних споруд та за відсутності позитивного висновку екологічної експертизи щодо проектування, розміщення, реконструкції споруд. Також зазначено, що встановлення відповідачем таких об'єктів порушує режим експлуатації прибережної захисної смуги.

Матеріально-правовою підставою свого позову прокурор обрав статтю 376 ЦК України.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову колегія вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 8.4 договору оренди та пункту 1.1.7 рішення Київради № 638-26/798 від 10.07.2003 (ra8-26023-03) орендар зобов'язаний у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати у порядку, визначеному нормативами забудови м. Києва. Земельну ділянку в межах прибережних захисних смуг орендар зобов'язаний використовувати без права капітальної забудови з обмеженнями відповідно до вимог статті 61 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України (2768-14) ) та статті 89 Водного кодексу України (далі по тексту - ВК України).

Виходячи зі змісту договору оренди земельної ділянки, акта приймання - передачі від 25.11.2004 та рішення Київської міської ради № 638-26/798 від 10.07.2003 (ra8-26023-03) судами попередніх інстанцій встановлено, що об'єктом оренди була виключно земельна ділянка, без зазначення будь-яких приміщень, будівель чи малих архітектурних форм, що на ній розміщені. З вказаних документів та матеріалів справи не вбачається, що відповідачу у встановленому порядку передавалися в оренду чи будь-яке інше користування будь-які приміщення, будівлі чи малі архітектурні форми, тощо, що були розміщені на орендованій ним земельній ділянці.

Судами також встановлено, що до передачі відповідачу в оренду земельної ділянки згідно з умовами договору оренди та рішення Київської міської ради № 638-26/798 від 10.07.2003 (ra8-26023-03) , на вказаній земельній ділянці були розміщені кіоск і літній майданчик. Це підтверджується матеріалами Проекту відведення земельної ділянки приватному підприємцю ОСОБА_4, складеним КП "Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі" (т.2, а.с.17-58), листом відповідача від 11.04.2003, адресованому Головному управлінню земельних ресурсів (т.2, а.с.48), заявою відповідача про надання дозволу на відведення земельної ділянки від 27.09.2002 (т.2, а.с.24), рішенням Голосіївської районної у м. Києві ради від 18.07.2002 та договором на право тимчасового користування землею від 05.09.2002 (т.2, а.с. 55-56), а також паспортом на тимчасове розміщення кіоску з літнім майданчиком під кафе, затвердженим Заступником голови Головкиївархітектури 24.05.2000 (згідно якого розмір кіоску становить 2,5 х 7,0 м.). Докази розміщення інших об'єктів на земельній ділянці, визначеній умовами договору оренди від 01.10.2004, станом на час її передачі відповідачу в оренду, в матеріалах справи відсутні, а сторонами не надані.

Станом на 16.10.2008 на орендованій відповідачем земельній ділянці вже були розміщені наступні об'єкти: господарче приміщення -1, будинок тимчасового відпочинку - 3, туалет - 1, підсобне приміщення - 1, кухня - 1, дебаркадер - 1, мангал - 1, пантони - 2, шатри - 31, шатри пластикові - 1, намет "Чернігівське" -1, гостьову автомобільну стоянку, майданчик для збору ТВП, що підтверджується Актом обстеження, складеним Головним управлінням контролю за благоустроєм м.Києва 16.10.2008 (т.1, а.с.9).

За результатами обстеження і дослідження відповідних документів, проведеними під час здійснення судової будівельно-технічної експертизи, що зафіксовано у Висновку № 6655/10-42 від 19.12.2011, на вказаній земельній ділянці розміщені: будинок для проживання та відпочинку літ. "А", прибудова "а", мансарда, 2 тераси, ґанок, 2 балкони, будинок для рятувальників літ. "Б", мансарда, 2 тераси, балкон, кухонний блок "В", прибудова "в", громадська вбиральня літ. "Г", прибудова "г", ґанок, будинок-гриль "Д", кафе "Е" (яке під час проведення обстеження було демонтовано, конструкції складовано на земельній ділянці) (т.3, а.с.59-74).

В технічному паспорті КП "Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" на нежитловий будинок (приміщення), складеного станом на 25.12.2010, на земельній ділянці на АДРЕСА_2 розміщені наступні об'єкти: будівлі літ. "А", літ. "Б", літ. "В", літ. "Г", літ. "Д", літ. "Е", проставлено відмітки про те, що дозвільна документація на будівництво в БТІ не подана, реєстрація про присвоєння поштової адреси в БТІ не подано, об'єкт не прийнятий в експлуатацію (т.3, а.с.48-50).

Згідно Технічного паспорту КП "Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" на приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок, складеного станом на 27.12.2013, на земельній ділянці на АДРЕСА_2 розміщені наступні об'єкти: будинок літ. "А" площею 308,3 кв. м, літ. "Б" площею 92,7 кв. м, літ. "Г" площею 31,6 кв. м., літ. "Ж" площею 775,9 кв. м (не прийнятий в експлуатацію), літ. "З" площею 26,9 кв. м (не прийнятий в експлуатацію) (т.6, а.с.214).

У висновку судової будівельно-технічної експертизи № 6655/10-42 від 19.12.2011, що призначалася у даній справі, зазначено, що земельні поліпшення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, кваліфікуються як будівлі, що відносяться до нерухомого майна (нерухомості) (т.3, а.с.13-17).

Суди попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, обґрунтовано виходили з того, що станом на час передачі відповідачу в оренду земельної ділянки загальною площею 0,64 га на АДРЕСА_2 для реконструкції, експлуатації та обслуговування комплексу короткочасного відпочинку, на цій ділянці були розміщені лише малі архітектурні форми - кіоск з літнім майданчиком, а вже станом на час розгляду цієї справи на вказаній земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомості, а саме будівлі літ. "А", "Б", "Г", "Ж", "З".

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 ЗК) або з інших передбачених законом підстав.

Землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених положеннями Закону України "Про планування і забудову територій" № 1699-III від 20.04.2000 (1699-14) (далі по тексту - Закон).

Відповідно до частини першої статті 23 Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову) забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств. Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

З аналізу статті 24 Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову) вбачається, що для здійснення будівництва об'єкта містобудування необхідним є отримання дозволу виконавчого органу відповідної ради, який надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови. Разом із тим, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Стаття 301 Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову) встановлює, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, акти прийому нерухомого майна до експлуатації.

Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Зі змісту частини першої зазначеної статті вбачається, що самочинним будівництвом вважається будівництво об'єкту нерухомості за наявності хоч одного з елементів:

будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто цільове призначення земельної ділянки, наданої у власність або користування (оренду), прямо не передбачає зведення (будівництво) певного об'єкту нерухомості;

будівництво без належного дозволу, тобто без дозволу на виконання будівельних робіт та дозволу на будівництво (до 12.03.2011 - дня втрати чинності Законом України "Про планування і забудову територій" (1699-14) ) або без зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів будівництва, які належать до І - III категорій складності, чи дозволу на виконання будівельних робіт щодо об'єктів будівництва, які належать до IV і V категорій складності (з 12.03.2011 дня набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) );

будівництво без належно затвердженого проекту, тобто без архітектурного проекту на будівництво, розробленого, погодженого і затвердженого в порядку, передбаченому Законом України "Про архітектурну діяльність" (687-14) (а до 12.03.2011 також Законом України "Про планування і забудову територій" (1699-14) ). Стаття 1 Закону України "Про архітектурну діяльність" визначає поняття проекту. Проект - це документація для будівництва об'єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об'єкта архітектури, та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил;

будівництво з істотними порушеннями будівельних норм і правил, тобто зведення об'єкту нерухомості з суттєвим відхиленням від установлених державних будівельних норм, регіональних і місцевих правил забудови. Стаття 16 Закону України "Про основи містобудування" визначає поняття будівельних норм, державних стандартів, норм і правил. Будівельні норми, державні стандарти, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища та як найкращих умов життєдіяльності людини. Будівельні норми, державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і будівництва об'єктів містобудування розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, іншими центральними органами виконавчої влади в порядку, визначеному законом. Істотність порушення при будівництві об'єкту нерухомості будівельних норм та правил є ознакою самочинного будівництва, однак істотність таких порушень - це оціночне поняття, встановлення якого потребує спеціальних знань у галузі будівництва.

Зі змісту положень Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) і Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно вбачається, що право власності на нерухоме майно виникає у особи з моменту його державної реєстрації.

Листом БТІ від № 11143 (И-2012 від 20.03.2012) (т.4., а.с.30) та технічним паспортом на нежитловий будинок (приміщення) за адресою: АДРЕСА_2, підтверджено, що проектно-дозвільна документація в БТІ не подавалась, а об'єкти не прийняті в експлуатацію.

На підставі зазначеного, будівництво об'єктів нерухомості на орендованій відповідачем земельній ділянці за відсутності необхідної проектно-дозвільної документації, документації на введення в експлуатацію та відповідної згоди міської ради на їх розміщення, як окремих об'єктів нерухомого майна судами обґрунтовано кваліфіковано, як самочинне будівництво. Аналогічна позиція відображена в постановах Верховного суду України від 03.06.2015 у справі № 927/91/13-г, від 23.12.2014 у справі № 3-199гс14.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач послався на те, що на орендованій ним земельній ділянці розміщується нерухоме майно комплексу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", а саме будинок для проживання і відпочинку літ "А" площею 308,3 кв. м, будинок для рятувальників літ. "Б" площею 92,7 кв. м, громадська вбиральня літ. "Г" площею 31,6 кв. м, право власності на які визнано за ним на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2010 у справі № 35/435.

При розгляді цього питання колегія враховує, що це рішення було прийнято у 2010 році, тобто після подачі прокурором позову про знесення самочинно побудованих об'єктів у 2008 році. Більш того, вказана справа розглядалась судом без залучення власника земельної ділянки - Київської міської ради, хоча спір щодо самочинного будівництва капітальних споруд на її земельній ділянці суттєво зачіпає її права.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що наявність судового рішення про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва, без залучення власника земельної ділянки або уповноваженої ним особи не може вважатися перешкодою для захисту їх законних порушених прав шляхом знесення незаконно побудованих об'єктів нерухомості.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що предметом позовних вимог у цій справі є матеріально-правова вимога про знесення самовільно збудованих приміщень, а тому предметом дослідження в межах цієї справи є дотримання відповідачем порядку здійснення будівництва об'єктів нерухомості, що розміщені на орендованій ним земельній ділянці, та відповідно, дотриманні порядку оформлення всіх дозвільних і правовстановлюючих документів. Крім того, згідно із ст. 376 ЦК України віднесення об'єкту до самочинного будівництва не обумовлено наявністю чи відсутністю у особи права власності на такий об'єкт, а залежить лише від наявності певних фактів, в т.ч. будівництва без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, без згоди власника земельної ділянки.

Як встановлено судами, дозволи відповідачу видавались виключно на розміщення тимчасових споруд (т. 3, а.с. 22-35).

Станом на час винесення рішення Господарського суду м. Києва по справі № 35/435 від 20.09.2010 у відповідача не могло виникнути право власності на вказані об'єкти нерухомості та державна реєстрація такого права власності не могла бути здійснена в силу приписів ст. 331 ЦК України та згідно Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки такі об'єкти ще не були введені в експлуатацію.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами. Однак, ні зазначеними вище нормами, ні нормою статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.

При цьому, слід звернути увагу, що судове рішення, на підставі якого було зареєстровано право власності, на яке відповідач посилається в своїх запереченнях проти позову, прийняте за результатом розгляду спору без залучення власника земельної ділянки, на якій розміщені спірні об'єкти будівництва.

У відповідності до ч.3 ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин судами враховано висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Вказані висновки щодо права власності на новостворене майно (зокрема щодо застосування ст.ст. 331, 392 ЦК України) підтверджуються постановою Верховного суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, які в силу ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими для господарського суду та мають враховуватися судом при застосуванні таких норм права.

Відповідно до пункту 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) та постановами Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 "Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт" (466-2011-п) та від 13.04.2011 № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (461-2011-п) запроваджено декларативний принцип оформлення замовником документів, які надають право виконувати будівельні роботи на об'єктах будівництва І-ІІІ категорії складності та підтверджують готовність об'єкта до експлуатації. Вказаний принцип полягає в тому, що відповідальність за достовірність даних, зазначених замовником у декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, несе сам замовник, а орган державного архітектурно-будівельного контролю зобов'язаний прийняти до розгляду подану декларацію, перевірити повноту даних, зазначених у ній, та прийняти рішення щодо проведення реєстрації декларації. Тобто, функції органу державного архітектурно-будівельного контролю на етапі подання замовником будівництва повідомлення та декларації про початок будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації зведено до перевірки повноти даних, вказаних замовником будівництва у відповідному документі декларативного характеру.

Посилання відповідача на декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації, які були зареєстровані після подачі позову про знесення самочинно побудованих об'єктів, не свідчать про те, що власник земельної ділянки надав згоду на здійснення капітального будівництва на його земельній ділянці.

Подання декларації про готовність об'єкта до експлуатації не може бути розцінено як належне прийняття об'єкта в експлуатацію, оскільки пунктом 3.1 Розділу 3 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України № 91 від 24.06.2011 (z0830-11) , передбачено, що прийняття в експлуатацію об'єктів побудованих без дозволу на виконання будівельних робіт можливе за наявності документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт.

В даному випадку, умовами договору оренди земельної ділянки, а також умовами її відведення не передбачено право нової капітальної забудови орендованої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.1 договору оренди земельної ділянки від 01.10.2004 цільове призначення земельної ділянки - для реконструкції, експлуатації та обслуговування комплексу короткочасного відпочинку.

Судами встановлено факт саме будівництва (створення) об'єктів нерухомості на орендованій відповідачем земельній ділянці, а не їх реконструкцію, оскільки реконструкцією є перебудова існуючих об'єктів і споруд з метою поліпшення умов проживання, експлуатації, тощо, пов'язана із зміною геометричних розмірів, функціонального призначення, заміною окремих конструкцій та їх елементів, зміною основних техніко-економічних показників (п. 1.1 Правил забудови м. Києва, затверджених рішенням Київради від 27.01.2005 № 11/2587 (ra0011023-05) ), а в даному випадку, як свідчать матеріали справи, було створено нові об'єкти - будівлі (нерухоме майно) при первинній наявності на земельній ділянці лише малих архітектурних форм (кіоску).

Зазначені обставини в установленому законом порядку не спростовані.

В позові прокурор послався на порушення відповідачем природоохоронного законодавства та здійснення будівництва без відповідного дозволу (позитивного висновку) екологічної експертизи щодо проектування, розміщення, реконструкції споруд. З цього приводу слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 89 ВК України визначено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 89 ВК України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Відповідно до статті 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Згідно із пунктом "г" частини другої статті 61 ЗК України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

08.07.2010 Київською міською радою в межах повноважень, наданих їй законом, прийнято Рішення "Про затвердження проекту водоохоронної зони в межах комплексу короткочасного відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_2" № 997/4435 (ra0997023-10) , яким було затверджено проект водоохоронної зони в межах комплексу короткочасного відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_2 згідно з додатком 1. З додатку 1 до Рішення "Про затвердження проекту водоохоронної зони в межах комплексу короткочасного відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_2" № 997/4435 від 08.07.2010 (ra0997023-10) вбачається, що до складу спірної земельної ділянки входить територія акваторії.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що орендована відповідачем земельна ділянка розміщена в прибережно-захисній смузі річки Дніпро. Крім того, Київською міською радою було прийнято рішення № 147/649 від 02.12.1999 (ra0147023-99) "Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві", яким вирішено оголосити природні об'єкти пам'ятками природи та заказниками місцевого значення згідно з додатком. Пунктом 15 цього рішення АДРЕСА_2 визначено ландшафтним заказником місцевого значення.

Згідно з ст. 51 вказаного Закону при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об'єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. Повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей. Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

В даному випадку, судами на підставі поданих доказів встановлено, що всупереч вказаним нормам відповідачем здійснено будівництво об'єктів нерухомості на орендованій земельній ділянці без відповідного позитивного висновку екологічної експертизи щодо проектування, розміщення, реконструкції споруд.

До матеріалів справи залучено копію постанови № 0001169 від 20.09.2008 про накладення адміністративного стягнення з ОСОБА_4 у зв'язку з недодержанням останнім вимог екологічного законодавства в частині отримання позитивного висновку екологічної експертизи щодо проектування, розміщення, реконструкції споруд. Вказану особу визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення та зобов'язано її сплатити штраф.

Частиною сьомою ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Оскільки будівництво здійснено відповідачем без належного дозволу та без належно затвердженого проекту, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 376 ЦК України будинок для проживання і відпочинку літ "А" площею 308,3 кв. м, будинок для рятувальників літ. "Б" площею 92,7 кв. м, та громадська вбиральня літ. "Г" площею 31,6 кв. м, що розміщені на АДРЕСА_2 судами визнано самочинним будівництвом.

Також колегія вважає за необхідне зазначити, що в межах іншого судового провадження Господарським судом міста Києва розглядався спір за позовом Київського прокурора захисту прав громадян та інтересів держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про: визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради № 638-26/798 від 10.07.2003 (ra8-26023-03) "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; визнання відсутності у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 права користування земельною ділянкою; зобов'язання останнього повернути у комунальну власність міста Києва земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_2.

При розгляді цієї справи було встановлено, що рішення Київської міської ради № 638-26/798 від 10.07.2003 (ra8-26023-03) щодо передачі Приватному підприємцю ОСОБА_4 в оренду земельної ділянки прийнято незаконно, з перевищенням делегованих їй повноважень, оскільки земельна ділянка відноситься до водної акваторії річки Дніпро та належить до водних об'єктів загальнодержавного значення, а договір оренди землі, який було укладено на виконання цього рішення визнаний таким, що порушує вимоги діючого на той час законодавства. Строк дії цього договору оренди землі вже сплинув і обставин поновлення його дії встановлено не було.

Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу касатор посилається на відсутність предмета спору, оскільки малі архітектурні форми, які були предметом первісного позову, на час прийняття судових рішень не були розміщені на орендованій земельній ділянці. Ці доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні побудовані відповідачем споруди мають всі ознаки нерухомого майна, право власності на які відповідач зареєстрував на підставі рішення суду вже після подачі позову у цій справі.

З цього приводу, 28 квітня 2015 року прокурором у справі в порядку статей 22, 29 ГПК України визначено позовні вимоги відповідно до фактичних обставин, які були на час розгляду справи. Про це свідчить письмове звернення до суду № 05/1/3-422вих-14 від 28.04.2015 (т. 6, а.с.121-122), а також і пояснення Прокуратури міста Києва № 05/2/3-7845-08 від 04.08.2015 (т.6, а.с.205-207), в яких прокурором обґрунтовано те, що споруди на момент звернення із позовом до суду були розміщені без встановленої законом документації, однак беручи до уваги те, що під час розгляду цієї господарської справи, згідно відповіді БТІ м. Києва, відповідачем було зареєстровано право власності на нежитлові об'єкти, а саме: будинок для проживання і відпочинку літ "А" площею 308,3 кв. м, будинок для рятувальників літ. "Б" площею 92,7 кв. м, та громадська вбиральня літ. "Г" площею 31,6 кв. м, що розміщені на АДРЕСА_2, предметом спору прокурор вказав саме ці споруди. При цьому, матеріально-правова підстава позову залишилась не змінною (стаття 376 ЦК України).

Отже, даний судовий спір розглянуто судами з урахуванням зазначених письмових обґрунтувань прокурора щодо зміни правового статусу об'єктів самочинного будівництва (у зв'язку з реєстрацією права власності після подачі позову), а також фактичних обставин справи та суті позовних вимог.

Таким чином, судами встановлено факт порушення прав та законних інтересів позивача та факт здійснення відповідачем самовільного будівництва, а також у справі наявні докази, що містять дійсні характеристики об'єктів нерухомості, які існують на момент розгляду цієї справи.

На підставі викладеного, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача знести самовільно розміщені приміщення визнані судами попередніх інстанцій обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради визнаний належним позивачем у справі, оскільки уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до приписів статті 111-7 ГПКУ касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.