Овечкін В.Е. - головуючого, Корнілова Ж.О., Чернов Є.В. за участю представників: відповідача розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1. Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.10.2015 року у справі № 908/3932/15 господарського суду Запорізької області за позовом Приватного підприємства "Кварц-10" до Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" про стягнення грошових коштів

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.08.2015 р. (суддя Науменко А.О.) позовні вимоги задоволені частково.

Вирішено стягнути з публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" на користь приватного підприємства "Кварц-10" суму 19 000, 00 грн. основного боргу, суму 1992,54 грн. пені, суму 10602,08 грн. втрат від інфляції, суму 478,53 грн. 3% річних, суму 1528,97 грн. судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем товару та не сплати у встановлені договором строки. Позовні вимоги щодо стягнення боргу, інфляційних нарахувань, 3% річних, перевірені та задоволені частково, оскільки судом виявлені арифметичні помилки в розрахунках позивача.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.10.2015 р. (судді Агапов О.Л., Сгара Е.В., Склярук О.І.) рішення господарського суду Запорізької області від 06.08.2015 р. залишено без зміни.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, провадження у справі припинити.

Скаржник вважає, що суд порушив норми ст.ст. 12, 80 ГПК України, оскільки спір у справі підлягав вирішенню в постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група), що сторонами було погоджено у п. 9.2 договору згідно умов якого майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з врахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимоги) за основною сумою зобов"язань підлягали вирішенню третейським судом. Скаржник вважає, що представник, який діяв у суді першої інстанції не був уповноважений підписувати будь-які документи в рамках виконання укладених договорів між сторонами, тому його заява про те, що він не заперечує проти розгляду справи господарським судом не може бути врахована.

Крім того, скаржник вважає, що суд невірно визначив початок перебігу 30-го строку, встановленого ст. 7.2 договору для розрахунку пені, що свідчить про порушення ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 343 ГК України, ст.ст. 251, 252, 253 ЦК України.

Позивач надіслав суду заяву про розгляд касаційної скарги без участі свого представника.

Позивач у запереченнях з доводами скарги не погодився з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову без зміни.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги,заслухавши представника відповідача, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом 14.10.2014 р. між приватним підприємством "Кварц-10" (постачальник, позивач у справі) та публічним акціонерним товариством "Запоріжкокс" (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки № 2461 (далі - договір № 2461).

Суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Сторонами не оспорюється предмет поставки, кількість, номенклатура, строки поставки, ціна, порядок розрахунків, встановлені обставини неналежного виконання відповідачем договору.

Спірним за висновок скаржника є компетенція суду, який розглянув справу.

Згідно з умовами пп.9.1 та 9.2 договору № 2461 сторонами визначено порядок вирішення спорів.

Так, спори та розбіжності, що виникли у зв'язку з даним договором або мають відношення до його укладення, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності, повинні за можливості вирішуватись шляхом переговорів. Якщо, такі спори або розбіжності, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється у відповідності до матеріального права України наступним чином:

- спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10000 доларів США (з врахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимоги) за основною сумою зобов'язань, вирішуються у господарських судах України (у відповідності до діючого законодавства України);

- спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з врахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимоги) за основною сумою зобов'язань, вирішуються у Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" (у відповідності до регламенту вказаного суду), рішення якого є кінцевим та обов'язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами у строки, вказані у рішенні суду.

Отже, сторонами по справі укладено третейську угоду.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування ГПК України (1798-12) судами першої інстанції", припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Провадження у справі підлягає припиненню, якщо є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду. Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. Якщо таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то: у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК.

Як встановлено судом у судовому засіданні 06.08.2015 р. представником відповідача подано заяву, в якій вказано, що він не заперечує проти розгляду даної справи господарським судом Запорізької області в контексті п. 9.2. договору поставки № 2461 від 14.10.2014 р..

Заява подана особою, яка мала всі повноваження сторони у справі згідно із довіреністю.

З огляду на ті обставини, що відповідач не заперечував проти розгляду справи саме господарським судом, спір у справі правомірно розглянутий господарським судом Запорізької області.

Внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за договором, позивачем заявлено вимоги про стягнення з нього пені в сумі 8 244,22 грн. за період: з 27.11.2014 р. по 22.07.2015 р.

Суд визнав правомірним стягнення з відповідача пені за період: з 27.11.2014 р. по 27.05.2015 р. (182 дн.) в сумі 1992,54 грн.

Касаційна інстанція при перевірці правильності правових висновків в цій частині враховує наступне.

Так, пунктом 7.2. договору № 2461 передбачено, що у разі порушення більш ніж на 30 календарних днів терміну оплати товару, покупець сплачує пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному період (спір стосується саме цього пункту).

Згідно ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

14.10.2014 р. сторонами укладено специфікацію № 1/2462 до договору поставки № 2461 від 14.10.2014 р., відповідно до умов якої, постачальник зобов'язався поставити покупцю товару (стенди НС, ГОСТ 28916-91 у кількості 14 шт.) на суму 27 370,00 грн. Строк поставки - 25 банківських днів; строк оплати - упродовж 10 банківських днів з моменту поставки товару; датою поставки вважається дата відвантаження з відміткою у видатковій накладній.

Позивачем на підставі видаткової накладної № 06 від 12.11.2014 р. поставлено відповідачу товар на суму 27370,00 грн. Відпуск товару представнику покупця здійснювався на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1194 від 12.11.2014 р.

Від покупця, в рахунок оплати за поставлений по видатковій накладній № 06 від 12.11.2014 р. товар, перераховано грошові кошти в розмірі 4 370,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 39819 від 05.06.2015 р. на суму 1370,00 грн., № 40531 від 26.06.2015 р. на суму 1000,00 грн. та № 40622 від 30.06.2015 р. на суму 2000,00 грн.

Після порушення провадження у даній справі відповідачем здійснено часткову оплату товару на загальну суму 4000,00 грн. (03.07.2015 р. на суму 3000,00 грн. та 13.07.2015 р. на суму 1000,00 грн.), що підтверджується копією виписки з рахунку позивача за період з 01.06.2015 р. по 22.07.2015 р. На цю суму позивачем зменшено позовні вимоги.

Суд виходив з тих обставин, що на момент прийняття рішення судом, неоплаченою залишалась заборгованість за поставлений товар в сумі 19 000,00 грн., яка підлягає стягненню.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, розрахунок пені, що підлягає стягненню відповідно до умов договору № 2461 та вимог наведених норм законодавства судом правомірно обмежено періодом з 27.11.2014 р. по 27.05.2015 р. (182 дн.).

Доводи відповідача з приводу необхідності нарахування пені з 27.12.2014 р. (30 днів з дати порушення зобов'язання), суд відхиляє за тих мотивів, що сторонами не змінювався порядок нарахування пені (від дня порушення зобов'язання), а лише встановлювалась додаткова умова, за якою неустойка застосовується у випадку тривалого порушення - понад 30 днів.

Згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція приходить до висновку, що доводи скаржника зводяться до заперечення висновків суду на підставі іншого тлумачення норм права, що регулюють спірні відносини, що не може бути підставою для визнання висновків суду невірними та скасування ухвалених судових рішень.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.10.2015 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 06.08.2015 р. у справі № 908/3932/15 господарського суду Запорізької області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.