на постанову у справі Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 № 914/1606/14 господарського суду Львівської області за заявою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до Закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" про банкрутство за участю представників сторін: від Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" - Фетісов Р.В.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.01.2015 у справі № 914/1606/14 визнано вимоги Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Домініон-Капітал" (далі - ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант", кредитор) до Закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" (далі - ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд", боржник) на суму 43 907 049,20 грн. (з яких: 43 070 691,72 грн. - вимоги, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають погашенню за рахунок майна, що є предметом застави у позачерговому порядку; 835 139,48 грн. - пеня; 1 218,00 грн. - витрати по сплаті судового збору за подання заяви з вимогами до боржника.

Вимоги Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Домініон-Капітал" до Закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" на суму 98 402 659,33 грн. - відхилено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 у справі № 914/1606/14 апеляційну скаргу ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" задоволено частково.

Ухвалу господарського суду Львівської області від 29.01.2015 у справі № 914/1606/14 скасовано і прийнято нове судове рішення:

Визнано вимоги ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" до ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" у сумі 70 075 394,62 грн., з яких: 38 670 000,00 грн. вимоги, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають погашенню за рахунок заставного майна в позачерговому порядку; 31 405 394,62 грн. конкурсні вимоги, що підлягають задоволенню у четверту чергу; 1 218 грн. 00 коп. витрати по сплаті судового збору за подання заяви з вимогами до боржника, що підлягають задоволенню в першу чергу. Пеня у сумі 835 169,48 грн. підлягає включенню у шосту чергу реєстру вимог кредиторів.

У решті заявлені грошові вимоги ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" відхилено.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ "КБ "Хрещатик") звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 у справі № 914/1606/14 та залишити в силі ухвалу господарського суду Львівської області від 29.01.2015 у справі № 914/1606/14, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч. 2 ст. 533 ЦК України, ст. 22 ГПК України.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою господарського суду Львівської області від 16.10.2014 порушено провадження у справі № 914/1606/14 про банкрутство ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд", введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Бахтина В.В.

Оголошення про порушення провадження у справі № 914/1606/14 про банкрутство ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 19 жовтня 2014 року № 10139.

17.11.2014 ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Домініон-Капітал" надіслало до господарському суду Львівської області заяву з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 142 308 490,53 грн., згідно якої просило 103 638 490,53 грн. включити до реєстру вимог кредиторів згідно черговості та внести окремо до реєстру вимог кредиторів вимоги, які забезпечені заставою майна боржника у сумі 38 670 000,00 грн.).

Із заяви ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" від імені та в інтересах якого діє ТОВ "Компанія з управління активами "Домініон-Капітал" з вимогами до боржника та доданих до неї документів судом першої інстанції в ухвалі від 29.01.2015 встановлено, що ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" звернулось із вимогами до боржника на загальну суму 142 308 490,53 грн., із яких кредитор вважає конкурсними вимоги на суму 103 638 490,53 грн., а забезпеченими - вимоги на суму 38 670 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог заявник посилається на Договір відступлення права вимоги № 39/226 від 07.11.2013, за яким було відступлено право вимоги до боржника, що виникло у ПАТ АК "Промінвестбанк" (далі - банк) в межах кредитного договору про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 934/05 від 31.08.2007. Крім права вимоги за основним зобов'язанням, до заявника перейшли права вимоги за додатковими зобов'язаннями. Зокрема, було укладено договір відступленням права вимоги № 39/226-1 від 06.12.2013, за яким банк відступив заявнику кредиторських вимог свої права за договором іпотеки, посвідченим 31.08.2007 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. (реєстр. №1371); договір відступлення права вимоги № 39/226-2 від 11.11.2013, за яким банк відступив кредитору свої права за договором застави майнових прав № 21/05-з від 27.02.2009.

Крім того, господарським судом встановлено, що в обґрунтування заявлених вимог заявник кредиторських вимог посилається ще на один Договір відступлення права вимоги № 39/227 від 07.11.2013, за яким кредитору було відступлено право вимоги до боржника, що виникло у ПАТ АК "Промінвестбанк" в межах кредитного договору № 996/05-К від 22.12.2006. Крім права вимоги за основним зобов'язанням до кредитора перейшло право вимоги за додатковими зобов'язаннями. Зокрема, було укладено договір відступленням права вимоги № 39/227-1 від 06.12.2013, за яким банк відступив кредитору свої права за договором іпотеки посвідченим 22.12.2006 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. (реєстр № 4363); договір відступленням права вимоги № 39/227-2 від 06.12.2013, за яким банк відступив кредитору свої права за договором іпотеки посвідченим 22.12.2006 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. (реєстр. № 4365); договір відступлення права вимоги № 39/227-3 від 11.11.2013, за яким банк відступив кредитору свої права за договором застави майнових прав № 20/05-з від 27.02.2009.

Боржник проти частини заявлених вимог заперечив, наполягаючи на застосуванні позовної давності при проведенні розрахунків. Крім того, боржник вказав на відсутність у кредитора правових підстав здійснювати нарахування відсотків річних, оскільки кредитор не є фінансовою установою та стороною укладених між банком та боржником кредитних договорів; вважає неправомірним здійснення кредитором нарахування індексу інфляції національної валюти України - гривні, на виражене у іноземній валюті зобов'язання.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що на підставі кредитного договору про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 934/05-К від 31.08.2007, ПАТ "АК "Промінвестбанк" надано ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" кредит на суму 4 000 000,00 грн. В забезпечення виконання зобов'язань боржника по даному кредитному договору було укладено договір іпотеки, посвідчений 31.08.2007 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. (реєстр. №1371), за яким передано в іпотеку нерухоме майно боржника, що оцінено сторонами на суму 11 000 000,00 грн.

Крім того, було укладено договір застави майнових прав № 21/05-з від 27.02.2009, за яким передано в заставу майнові права боржника, що оцінені сторонами в 37 000 000,00 грн.

У зв'язку із порушенням боржником зобов'язань за кредитним договором, рішенням господарського суду Львівської області від 19.11.2009 у справі № 13/91 звернено стягнення на предмет іпотеки на загальну суму 4 434 084,11 грн., яка складалась із суми 4 000 000,00 грн. боргу щодо повернення кредитних коштів; суми 403 102,04 грн. заборгованості по відсотках річних; суми 9 000 грн. комісійних за управління кредитною лінією; суми 21 629,63 грн. пені за прострочені відсотки; суми 352,44 грн. пені за прострочені комісійні. Також, зазначеним рішенням стягнуто з боржника на користь банку 25 500,00 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане судове рішення виконано не було.

На підставі договору відступлення права вимоги № 39/226 від 07.11.2013 ПАТ "АК "Промінвестбанк" відступило кредитору право вимоги до боржника за вказаним кредитним договором. Зокрема, як встановлено судом першої інстанції, пунктом 1.3. договору визначено, що до кредитора переходить право вимагати повернення 4 000 000,00 грн., отриманих боржником за кредитним договором; повернення нарахованих станом на дату укладення даного договору процентів за користування кредитом в сумі 3 784 670,81 грн.; повернення нарахованої але не отриманої комісійної винагороди в сумі 119 000,00 грн.; сплати неустойки і т.п.

У пункті 1.8 договору встановлено, що банком здійснюється відступлення на користь кредитора прав за договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитними договором, зокрема: за договором іпотеки, посвідченим 31.08.2007 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. (реєстр. №1371); за договором застави майнових прав № 21/05-з від 27.02.2009.

На підставі Договору відступлення прав за іпотечним договором № 39/226-1 посвідченого 06.12.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. А (реєст. № 2318) кредитор набув прав іпотекодержателя за вказаним договором іпотеки. На підставі Договору відступлення прав № 39/226-2 від 07.11.2013 кредитор набув прав заставодержателя за вказаним договором застави майнових прав.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що кредитору належить: право вимоги повернення 4 000 000,00 грн., отриманих боржником за Кредитним договором; право вимоги повернення нарахованих банком станом на 07.11.2013 відсотків за користування кредитом на суму 3 784 670,81 грн.; право вимоги сплати комісійної винагороди у розмірі 119 000,00 грн.

Разом з тим, господарським судом в ухвалі зазначено, що, отримавши від банку право вимагати сплати боргу, який виник на моменту укладення договору відступлення права вимоги, кредитор не став стороною кредитного договору і не отримав статусу фінансово-кредитної установи, тому, на думку господарського суду, безпідставними є доводи кредитора, про те, що йому належить право нарахування відсотків річних за кредитними договором після 07.11.2013.

З доданих до заяви кредитора розрахунків пені, судом першої інстанції встановлено, що нарахування пені здійснено кредитором за період з 28.08.2010 по 15.10.2014. Проте, оскільки, прострочення виконання зобов'язання по поверненню кредиту встановлено ще у рішенні господарського суду Львівської області від 19.11.2009 у справі №13/91, господарський суд, керуючись ч. 6 ст. 232 ГК України, дійшов висновку, що протягом обраного кредитором періоду нарахування пені на заборгованість по кредиту здійсненню не підлягає.

Перевіряючи вірність здійснених сторонами розрахунків суми пені за прострочення сплати відсотків річних, керуючись ч. 6 ст. 232 ГК України, господарським судом встановлено, що у пункті 6.8. Кредитного договору встановлено десятирічний строк позовної давності; у пункті 3.4. Кредитного договору (із змінами та доповненнями) ставка відсотків річних встановлено у розмірі 22%, який підлягає застосуванню у випадку порушення позичальником строків виконання зобов'язань за даними договором; у пункті 3.2. Кредитного договору встановлено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється до останнього дня поточного місяця.

Пеня за прострочення сплати відсотків річних нарахована за визначений кредитором період з 28.08.2010 по 15.10.2014 становить 228 692,14 грн.

Враховуючи встановлену у рішенні господарського суду Львівської області від 19.11.2009 у справі № 13/91 суму 21 629,63 грн. пені за прострочені відсотки, господарський суд дійшов висновку, що загальний розмір пені за прострочені відсотки, що визнається судом становить 250 321,77 грн.

Також, судом першої інстанції встановлено, що для здійснення розрахунку інфляційного відшкодування кредитором обрано період з вересня 2010 року по вересень 2014 року, проте, при проведенні розрахунку кредитором не враховувались місяці у яких спостерігалась дефляція, а індекс інфляції складав менше одиниці, а такий підхід, на думку господарського суду, не відповідає порядку обчислення індексу інфляції, який визначається наростаючим підсумком, як відношення інфляції за попередній місяць до розрахункового місяця.

Враховуючи зазначене, господарський суд дійшов висновку, що сума інфляційного відшкодування нарахована за обраний кредитором період з вересня 2010 року по вересень 2014 року на суму кредиту становить 1 095 466,05 грн., а на суму відсотків річних становить 764 933,17 грн.

Враховуючи все вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що загальна сума основного боргу боржника перед кредитором за кредитним договором про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 934/05 від 31.08.2007, що визнається судом, становить 9 789 882,52 грн. та складається із: суми 4 000 000,00 грн. боргу по кредиту та 1 095 466,05 грн. індексації інфляції по кредиту; суми 3 784 670,81 грн. по сплаті відсотків за кредитом та 764 933,17 грн. індексації інфляції по сплаті відсотків; суми 119 000,00 грн. по сплаті комісійної винагороди; суми 25 500,00 грн. державного мита та суми 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи те, що вимоги кредитора з договору про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 934/05 від 31.08.2007 р. повністю забезпечені заставою, господарський суд дійшов висновку, що вони підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо, як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають погашенню за рахунок майна, що є предметом застави у позачерговому порядку.

Крім того, судом першої інстанції в ухвалі від 29.01.2015 встановлено, що на підставі кредитного договору № 996/05-К від 22.12.2006 ПАТ "АК "Промінвестбанк" надано ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" кредит на суму 1 850 000,00 Євро. В забезпечення виконання зобов'язань боржника по даному кредитному договору було укладено: договір іпотеки посвідчений 22.12.2006 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. (реєстр. № 4363), за яким передано в іпотеку нерухоме майно боржника, що оцінено сторонами в 8 130 000,00 грн.; договір іпотеки посвідчений 22.12.2006 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. (реєстр. № 4365), за яким передано в іпотеку нерухоме майно боржника, що оцінено сторонами в 5 660 000,00 грн.

Крім того, сторонами укладено договір застави майнових прав № 20/05-з від 27.02.2009, за яким передано в заставу майнові права боржника, що оцінені сторонами в 180 000 000,00 грн.

У зв'язку із порушенням ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" зобов'язань за кредитним договором, рішенням господарського суду Львівської області від 28.04.2010 у справі № 27/102 звернено стягнення на предмети іпотеки на загальну суму 2 030 747,17 Євро, яка складалась із суми 1 850 000,00 грн. боргу щодо повернення кредитних коштів; суми 171 602,26 Євро заборгованості по відсотках річних; суми 9 144,91 Євро пені за несвоєчасну сплату відсотків. Крім того, даним рішенням із боржника на користь банку стягнуто 25 500,00 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Судом першої інстанції встановлено, що зазначене судове рішення виконано не було.

На підставі договору відступлення права вимоги № 39/227 від 11.11.2013 кредитору було відступлено право вимагати у боржника повернення грошових коштів, що виникло з даного кредитного договору. Зокрема, як встановлено господарським судом, пунктом 1.3. договору визначено, що до кредитора перейшло право вимагати від боржника виконання наступних обов'язків: повернення грошових коштів у розмірі 19 860 486,04 грн., що є гривневим еквівалентом на дату укладення договору суми 1 850 000,00 Євро, отриманих згідно з кредитними договором; повернення нарахованих станом на дату укладення даного договору відсотків за користуванням кредитом в сумі 13 836 864,04 грн., що є гривневим еквівалентом суми 1 288 900,89 Євро; сплати неустойки.

З огляду на наведені приписи договору відступлення права вимоги № 39/227 від 11.11.2013, суд першої інстанції дійшов висновку, що кредитором набуто право вимагати у боржника сплати останнім коштів у гривні, а доводи кредитора про те, що зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті та підлягають визначенню в гривнях за курсом НБУ на момент подання заяви з грошовими вимогами є, на думку господарського суду, хибними.

Також, господарським судом встановлено, що у пункті 1.8 договору визначено, що банком здійснюється відступлення на користь кредитора прав за договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за Кредитними договором, зокрема: за договором іпотеки посвідченим 22.12.2006 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О. І. (реєстр. № 4363); за договором іпотеки посвідченим 22.12.2006 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О. І. (реєстр. № 4365); за укладеним сторонами договором застави майнових прав № 20/05-з від 27.02.2009.

На підставі Договорів відступлення прав за іпотечним договорами № 39/227-1 та № 39227-2 посвідчених 06.12.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.А (реєст. № 2319 та № 2320) кредитор набув прав іпотекодержателя за вказаними договорами іпотеки. На підставі Договору відступлення прав № 39/227-3 від 11.11.2013 кредитор набув прав заставодержателя за вказаним договором застави майнових прав.

Разом з тим, господарським судом зазначено, що отримавши від банку право вимагати сплати боргу, який виник на моменту укладення договору відступлення права вимоги, кредитор не став стороною кредитного договору і не отримав статусу фінансово-кредитної установи, тому, на думку господарського суду, безпідставними є доводи кредитора, про те, що йому належить право нарахування відсотків річних за кредитними договором після 11.11.2013.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що отримавши право вимагати сплати нарахованих на момент укладення договору відступлення права вимоги відсотків за кредитом, кредитор за судовим захистом такого права в межах трирічного строку позовної давності не звернувся.

Господарський суд відхилив вимоги кредитора про визнання сум відсотків за кредитом, що нараховувались банком до жовтня 2011 року, оскільки, встановлений у кредитному договорі строк сплати таких відсотків виходить за межі трьохрічного строку позовної давності.

Проте, суд першої інстанції визнав суму відсотків річних, що була нарахована у період з 01.10.2011 по 11.11.2013, і становить 626 060,27 Євро, що за курсом НБУ станом на 11.11.2013 (дата укладання договору відступлення права вимоги) становить 6 721 006,21 грн., а також суму 171 602,26 Євро відсотків річних встановлених рішення господарського суду Львівської області від 28.04.2010 у справі № 27/102, що за курсом НБУ станом на 11.11.2013 становить 1 842 218,56 грн., разом - 8 563 224,77 грн.

Господарським судом встановлено, що для здійснення розрахунку інфляційного відшкодування кредитором обрано період з вересня 2010 року по вересень 2014 року, проте, при проведенні розрахунку кредитором не враховувались місяці у яких спостерігалась дефляція, а індекс інфляції складав менше одиниці, а такий підхід, на думку суду першої інстанції, не відповідає порядку обчислення індексу інфляції, який визначається наростаючим підсумком, як відношення інфляції за попередній місяць до розрахункового місяця.

Крім того, господарським судом зазначено, що індекс інфляції національної валюти - гривні не підлягає застосуванню до зобов'язань виражених у іноземній валюті, тому, до моменту вираження зобов'язання кредитора у національній валюті - до 11.11.2013 його індексація здійснюватись не може.

З доданих до заяви кредитора розрахунків пені господарським судом встановлено, що нарахування пені здійснено кредитором за період з 28.08.2010 по 15.10.2014. Проте, оскільки, прострочення виконання зобов'язання по поверненню кредиту встановлено ще у рішенні господарського суду Львівської області від 28.04.2010 у справі № 27/102, суд першої інстанції, керуючись ч. 6 ст. 232 ГК України, дійшов висновку, що протягом обраного кредитором періоду нарахування пені на заборгованість по кредиту здійсненню не підлягає

Пеня за прострочення сплати відсотків річних нарахована за визначений кредитором період з 28.08.2010 по 15.10.2014 становить 486 643,46 грн. Враховуючи встановлену у рішенні господарського суду Львівської області від 28.04.2010 у справі № 27/102 суму 9 144,91 Євро пені за несвоєчасну сплату відсотків, що за курсом НБУ станом на 11.11.2013 становило 98 174,25 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що загальний розмір пені за прострочені відсотки, що визнається судом становить 584 817,71 грн.

Враховуючи все вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що загальна сума основного боргу боржника перед кредитором за кредитним договором № 966/05-К від 22.12.2006, що визнається судом, становить 33 280 809,20 грн. та складається із: суми 19 860 486,04 грн. боргу по кредиту та 3 375 918,20 грн. індексації інфляції по кредиту; суми 8 563 224,77 грн. заборгованості по сплаті відсотків за кредитом та 1 455 367,42 грн. індексації інфляції по сплаті відсотків; суми 25 500,00 грн. державного мита та суми 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи те, що вимоги кредитора з договору про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 966/05-К від 22.12.2006 повністю забезпечені заставою, господарський суд дійшов висновку, що вони підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо, як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають погашенню за рахунок майна, що є предметом застави у позачерговому порядку.

Також суд першої інстанції зазначив, що реалізуючи своє право на судовий захист у правовідносинах, що виникли з кредитного договору № 966/05-К від 22.12.2006, ПАТ "АК Промінвестбанк" на власний розсуд обрало спосіб захисту, який полягав у зверненні стягнення на предмет іпотеки, проте, у межах трирічного строку позовної давності ні ПАТ "АК Промінвестбанк", ні кредитор з позовом до боржника про стягнення заборгованості не звертались.

Відхиляючи вимогу кредитора про включення його грошових вимог до божника за кредитним договором № 966/05-К від 22.12.2006 до реєстру вимог кредиторів, як конкурсних вимог, господарський суд виходив із того, що кредитором пропущено строк позовної давності на звернення із такими грошовими вимогами до боржника, а тому, такі вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд першої інстанції дійшов висновку, що сума пені у розмірі 835 139,48 грн., визнана господарським судом, підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів у шосту чергу.

Крім того, господарський суд дійшов висновку про включення до реєстру вимог кредиторів боржника 1218,00 грн. судового збору, сплаченого кредитором за подання до суду заяви з вимогами до боржника, що підтверджується квитанцією від 17.11.2014 № 1845923-1.

Не погодившись із висновком суду першої інстанції, ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" звернулось з апеляційною скаргою до Львівського апеляційного господарського суду.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що суд першої інстанції в частині визначення суми грошових вимог кредитора за договором про відступлення прав вимоги № 39/227 від 11.11.2013, а також при визначенні суми вимог забезпечених майном боржника, неповно з'ясував обставин справи та порушив норми матеріального права.

Розглянувши заяву кредитора - ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" з грошовими вимогами до боржника, крім вищезазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові встановила, що рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2009 у справі № 13/91 та рішення господарський суд Львівської області від 28.04.2010 у справі № 27/102 набрали законної сили. А згідно ухвал господарського суду Львівської області від 19.03.2014 у справі № 13/91 та від 18.03.2014 у справі № 27/102 ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" набуло статусу стягувача у виконавчому провадженні.

У матеріалах справи відсутні докази виконання названих судових рішень, докази проведення між ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" та боржником - ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" розрахунків по погашенню грошового зобов'язання, що виникло на підставі договорів про відступлення права вимоги № 39/226 від 11.11.2013 та № 39/227 від 11.11.2013 за період з 12.11.2013 по 15.10.2014 господарському суду не надано.

Суд апеляційної інстанції погодився із сумою інфляційних нарахувань за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення кредиту і процентів за кредитним договором № 934/05-К у якому сума кредиту, процентів за користування кредиту та інші суми визначено у гривні.

Нарахування ж інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення кредиту і процентів за кредитним договором № 966/05-К, у якому сума кредиту, процентів за користування кредиту та інші суми визначено у Євро, суд другої інстанції вважав незаконним.

Колегія суддів апеляційної інстанції погодилась із висновком місцевого господарського суду про те, що ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" не має статусу фінансово-кредитної установи, тому грошові вимоги кредитора до боржника зі сплати процентів за період з 12.11.2013 до 15.10.2014 - після дати укладення договорів відступлення прав вимоги № 39/227 і № 39/226 не ґрунтуються на законі.

Також, суд апеляційної інстанції зазначив в постанові, що грошове зобов'язання, яке виникло на підставі договору про відступлення права вимоги № 39/227 від 11.11.2013, є таким, грошовий еквівалент якого визначено в іноземній валюті.

Виходячи із вимог ст.ст. 192, 524 ЦК України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, але сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Разом з тим, незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України, воно має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Керуючись ч. 2 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч. 2 ст. 533 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що кредитор відповідно до умов договору № 39/227 від 11.11.2013 та на підставі вказаного Закону визначив грошові вимоги в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважала, що висновок місцевого господарського суду, про те, що кредитор на підставі договору про відступлення права вимоги № 39/227 від 11.11.2013 набув право вимагати у боржника сплати останнім коштів у гривнях без урахування еквіваленту вказаного зобов'язання визначеного в іноземній валюті по курсу НБ України на момент подання заяви з грошовими вимогами, не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, суд другої інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо застосування спеціального строку позовної давності, визначеного ч. 2 ст. 258 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, при визначенні розміру пені, вимоги щодо стягнення якої заявлено кредитором.

Щодо суми вимог кредитора, забезпечених заставою майна боржника, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" звернувся до господарського суду із заявою про визнання його конкурсним кредитором з грошовими вимогами до боржника у сумі 103 638 490,53 грн. та про внесення окремо до реєстру вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника вимог у сумі 38 670 000,00 грн., отже, ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" визначив суму забезпечених вимог і тим самим, на думку суду апеляційної інстанції, відмовився від забезпечення решти грошових вимог до боржника.

Враховуючи зазначене, суд другої інстанції дійшов висновку, що грошові вимоги ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" до боржника у сумі 38 670 000,00 грн. підлягають погашенню за рахунок майна, що є предметом застави у позачерговому порядку.

Виходячи із вищевикладених фактичних обставин справи і приписів Закону про банкрутство, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що грошові вимоги ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" до боржника, які виникли до дати порушення провадження у справі, становлять 70 075 394,62 грн., сума пені - 835 169,48 грн.: - за договором про відступлення права вимоги № 39/226 від 11.11.2013 грошові вимоги становлять 9 789 882,53 грн., з яких сума боргу по кредиту - 4 000 000,00 грн., інфляційні нарахування на суму боргу по кредиту - 1 095 466,05 грн., заборгованість зі сплати відсотків за кредитом - 3 784 670,81 грн., інфляційні нарахування на заборгованість зі сплати відсотків 764 933,17 грн., 119 000,00 грн. комісійної винагороди, 25 500,00 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Сума пені за кредитним договором № 934/05-К від 31.08.2007 згідно рішення господарського суду Львівської області у справі № 13/91 від 19.11.2009 становить 250 321,77 грн.; - за договором про відступлення права вимоги № 39/227 від 11.11.2013 грошові вимоги становлять 60 285 512,09 грн., з яких сума боргу по кредиту - 35 515 757,95 грн., що еквівалентно 1 850 000,00 Євро за курсом Національного банку України станом на 14.11.2014; суми боргу зі сплати процентів за кредитом - 24 743 941,64 грн., що еквівалентно 1 288 Євро за курсом Національного банку України станом на 14.11.2014; 25 500,00 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Сума пені за несвоєчасне повернення кредиту згідно договору № 966/05-К від 22.12.2006 та несвоєчасну сплату процентів згідно рішення господарського суду Львівської області у справі № 27/102 від 28.04.2010 становить 584 817,71 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, на підставі встановлених фактичних обставин справи, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції від 12.10.2015 та ухвала суду першої інстанції від 29.01.2015 у справі № 914/1606/14, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, прийняті при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, з огляду на наступне.

Згідно вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Відповідно до вимог ст. 1 вказаного Закону, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частиною 10 ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що з метою виявлення усіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, здійснюється офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 23 зазначеного Закону, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, оголошення про порушення провадження у справі № 914/1606/14 про банкрутство ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 19 жовтня 2014 року № 10139.

17.11.2014 ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Домініон-Капітал" надіслало до господарському суду Львівської області заяву з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 142 308 490,53 грн., із яких кредитор вважає конкурсними вимоги на суму 103 638 490,53 грн., а забезпеченими - вимоги на суму 38 670 000,00 грн.

Згідно ч. 2 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Виходячи із вимог ч. 5 вказаної статті, розпорядник майна боржника не пізніше ніж на десятий день з дня, наступного після закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку, з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення в поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторами.

Відповідно до абзаців 2 та 3 ч. 6 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення з господарського спору, в тому числі і у справі про банкрутство, повинно бути мотивованим, прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 84 ГПК України, рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому, у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Судами попередніх інстанцій в ухвалі та постанові із заяви кредитора - ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" встановлено, що в обґрунтування заявлених вимог кредитор посилається на Договір відступлення права вимоги № 39/226 від 07.11.2013, за яким кредитору було відступлено право вимоги до боржника, що виникло у ПАТ АК "Промінвестбанк" в межах кредитного договору про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 934/05 від 31.08.2007. Крім права вимоги за основним зобов'язанням, до кредитора перейшло права вимоги за додатковими зобов'язаннями. Зокрема, було укладено договір відступленням права вимоги № 39/226-1 від 06.12.2013, за яким банк відступив кредитору свої права за договором іпотеки посвідченим 31.08.2007 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. (реєстр. №1371); договір відступлення права вимоги № 39/226-2 від 11.11.2013, за яким банк відступив кредитору свої права за договором застави майнових прав № 21/05-з від 27.02.2009.

Крім того, господарським судом встановлено, що в обґрунтування заявлених вимог кредитор посилається на Договір відступлення права вимоги № 39/227 від 07.11.2013, за яким кредитору було відступлено право вимоги до боржника, що виникло у ПАТ АК "Промінвестбанк" в межах кредитного договору № 996/05-К від 22.12.2006. Крім права вимоги за основним зобов'язанням до кредитора перейшло права вимоги за додатковими зобов'язаннями. Зокрема, було укладено договір відступленням права вимоги № 39/227-1 від 06.12.2013, за яким банк відступив кредитору свої права за договором іпотеки посвідченим 22.12.2006 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О. І. (реєстр. № 4363); договір відступленням права вимоги № 39/227-2 від 06.12.2013, за яким банк відступив кредитору свої права за договором іпотеки посвідченим 22.12.2006 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. (реєстр. № 4365); договір відступлення права вимоги № 39/227-3 від 11.11.2013, за яким банк відступив кредитору свої права за договором застави майнових прав № 20/05-з від 27.02.2009.

Згідно вимог ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо суми вимог кредитора, забезпечених заставою майна боржника, колегія суддів апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначила, що ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" звернувся до господарського суду із заявою про визнання його конкурсним кредитором з грошовими вимогами до боржника у сумі 103 638 490,53 грн. та про внесення окремо до реєстру вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника вимог у сумі 38 670 000,00 грн., отже, ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" визначив суму забезпечених вимог і тим самим, на думку суду апеляційної інстанції, відмовився від забезпечення решти грошових вимог до боржника.

Частиною 8 ст. 23 вказаного Закону визначено, що розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Відповідно до вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 214 ЦК України відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в який було вчинено правочин.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що виходячи зі змісту вимог ч. 3 ст. 214, ст. 547 ЦК України, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , зокрема, ч. ч. 1, 2, 8 ст. 23 даного Закону, у разі відмови від забезпечення, забезпечений кредитор зобов'язаний подати заяву про відмову від забезпечення у письмовому вигляді на адресу господарського суду, а також документи, в обґрунтування вказаної заяви, тобто заставний кредитор у разі відмови від забезпечення у повному обсязі чи частково, повинен оформити своє волевиявлення у письмовому вигляді та направити його на адресу господарського суду та боржника - заставодавця. В даному випадку, суд апеляційної інстанції, дійшовши в оскаржуваній постанові висновку, що оскільки кредитор - ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" в заяві просив визнати його заставним кредитором в сумі 38 670 000,00 грн., то він тим самим відмовився від забезпечення решти грошових вимог до боржника, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, ч. 3 ст. 241, 547 ЦК України, ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не встановив чи звертався даний кредитор у встановленому законом порядку із відповідною письмовою заявою про відмову від забезпечення повністю чи частково до боржника, а також до господарського суду.

Крім того, суд другої інстанції, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не встановив, від яких саме предметів забезпечення грошових вимог (договорів забезпечення) відмовився кредитор - ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант", як і не зазначив в своїх висновках, щодо якої саме решти грошових вимог до боржника відмовився даний кредитор.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої інстанції розглядаючи в ухвалі від 29.01.2015 грошові вимоги ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант", в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, неповно з'ясував всі обставин, що мають значення для справи, та своїх висновків належним чином, з відповідним правовим обгрунтуванням, не мотивував.

Зокрема, господарським судом в ухвалі від 29.01.2015 зазначено, що отримавши від банку право вимагати сплати боргу, який виник на моменту укладення договору відступлення права вимоги, кредитор - ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" не став стороною кредитного договору і не отримав статусу фінансово-кредитної установи, тому, на думку місцевого суду, безпідставними є доводи кредитора, що йому належить право нарахування відсотків річних за кредитними договором після 07.11.2013.

Проте, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, свої висновки, що кредитор не отримав статусу фінансово-кредитної установи, тому він не має права на нараховування відсотків річних за кредитними договорами після 07.11.2013, не мотивував, не навів правового обгрунтування та фактичних обставин, з огляду на які господарський суд дійшов таких висновків.

Колегія суддів апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодилась із висновком місцевого господарського суду про те, що ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" не має статусу фінансово-кредитної установи, тому грошові вимоги кредитора до боржника зі сплати процентів за період з 12.11.2013 до 15.10.2014 - після дати укладення договорів відступлення прав вимоги № 39/227 і № 39/226 не ґрунтуються на законі, проте, також, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101, 105 ГПК України, таких своїх висновків, з посиланням на відповідні норми права, не мотивувала, неповноту розгляду судом першої інстанції матеріалів справи не усунула.

Також, суд першої інстанції, з огляду на приписи п. 1.3 договору відступлення права вимоги № 39/227 від 11.11.2013, дійшов в ухвалі від 29.01.2015 висновку, що кредитором - ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" набуто право вимагати у боржника сплати останнім коштів у гривні, а доводи кредитора про те, що зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті та підлягають визначенню в гривнях за курсом НБУ на момент подання заяви з грошовими вимогами є, на думку господарського суду, хибними.

Проте, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, господарський суд таких своїх висновків належним чином не мотивував, зокрема, не зазначив, з посиланням на відповідні норми права, чому саме суд вважає хибними доводи кредитора про те, що зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті та підлягають визначенню в гривнях за курсом НБУ на момент подання заяви з грошовими вимогами, не надав цим доводам належної правової оцінки, зокрема, не встановив на яких правових підставах ґрунтуються такі доводи кредитора.

В даному випадку, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, про те, що частиною 2 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено інший порядок визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, про який йдеться в ч. 2 ст. 533 ЦК України, а саме, якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Також, господарським судом зазначено, що індекс інфляції національної валюти - гривні не підлягає застосуванню до зобов'язань виражених у іноземній валюті, тому, до моменту вираження зобов'язання кредитора у національній валюті - до 11.11.2013 його індексація здійснюватись не може.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума інфляційного відшкодування нарахована за період з 11.11.2013 по вересень 2014 року на суму кредиту становить 3 375 918,20 грн., а на відсотки річні - становить 1 455 367,42 грн., проте, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, таких своїх висновків, з посиланням на відповідні норми права, не мотивував, а саме, не зазначив, чому і яким чином судом здійснено інфляційні нарахування саме по вересень 2014 року.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 12.10.2015 дійшов висновку про незаконність нарахування інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення кредиту і процентів за кредитним договором № 966/05-К, у якому сума кредиту, процентів за користування кредиту та інші суми визначено у Євро, проте, в порушення вимог ст.ст. 43, 105 ГПК України, таких своїх висновків не мотивував, не навів правового обгрунтування, з огляду на яке апеляційний господарський суд дійшов таких висновків.

Крім того, враховуючи те, що вимоги кредитора - ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Сордант" за договорами про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 966/05-К від 22.12.2006 та № 934/05 від 31.08.2007 повністю забезпечені заставою, господарський суд в ухвалі від 29.01.2015, розглядаючи грошові вимоги даного кредитора, дійшов висновку, що вони підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окрема, як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають погашенню за рахунок майна, що є предметом застави у позачерговому порядку, проте, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, такі висновки зроблені судом першої інстанції без належного правового обгрунтування, без посилання на відповідні норми Закону про банкрутство, які регулюють дані правовідносини. Також, господарським судом, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, не мотивовано на підставі чого суд дійшов висновку, що вимоги даного кредитора повністю забезпечені заставою, з посиланням на відповідні договори та із зазначенням відповідних сум грошових вимог, які забезпечені та вартості предметів забезпечення.

Як встановлено судом першої інстанції в ухвалі від 29.01.2015, боржник проти частини заявлених кредитором вимог заперечив, наполягаючи на застосуванні позовної давності при проведенні розрахунків.

Відповідно до вимог ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України визначено строки спеціальної позовної давності.

Згідно вимог ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Господарський суд відхилив в ухвалі від 29.01.2015 вимоги кредитора про визнання сум відсотків за кредитом, що нараховувались банком до жовтня 2011 року, оскільки, встановлений у кредитному договорі строк сплати таких відсотків виходить за межі трьохрічного строку позовної давності, але визнав суму відсотків річних, що була нарахована у період з 01.10.2011 по 11.11.2013, і становить 626 060,27 Євро, що за курсом НБУ станом на 11.11.2013 (дата укладання договору відступлення права вимоги) становить 6 721 006,21 грн., а також суму 171 602,26 Євро відсотків річних встановлених рішення господарського суду Львівської області від 28.04.2010 у справі № 27/102, що за курсом НБУ станом на 11.11.2013 становить 1 842 218,56 грн., разом - 8 563 224,77 грн.

Проте, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, таких своїх висновків з посиланням на відповідні норми права не обґрунтував та не мотивував, зокрема, судом першої інстанції не встановлено який строк сплати відсотків встановлений в кредитному договорі, не зазначено, чому господарським судом визнано суму відсотків річних, що були нараховані саме у період з 01.10.2011 по 11.11.2013.

Застосувавши строки позовної давності, господарський суд не встановив, з посиланням на відповідні норми права, коли на його думку почався перебіг строку позовної давності та коли відповідно він закінчився.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежать правила обчислення позовної давності і захист порушеного права.

Також, суд першої інстанції зазначив, що реалізуючи своє право на судовий захист у правовідносинах, що виникли з кредитного договору № 966/05-К від 22.12.2006, ПАТ "АК Промінвестбанк" на власний розсуд обрало спосіб захисту, який полягав у зверненні стягнення на предмет іпотеки, проте, у межах трирічного строку позовної давності ні ПАТ "АК Промінвестбанк", ні кредитор з позовом до боржника про стягнення заборгованості не зверталися.

В даному випадку, судом першої інстанції застосовано строки позовної давності, проте, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, не мотивовано з посиланням на відповідні норми права, чому господарський суд вважає, що кредитором пропущено строки позовної давності, не встановлено коли почався перебіг строку позовної давності та коли відповідно він закінчився.

Отже, суди попередніх інстанцій, дійшовши в ухвалі та постанові протилежних висновків, припустились порушень приписів ч. 1 ст. 43, ст. 84 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також щодо належного правового обґрунтування (мотивування) своїх висновків, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Суд касаційної інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.