Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі № 914/3397/15 Господарського суду Львівської області за позовом Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" про визнання недійсним договору та усунення перешкод у користуванні майном, за участю від прокуратури: Грищенко М.А. (посвідчення № 031484 від 22.01.2015) та від представників сторін від позивача 1: Матвіюк М.А. (довіреність від 03.06.2015 № 220/430/д), від позивача 2: не з'явились, від відповідача: не з'явились,

Заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району у вересні 2015 року звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" про визнання недійсним договору № LV1304/06 від 23.11.2009, укладеного між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астеліт"; зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Астеліт" усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном - бетонною площадкою, розташованою на території військового містечка № 38, Яворівського навчального центру, у с. Старичі, Яворівського району, Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятору з рухомого (мобільного) зв'язку; та з клопотанням про відстрочення сплати судового збору за подання заступником військового прокурора Західного регіону України позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 у справі № 914/3397/15 (суддя Манюк П.Т.) позовну заяву заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном та додані до неї документи повернуто без розгляду на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі № 914/3397/15 (у складі колегії суддів: Кордюк Г.Т. - головуючого, Гриців В.М., Давид Л.Л.) ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 у справі № 914/3397/15 скасовано. Справу № 914/3397/15 передано на розгляд до Господарського суду Львівської області.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі № 914/3397/15 Господарського суду Львівської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Астеліт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2015, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 у справі № 914/3397/15 Господарського суду Львівської області залишити в силі.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши прокурора, заслухавши представника позивача 1, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особи, посадове становище якої не вказано.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Частиною 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень, зазначає про це у позовній заяві.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 23.03.2012 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (v0007600-12) , згідно з частиною 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача, який зазначається у позовній заяві.

Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 23.03.2012 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (v0007600-12) , у випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурор заявляє вимогу про визнання недійсним договору № LV1304/06 від 23.11.2009, укладеного між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астеліт"; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном - бетонною площадкою, розташованою на території військового містечка № 38, Яворівського навчального центру, у с. Старичі, Яворівського району, Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

Підставою заявленого позову прокурор зазначає, що вказаний договір про надання послуг укладено з порушенням законодавства, зокрема, фактично має місце встановлення базової станції - стільникового зв'язку на території та на об'єктах майна, що перебуває на балансі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, тобто використання майна Міністерства оборони України для розміщення станції стільникового зв'язку.

Вказане використання здійснюється відповідачем без погодження у встановленому законом порядку із власником нерухомого майна, без проведення будь-яких конкурсів, без здійснення експертної оцінки майна та без отримання відповідного дозволу Фонду Державного майна України.

Прокурор стверджує, що вказаний договір про надання послуг є фактично договором оренди нерухомого майна, удаваним і приховує інший правочин.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про оборону", Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Серед функцій вказаного органу згідно із Законом, є здійснення управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Підставою заявленого позову, прокурор вказує на те, що військове майно передано для використання без дозволу Міністерства оборони України, в порушення Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) , без проведення конкурсу, без погодження з Фондом Державного Майна України, тому такий договір завдає шкоди інтересам держави в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до пункту 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2011 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) , прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що стороною договору № LV130/6, є Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району, яка згідно зі свідоцтвом про реєстрацію військової частини, є суб'єктом господарської

діяльності у Збройних Силах України з ідентифікаційним кодом у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, тому Яворівську квартирно-експлуатаційну частину району визначено прокурором у позовній заяві позивачем, оскільки територія військового містечка № 38, яка надається згідно з умовами договору відповідачу для розміщення майна, закріплена за квартирно-експлуатаційною частиною району, що підтверджується схемою розміщення майна (додаток № 3 до договору).

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 (v003p710-99) "У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)" визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів держави, що відповідає положенням статей 15 та 16 Цивільного кодексу України щодо підстав судового захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права особи, зокрема, шляхом визнання права власності та витребування майна.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що заступник військового прокурора Західного регіону України, підписуючи позовну заяву діяв в межах повноважень, наданих йому пунктом 2 статті 121 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 2, 29, 54 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви на підставі пункту 1 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Судом першої інстанції правомірно повернуто позовну заяву заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

У позовній заяві заступником військового прокурора Західного регіону України заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору до прийняття місцевим господарським судом рішення по суті у зв'язку з відсутністю фінансування на сплату судового збору, що підтверджується довідкою військової прокуратури Західного регіону України № 18/2-161 вих.15 від 17.09.2015.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" наділяють суд правом на відстрочення сплати судового збору лише за наявності виняткових обставин, з урахуванням того, що в майбутньому, але не довше ніж до ухвалення судового рішення, заявник матиме фінансову можливість сплатити розмір судового збору, чого зі змісту клопотання прокуратури не вбачається.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом першої інстанції встановлено, що скаржником не надано жодних доказів на підтвердження того, що зважаючи на закінчення бюджетного року, необхідні кошти для сплати судового збору у встановленому розмірі можуть бути реально виділені протягом періоду ймовірної граничної відстрочки, а саме не довше ніж до ухвалення судового рішення, що могло би бути вагомою передумовою для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 2 частини 3 статті 129 Конституції України та статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Законом України від 22.05.2015 № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (484-19) , який набрав чинності з 01.09.2015, прокуратура та органи державної влади виключено з передбаченого статтею 5 Закону України "Про судовий збір" вичерпного переліку суб'єктів, звільнених від сплати судового збору, тому повинні сплачувати його на загальних засадах.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (va007600-13) , статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Таким чином, прокуратура та інші органи державної влади, що утримуються за рахунок держбюджету, і суб'єкти господарювання та громадяни поставлено законом у рівні умови щодо обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим, вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг бюджетним установам перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України при застосуванні статті 8 Закону України "Про судовий збір" (ухвали ВСУ від 13.11.2015 у справі № 910/3551/15-г та від 17.11.2015 у справі № 923/1899/14).

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про повернення позовної заяви заступника військового прокурора Західного регіону України без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не вбачає достатніх правових підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 підлягає скасуванню, а ухвала Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 у справі № 914/3397/15 Господарського суду Львівської області - залишенню без змін.